Українська література » Фантастика » Сигнали з Всесвіту - Володимир Бабула

Сигнали з Всесвіту - Володимир Бабула

Читаємо онлайн Сигнали з Всесвіту - Володимир Бабула
як я тепер проживу зі своїми жалюгідними знаннями?

— Так от воно що! — зітхнула вона з полегкістю. — Цього не бійтесь аж ніяк! Все наздоженете. Можете сміливо продовжувати навчання і обрати фах за бажанням або лишайтесь льотчиком.

— Я б хотів цього… Але де взяти гроші? Мій батько був дрібним чиновником, отже, спадщини мені не лишив… Звісно, я роботи не боюсь, навіть найважчої. Можу хоча б копати землю заступом…

— Його ви знайдете хіба що в музеї, товаришу Северсон! — встряв у розмову Митько. — Навіщо ж тоді існують машини?

— А за навчання платити не треба, — додала Наташа. — Воно в нас безкоштовне.

— Отож і почнемо негайно, — засміявся Зайцев і показав на великий настінний плакат. — Перед вами — вся таємниця виробництва електрики з атомної енергії… Ліворуч — схема найстарішої атомної електростанції. Отой сірий куб — атомний котел, реактор, де при розпаді атомів виділяється величезна кількість тепла. Це тепло використовується для перетворення води в пару, а пара рухає турбогенератор… Складний, невигідний спосіб. Тепер ми одержуємо електрику значно простіше. А втім, краще оглянути все на місці.

Довгим коридором і ескалатором гості разом з Зайцевим спустилися ще нижче і опинились у просторому залі. На його блискучій підлозі тьмяно віддзеркалювались кімнатні рослини й силуети турбогенераторів.

— Ось такий вигляд має атомна електростанція старішого типу, — пояснював Зайцев. — При розщепленні атома виникає небезпечне випромінювання, тому реактори сховано за товстою захисною стіною. Якщо бажаєте, — зазирніть! — показав він на одне з крихітних віконець.

Северсон був розчарований, зазирнувши туди. Він сподівався побачити щось схоже на нутрощі розжареної домни, а побачив тільки ряд великих сірих споруд, обплутаних товстими кольоровими трубами.

— Ніякого чуда, тільки людська кмітливість! — відповів Зайцев на його запитальний погляд. — Детальніше розповім пізніше; для вас сьогодні й так буде забагато. А зараз ходімо до сусіднього залу, де ми підкорюємо атом далеко досконаліше.

Якщо в попередньому приміщенні стояв хоч і не голосний, але безперервний шум від роботи турбін, то тут панувала абсолютна тиша. Від довгого ряду закритих блискучими металевими ковпаками котлів не долинало ані звуку.

— Тут процес проходить зовсім по-іншому, — сказав Зайцев. — Тепло з допомогою термоелементів перетворюється безпосередньо на електрику. Принцип дії термоелемента, гадаю, ви знаєте: якщо нагріти місце з’єднання двох різних металів, виникає електричний струм… Але ми не зупинились і на цьому методі. В сусідньому залі ми маємо реактори, в яких кінетична енергія атомних часток іде безпосередньо на прискорення електронів, так що весь котел, по суті, є термоядерною батареєю. В дослідницькому відділі, яким я керую, ми шукаємо подальші шляхи, так що, можливо…

Лекцію Зайцева урвав різкий дзвінок відеофону.

— Хвилиночку… — він підбіг до апарата.

На екрані з’явилось усміхнене обличчя дівчини з кирпатим носиком і ямочками на щоках.

— Петре Івановичу, раді бачити гостю?

— Аленко, дівчино золота, де ти взялась?! — радісно вигукнув Зайцев. — А я гадав, що ти сидиш десь у своїй оранжереї та вирощуєш неземні рослини. Надовго до нас?.. А я приймаю гостей, та ще й яких!.. Ходи-но сюди, познайомлю!

— Ні, дякую, — похитала головою дівчина. — Не хочу заважати, а до того ж не маю часу. Прийду до вас увечері.

— Гаразд, гаразд. Тоді зберемось у нас.


* * *

Як і обіцяв Митько при прощанні в електростанції, він прийшов точно о шостій вечора, щоб провести гостей до своєї квартири. Коли ж назустріч йому вийшов тільки Северсон, хлопець занепокоївся:

— А де ж ви лишили товаришку Орлову? Чи не втекли, бува, від неї знову?.. Вона буде дуже турбуватись, а я… я знову матиму прочуханку.

— Не бійся, хоробрий лицарю! — засміявся Северсон. — Все гаразд. Наташа просить пробачення: в неї невідкладна робота в лабораторії. Вона доручає мене тобі, на твою відповідальність… Ну, товаришу начальник, підемо пішки, чи як?

— Ой-йой, ми живемо далеко, товаришу Северсон! — вигукнув хлопець. — Пішки ми дійшли б туди хіба що опівночі. Хочете поїхати метро чи, може, вертольотом?

Северсон підвів голову і з хвилину мовчки стежив за різнокольоровими машинами, що снували повітряним океаном в усі боки.

— Тобі доводилось літати?

— Дуже часто.

— А ти не боїшся? Адже цей літак не має крил.

— А чому б я боявся? І навіщо вертольоту крила? Його ж підтримують пропелери.

— Ну, а якщо мотори зрадять?

— Мотори не зрадять, їх повсякчас контролюють. А коли б навіть сталося так, пропелери почнуть крутитись у протилежному напрямку, і вертоліт приземлиться повільно, як парашут.

Помовчали.

— Не думай, що я боюсь, я тільки цікавлюсь, — сказав Северсон, ніби виправдуючись. — Як летіти, то й летіти. Але постривай: ти вмієш керувати вертольотом?.. І де він у тебе?

— Ні, я не буду керувати! — засміявся хлопець. — Ми викличемо аеротаксі. Їх розпізнати легко, бо вони мають дно, розмальоване в клітинку, як он у того. Якщо воно вільне, то забере нас.

Митько витягнув з кишені носову хусточку і помахав нею. Пілот з скляної кабіни подав знак, що бачить. Вертоліт наблизився, повис низько над головами перехожих, з його дна опустилась на тросах легенька відкрита кабінка.

Митько швидко одсунув захисні поручні:

— Заходьте! На вулиці приземлятись не можна, тому аеротаксі мають отакі підйомники.

Через кілька секунд обидва мандрівники вже були у вертольоті. Митько натиснув кнопку поруч мікрофона на столі і сказав адресу. Машина почала швидко підніматись повз вікна інституту Тарабкіна,

Відгуки про книгу Сигнали з Всесвіту - Володимир Бабула (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: