Аргонавти Всесвіту - Володимир Миколайович Владко
Сокіл бурхливо розкашлявся — певна річ, зовсім не для того, щоб замаскувати цим своє збентеження і зрадницький рум’янець, який знову розливався по його обличчю. Потім довелося протирати окуляри, тим більше, що Риндін розсміявся і навіть Ван Лун широко посміхнувся.
— Ні, таки й справді її нічим не проймеш, цю дівчину, — сказав нарешті Риндін. — Вперта, і за словом в кишеню не лазить. Товариші, у мене є пропозиція.
— Яка?
— За її словами, вона знає досить багато. Але це тільки за її словами. Давайте перевіримо, з ким ми маємо справу в дійсності. Хай кожен з нас поставить їй кілька запитань по своїй спеціальності, а вона відповість на них. Чи доведе наша нова знайома свою підготованість до подорожі? Я навіть можу почати.
Йому не заперечував ніхто. Микола Петрович задумливо кашлянув, зібрав у жменю свою борідку, подивився скоса на Галю Рижко і спитав:
— Ви згодні, дівчино?
— Згодна, Миколо Петровичу, — не замислюючись ані на мить відповіла Галя.
— Так. Е… скажіть нам, будь ласка, яка відстань від Землі до Венери?
— Під час так званої сполуки, себто коли відстань між цими планетами найкоротша, — тридцять дев’ять мільйонів кілометрів, — одним духом випалила Галя.
— Гм… а вірно, знаєте, так-так!
Микола Петрович перевів погляд на Ван Луна, немов демонструючи йому своє здивування з приводу такої точної відповіді. Потім знову подивився на Галю: вона впевнено і незалежно підвела голову, короткий її носик виглядав ще задерикуватіше.
— Так-так, — повторив Риндін. — Тепер скажіть, що таке альбедо?
— Це — кількість відбитого планетою світла!
— Чому дорівнюється альбедо Венери?
— П’ятдесят дев’ять процентів.
— А Місяця?
— Сім і три десятих процента.
— Який висновок з цього ви зробите?
— На Місяці немає атмосфери, а на Венері є, і вона дуже щільна, бо відбиває багато світла!
Запитання і відповіді слідували без найменшої затримки, наче постріли з скорострільної гармати. Риндін розвів руками:
— Гм… так-так, — кивнув він схвально головою. — Вона мене, знаєте, переконала, друзі мої. Ану перевірте, Вадиме, тепер ви. І, знаєте, без усяких знижок на знайомство, гм!
Вадим Сокіл ображено знизав плечима. З незалежним виглядом він енергійно поправив окуляри, які і без того цілком правильно сиділи на носі.
— Ну от, ви згадали про атмосферу Венери. Що ви ще пам’ятаєте про це? Хоча б у загальних рисах, якщо не зовсім точно.
— А точних відомостей про атмосферу Венери взагалі ще немає, як ви самі мені сказали. — Галя Рижко цього разу дивилася прямо у вічі Соколу. Це був не іронічний погляд, але здавалося, що десь у глибині її очей ледве помітно спалахують і зразу ж таки згасають насмішкуваті вогники. — За неповними даними, які нам доведеться перевірити, атмосфера Венери значно щільніша від земної.
Риндін посміхнувся. Просто молодець ця дівчина! Звідки в неї стільки сміливості і незалежності? Тим часом Сокіл продовжував запитувати, чомусь дивлячись убік:
— Яка атомна вага радію?
— Двісті двадцять шість цілих і п’ять десятих. Навіть дивлячись у книгу, не можна було відповісти швидше!
— Який геологічний період ви знаєте між тріасовим і крейдяним?
— Юрський геологічний період, — випалила Галя.
Сокіл подивився на Риндіна. Той махнув рукою.
— Вистачить! З хімії і геології вона дещо знає. Ван, ваша черга!
Проте Ван Лун, посмоктуючи люльку, лише усміхнувся:
— В мене немає запитань. Тільки одна маленька перевірка.
— Це відносно готування їжі? — пожартував Риндін.
— Вважаю, серйозніше. Чи знаєте ви, що це таке?
Він вийняв з кишені досить великий чорний пістолет з тонким дулом і високою мушкою. Галя Рижко уважно подивилася на нього і відповіла:
— Схоже на пневматичний пістолет.
— Так, схоже. Електричний тренувальний пістолет. Буду просити вас зараз…
— Хвилинку, Ван, — перервав його Сокіл. — Навіщо вам цей пістолет в астроплані?
— Дозволю собі поспитати також: навіщо у нас в астроплані б мікрофільмова бібліотечка з різними довідниками?
— Ну, це зрозуміло. Нам завжди може бути потрібна та чи інша довідка. Порівняли!
— Вважаю, правильно порівняв. Бо пістолет так само необхідний, як і довідник. Справжній стрілець завжди тренується: треба, щоб рука тримала зброю твердо, добре. Вас з Миколою Петровичем теж проситиму полюбити пістолет. Це стане в пригоді, — багатозначно пообіцяв Ван Лун. — Дівчино, будь ласка, ось ціль.
Він перевернув металічний щит з супертитану, який стояв біля стіни. На його зворотному боці була прикріплена паперова мішень.
— А я все забував спитати, навіщо тут, у каюті, цей аркуш супертитану! — засміявся Риндін.
— Вирішив, так буде краще. Не пошкодиться оббивка каюти, — незворушно відповів Ван Лун. — Так, стріляйте, дівчино. Десять пострілів. Звідси, від цієї стіни, — вимірив, п’ять метрів. Прошу, покажіть, який з вас стрілець.
Галя взяла пістолет. Ван Лун з інтересом стежив за її рішучими жестами. Здавалось, і тепер дівчина не відчувала ані тіні збентеження, немов все відбувалося саме так, як вона й передбачала. Вона стала на вказане їй місце, ще раз уважно оглянула пістолет. Звела погляд на Ван Луна.
— А ви його пристрілювали, товаришу Ван Лун? Адже це дуже рисковано — складати іспит з пістолетом, який вперше взятий в руки.
— Дуже прошу не думати так, —
