Сигнали з Всесвіту - Володимир Бабула
На острів приземляється вертоліт. З нього виходить група лікарів-тарабкінців. Спеціальним інструментом вони вирізають великий крижаний куб з тілом людини і з допомогою кранів навантажують на літак.
На екрані з’являється Москва, а потім велика лабораторія.
— У кишені невідомого було знайдено військовий білет… — звучить голос диктора, і на екрані з’являється знімок розгорненої книжечки. Мабуть, вона побувала в воді: літери тексту розмазані і перетворились на брудні смуги. В графі: “Прізвище” — видно тільки “…е…сон”.
Фотографію книжки змінює кадр у лабораторії. Усміхнена чорнява дівчина (Северсон одразу ж упізнає в ній Наташу) каже:
— “Е…сон” — це мені не зовсім подобається. Знайшли ми його на півночі, то й будемо поки що називати Северсоном.
— Рік важкої і відповідальної наукової праці, рік упертої боротьби з невблаганною природою… — продовжує диктор. — І нарешті все ж перемагає наука й життя!.. Северсон починає дихати… Северсон вимовляє перше слово… Наука святкує одну з найбільших перемог… Смерть поступилась!..
“Жива книга” закінчилася. В залі лунає музика, яка підносить людину, дає їй крила. Могутня кантата життя!
Северсон зворушений.
— Наташо! Василю Володимировичу! Митю!.. — йому перехопило дух.
У Наташі очі сяють щастям. З радості вона б розцілувала Северсона!
Криза минула. Тепер можна сміливо стати перед Тарабкіним і сказати: наш любий Северсон уже живе в теперішньому часі!
Розділ X
В КРАЮ ЧУДЕС
Завдяки чималій дозі снотворного, яким почастувала Наташа Северсона увечері, пацієнт спав міцно, прокинувся бадьорим і енергійним. Події минулого дня вже частково втратили для нього свою гостроту, він мав змогу спокійніше обміркувати побачене й почуте.
“Люди тепер живуть розкішно, але коли вони працюють? — раптом спало йому на думку. — Хто забезпечує увесь оцей добробут? Я нікого досі не бачив за роботою”.
Звісно, можна було б розпитати, але він волів побачити все на власні очі, тим-то, як тільки прийшла Наташа, сказав:
— Я маю до вас невелике прохання… Чи не могли б ви нагадати Митькові про його обіцянку? Він учора запросив мене на електростанцію, де працює його батько.
— А чому ж. Ми заглянемо й туди. Я приготувала для вас широку програму екскурсій. Тільки, прошу, будьте цілком одверті: як на вас впливає все побачене?
— Не знаю… — відповів він по паузі. — Поки що я тільки цікавлюсь усім. Я б хотів зараз промчати світом і подивитись, як він змінився.
— А чи вистачить вам сили для цього? Чи не краще було б продовжити лікування?
— Я почуваю себе вже зовсім здоровим і бадьорим.
— Це так, — погодилась Наташа. — Але перенапруження ще може пошкодити вам. Я вважаю, що вам велику користь приніс би тривалий сон.
— Сон?.. Може, хочете, щоб я спав день у день, як немовля?
— Саме сон і допоміг вам стати на ноги. Людина витримує без їжі місяць, а без сну — лише кілька днів. Великий фізіолог Іван Петрович Павлов довів, що багато хвороб людини виникають внаслідок перенапруження кори головного мозку. Тут не зарадять ніякі ліки, а тільки сон, коли нервові клітини припиняють свою діяльність і відпочивають.
— Вірю вам. І все-таки спати мені не хочеться. Не турбуйтесь про мене: за своє життя я зазнав багато чого, а, як бачите, знову бадьорий.
— Отаким ви мені подобаєтесь, Северсон! Тоді скажу вам по секрету: Митько вже давно чекає на вас.
Очі Северсона засяяли. Кількома стрибками він вибіг у коридор, схопив хлопця і високо підняв над головою:
— Ти, мій хлопчику, ти — найкращий лікар!
А Митько намагався набрати зосередженого й поважного вигляду:
— Я прийшов повідомити, що батько сердечно вітає вас і запрошує до своєї електростанції… Як бачите, я завжди дотримую слова.
* * *
— Ти тут живеш, Митю? — запитав Северсон, коли вони втрьох підійшли до великої красивої споруди, що поросла диким виноградом.
— Ні, товаришу Северсон, тут працює мій батько, — відповів хлопець, — Оце й є московська атомна електростанція.
— Ого! — здивувався Северсон. — В такому палаці міг би жити й англійський лорд!.. А де ж димарі?.. Чим тут опалюють?
— Тепер уже електростанції не опалюють, — пояснила Наташа. — Вони працюють на невичерпній енергії атомів… Але про це поговоримо пізніше.
Вони зайшли до вестибюля і попрямували сходами.
— А, дорогі гості! — їм назустріч поспішав ставний чоловік у білому халаті. — Вітаю вас, товаришу Северсон, на нашій фабриці енергії!.. Що ви хотіли б побачити насамперед, друзі: диспетчера, реактори чи експедицію електроенергії?
— Не поспішайте, товаришу Зайцев! — засміялась Наташа. — І не розмовляйте з нами санскритом. Наш гість не розуміє ваших термінів і, мабуть, погодиться, щоб ви показували найцікавіше.
Зайцев почухав потилицю:
— В нас усе цікаве. Але куди раніше? Що, коли до диспетчера?
На запрошення Зайцева гості пройшли коридором і почали підніматись широкими сходами на вищий поверх.
