Зоряні королі - Едмонд Мур Гамільтон

— Прокляття! — вилаявся диктатор. — Цей чортів Руйнівник заважає нам на кожному кроці.

— До речі, що воно таке? — запитав Ґордон. — Я змушений прикидатися знавцем, не маючи про нього жодної уяви.

— І ніхто не має, — помовчавши, відповів Шорр Кан. — Є легенда. Дві тисячі років тому прибульці з Магелланових хмар вторглися до Галактики. Захопили кілька планетних систем і готувалися розширити свої завоювання. Але великий імператор Бренн Бір — він же знаменитий учений — вдарив по ним якоюсь страшною зброєю. Переказ свідчить, що він знищив не тільки магелланійців, а й окуповані ними системи. Та що там — вся Галактика була під загрозою! Зброю, якою скористався Броні Бір, називають Руйнівником, про нього, на жаль ніхто нічого путнього не знає. Таємниця його відома лише членам королівського дому Імперії, але пам’ять про нього досі живе у Галактиці.

— Є можливість дізнатися цю таємницю, — зауважив Ґордон. Шорр Кан здивувався.

— Як? Джал Арн — єдиний, кому це відомо, а він поза нашої досяжності.

— Є ще одна людина, — сказав Ґордон. — Справжній Зарт Арн!

— Але ж він у далекому минулому, у вашому власному тілі… — Диктатор запнувся. — Здається, ви щось придумали. Кажіть!

Ґордон внутрішньо зібрався, намагаючись, щоб його слова звучали переконливо. Від того, як сприйме їх Іііорр Кан, залежав його примарний, майже нереальний план втечі з Хмари.

— Зарт розповість все, що нам треба, — впевнено промовив він. — У лабораторії на Землі є прилади, за допомогою яких я можу зв’язатися з ним крізь час. Припустимо, я скажу: «Люди ІІІорр Кана тримають мене у полоні. Ціна моєї свободи та вашого повернення — інформація про Руйнівника». Як ви думаєте, що він зробить? Навряд чи йому захочеться залишитися у моєму часі та тілі до останніх днів. Адже тут його світ, на Трооні чекає жінка, яку він кохає… Він пожертвуємо всім, щоб повернутися.

Запала мовчанка. ІІІорр Кан задумливо дивився на нього, потім вигукнув:

— Клянуся Небом, це спрацює! Ми дійсно зможемо вивідати у нього таємницю! — Він запнувся і раптом запитав: — А що потім? Ви обміняєтеся з ним тілами? Ґордон засміявся:

— Хіба я схожий на повного дурня? Звісно, ні. Я просто перерву контакт. Нехай собі живе у моєму часі та тілі. Хороший подарунок, як ви вважаєте?

— Повторюю, Джон, ви справжній чоловік! — розреготався Шорр Кон і знову почав походжати по кімнаті. — Тільки як відвезти вас на Землю? У тих місцях повно імперських патрулів, а основна частина флоту крейсує біля Плеяд. Корбуло не зможе очистити цілий район, це викличе підозри, — Він помовчав, потім продовжував: — Єдиний вид корабля, у якого є шанс досягти Землі за цих умов, — крейсер-«привид». «Привиди» здатні прослизати у найнебезпечніших місцях, де не проб’ється навіть ескадра.

Ґордон, який не мав жодного уявлення про згаданий тип корабля, глянув спантеличено.

— «Привид»? Це що таке?

— Я й забув, що ви чужий у нашому світі, — сказав Шорр Кан. — «Привид» — це легкий крейсер, озброєний кількома дуже потужними атомними гарматами. Екрануюче поле робить його невидимим у просторі, відбиваючи всі світлові та радарні промені. Витрати енергії, щоправда, величезні, можна розраховувати максимум на 20–30 годин невидимості. Джон Ґордон розуміюче кивнув.

— Розумію. Схоже, це кращий спосіб досягти Землі.

— Вирішено, — продовжував Шорр Кан. — Корабель поведе Дерк Ундіс. Його люди цілком надійні.

Ґордон згадав презирливе обличчя, іскру торжества у очах офіцера. Очевидно, Дерк Ундіс його ненавидить. Провести стільки часу у товаристві цього фанатика…

— Але якщо Дерк Ундіс дізнається, що я не справжній Зарт Арн… — почав він.

— Цього не буде, — перервав його Шорр Кан. — Він знатиме тільки одне: що повинен ненадовго відвезти вас до лабораторії на Землі і потім доставити назад. Ґордон глянув на диктатора.

— Отже, я полечу під вартою? Ви мені не довіряєте?

— А чому я повинен вам довіряти? — весело заперечив Шорр Кан. — Я нікому не довіряю. Інша річ, що наші інтереси, схоже, збігаються… Але для гарантії з вами підуть Дерк Ундіс і ще кілька надійних людей.

Ґордон знову похолов від згадки, що веде свою небезпечну гру з людиною, настільки проникливою і досвідченою в інтригах, що успіх майже неможливий. Однак незворушно кивнув.

— Дякую за відвертість. Але і я не цілком покладаюся на ваше слово, тому нікуди не полечу без Ліанни. Шорр Кан, мабуть, щиро здивувався.

— Принцеса Фомальгаута? Ваша наречена? — В очах у нього промайнула іронічна усмішка. — То ось де ваше слабке місце, Джон!

— Я кохаю її і не збираюся залишати тут вам на забаву, — похмуро відповів Ґордон. Шорр Кан пирхнув.

— Заспокойтесь. Всі жінки для мене однакові. Ставити на карту справу заради якогось гарненького личка? Ні. Але якщо ви ревниві, нехай прогуляється, тільки як ви їй поясните? Не казати ж правду!

Ґордон вже подумав про це. Він сказав повільно:

— Я скажу, що ви нас відпустите в обмін на цінні наукові відомості, за якими ми і вирушаємо.

— Ось і чудово. — розуміюче кивнув Шорр Кан. — Я накажу негайно приготувати наш кращий «привид». Ви повинні бути готові до відльоту сьогодні вночі.

Ґордон піднявся.

— Я хотів би трохи відпочити. Таке відчуття, ніби мене пропустили через м’ясорубку. Шорр Кан засміявся.

— Це ніщо, у порівнянні з тим, що зробив би з вами думкоскоп за пару годин. Який поворот долі! Замість жалюгідного кретина стати володарем Галактики! — Обличчя диктатора на мить стало жорстким, як сталь. — Але не забувайте: ваша влада буде лише номінальною, і наказувати буду я.

Ґордон твердо зустрів його допитливий погляд.

— Якщо я забуду про це, то нічого не виграю. У разі вашого падіння я приречений. Отже, можете на мене розраховувати.

— Ви маєте рацію. Я завжди говорив, що люблю мати справу з розумними людьми. Ми безумовно домовимося. Він натиснув кнопку. На порозі з’явився Дерк Ундіс.

— Проведіть принца до його кімнати і негайно повертайтеся.

Поки вони крокували коридорами назад, Ґордон гарячково розмірковував. Досі все йшло за його ненадійним планом. Він зіграв на реакціях безпринципної, цинічної особистості Шорр Кана — і виграв. Але він добре знав, що гра тільки почалася. Попереду були значно більші труднощі, до вирішення яких він не знайшов ще підходу. Він повинен йти вперед, навіть якщо план виявиться самогубством. Іншого шляху не було.

Коли він опинився у своїх похмурих апартаментах, Ліанна схопилася з крісла і кинулася до нього. Вона схопила його за руки. Очі її сяяли.

— Зарте, вам погано? Я так боялася. Вона покохала його. Ґордон побачив це з її обличчя та знову відчув пристрасний, безнадійний захват. Йому