Аргонавти Всесвіту - Володимир Миколайович Владко
На щоках Галі спалахнув рум’янець збентеження: вона добре зрозуміла, що мав на увазі Микола Петрович. А він, мовби нічого не помічаючи, продовжував:
— Це — щодо швидкості. А напрям? Та досить відхилитися під час вильоту від курсу лише на одну дугову хвилину, лише на одну шістдесяту частку градуса, щоб ця малесенька невідповідність зросла на відстані Марса до шістдесяти шести тисяч кілометрів. А ви говорите — «одразу»! Не можна так легковажно кидати слова, мила дівчино. Тут потрібна найскладніша і найточніша праця всіх земних постів керування нашим астропланом — і в Радянському Союзі, і в Китаї, і в Індії, — і плавучих океанських постів. В роботі їм допомагають десятки електронних обчислювальних машин. Бо інакше, без таких машин, ніхто на Землі не встиг би нічого підрахувати. А електронні машини дають наслідки своїх обчислень майже вмить — і так само раптово радіоімпульси, які надсилаються з земних постів керування, виправляють курс астроплана, включають у дію його ракетні двигуни. Це зовсім не так просто, як може декому здатися… Вся радянська наука допомагає нам і технікою, і розрахунками, і невсипущим турботливим спостереженням за нами в космосі. Ось що!
Микола Петрович скоса подивився на Галю: здається, дівчина зрозуміла, що сказала нісенітницю.
— Зараз ми, звичайно, як говорять штурмани, вже «лягли на правильний курс», — примирливо продовжував він, — але коштувало це величезної роботи там, на Землі… Так… Ну, перейдемо до найпростіших розрахунків, пов’язаних з нашим маршрутом. Продовжуючи летіти з такою самою швидкістю, астроплан опише в міжпланетному просторі цей півеліпс протягом ста сорока шести днів і опиниться на орбіті Венери. Але де перебуватиме в цей час сама Венера? Чи потрапимо ми на неї, як куля влучає в ціль?.. Це залежить, головним чином, від того, в якому місці своєї орбіти була Венера в момент нашого вильоту з Землі. Припустімо, що вона перебувала в цей час у точці «В0». Що тоді? Адже ж Земля рухається по своїй орбіті навколо Сонця повільніше, ніж Венера. Наша планета обертається навколо Сонця за триста шістдесят п’ять днів, а Венера…
— За двісті двадцять чотири дні, — закінчила Галя. Це вона знала добре!
— Так, — підтвердив Риндін. — Яку відстань у дугових градусах пролетить у світовому просторі по своїй орбіті Земля за 146 днів? Щодня вона пролітає… запишемо, щоб було ясніше. Так, щодня вона пролітає 360/365 = 0,987°. Отже, за 146 днів Земля пролетить 0,987°, взяті 146 разів, що складає 144°. А Венера? Щодня вона пролітає 360/224 = 1,607°. Таким чином, за 146 днів Венера пролетить 1,607° Х 146=234,5°. Інакше кажучи, якщо в момент нашого вильоту з Землі Венера буде на своїй орбіті в точці «В0», то ми вже не знайдемо її в точці «В2», долетівши до цієї точки її орбіти. Венера випередить, за час нашого польоту Землю, вона опиниться вже в точці «Вx», перегнавши Землю в своєму русі по орбіті…
— На 234,5° мінус 144°, себто, на 90,5°, — наче відповіла Галя, зрозумівши паузу Риндіна як запитання, звернене до неї. — І ми не потрапимо на Венеру, — додала вона. — От неприємність яка! І вся подорож пішла б нанівець. Астроплан буде в точці «В2», а Венера — вже в точці «Вx»… Що ж робити, Миколо Петровичу?
Риндін посміхнувся: його потішила юна запальність дівчини.
— Нічого, єсть вихід із становища. Щоб потрапити на Венеру за нашим маршрутом, треба вилітати з Землі дещо раніше, тоді, коли Венера буде ще в точці «В1». Це визначає — тоді, коли Венера на своїй орбіті буде позаду Землі на 234,5° мінус 180°, себто — на 54,5°, рахуючи в напрямі руху обох планет по їх орбітах. І тоді за сто сорок шість днів Венера, переганяючи Землю, долетить саме до точки «В2», куди тим часом примчить і наш астроплан, як це показує пунктирна лінія, що з’єднує півеліпсом обидві орбіти. А Земля за той же самий час відстане, вона долетить по своїй орбіті тільки до точки «З2». Зрозуміло? Земля відстане від Венери на 36°. Уявляєте собі все це, Галю?
— Дуже ясно, Миколо Петровичу. Ми вилетіли з Землі в той самий день, годину і хвилину, коли Венера відстала від Землі на 54,5°, і рисунок показує це: в момент відльоту астроплана Земля була в точці «З1», а Венера — в точці «В1». Все в порядку. Спіймаємо Венеру в просторі!
Галя дзвінко розсміялася: такою веселою здалася їй думка про полювання на Венеру в світовому просторі! Але зразу ж вона додала:
— Ми летимо наче комета. Здорово! Шкода тільки, що в астроплана немає такого красивого хвоста, який буває у комет. Було б на що помилуватися з Землі.
Академік Риндін втішив її:
— На нашому небозводі є й без того чимало чудесного, не баченого нами досі. Ось — хіба не чарівне видовище?
І він указав рукою на екран перископа. Галя знову поглянула — і в неї перехопило подих від феєричної картини, яка відкрилася перед її очима.
З-за величезного блакитнувато-зеленуватого, вкритого блискучою білою пеленою хмар диска Землі, що сяяв на непроникливо чорному небозводі, починала випливати невеличка срібна куля. Щойно було видно лише її краї, — і ось вона випливла вже наполовину. Срібна куля поспішала, немов прагнучи відірватися від величезного диска Землі. І на тій кулі чітко розрізнялися примхливі візерунки, знайомі кожній людині, яка бодай один раз піднімала очі до неба в місячну ніч.
— Місяць! — радісно скрикнула Галя.
— Так, старий, незмінний Місяць, — прошепотів Риндін: він також відчув хвилювання.
Споконвічний супутник Землі, що
