Фантастика Всесвіту. Випуск 1 - Річард Бах

— Ні, — відповіла Крістін.

— Добре, — проговорила місіс Блекмен. — Тепер лягайте, я візьму кров.

Крістін зробила, як їй наказали.

— Мені стає трохи млосно, коли беруть кров…

— Так часто буває, — заспокоїла місіс Блекмен, — тому я й попросила вас лягти.

Крістін відвела погляд, щоб не бачити голки. Місіс Блекмен працювала швидко. Потім вона виміряла тиск крові й полічила пульс. Тоді запнула темні штори на вікнах, щоб перевірити зір.

Крістін спробувала почати розмову про запобігання вагітності, але місіс Блекмен спершу проробила всі потрібні дослідження, а тоді порадила Крістін звернутися до Центру планування родини при університеті, додавши, що після проходження гінекологічного огляду в неї не буде ніяких труднощів. Що ж до ерозії, то місіс Блекмен намалювала на аркуші паперу просту схему, з якої все стало зрозуміло. Після цього вона занотувала телефон Крістін і сказала, що коли аналізи виявлять якесь відхилення від норми, її повідомлять.

З величезним полегшенням Крістін поспішила з лікарні. Нарешті все було позаду. Вона вирішила, що після всього можна й прогуляти пообідні лекції. Дійшовши до центральної частини гінекологічної клініки, вона відчула, що втратила орієнтацією і не пам’ятає, звідки прийшла вранці. Повернулася на каблучках, шукаючи очима табличку, яка б указувала напрям до ліфта, й побачила її на стіні найближчого коридора. Але коли слово спроектувалося на сітківку її ока, в мозку Крістін сталося щось дивне. Вона відчула щось незвичне плюс легке запаморочення. Далі відчула огидний запах. І хоча дівчина не могла б сказати, що він їй нагадує, сморід був на диво знайомий.

Подумавши, що це віщує їй недобре, дівчина, однак, спробувала не звертати уваги на свої відчуття й рушила далі людним коридором. Треба було вийти з будинку лікарні. Але запаморочення посилилося й коридор поплив перед очима. Крістін схопилася за одвірок, щоб не впасти, й заплющилася. Обертання припинилося. Спершу вона не наважувалася розплющити очі, боячись, що симптом з’явиться знову, і тому підіймала повіки дуже повільно. На щастя, запаморочення не поверталося, і за кілька секунд вона відпустила одвірок.

Але перш ніж Крістін зробила перший крок, її схопила чиясь рука. Від страху дівчина відсахнулася і відчула полегкість, коли побачила доктора Гарпера.

— Все гаразд? — спитав він.

— Почуваюся пречудово, — поквапливо відповіла Крістін, соромлячись розповісти про те, що щойно відчула.

— Певні?

Крістін кивнула й на підтвердження вивільнила плече з-під руки доктора Гарпера.

— В цьому разі вибачайте, — сказав лікар. Він вибачився ще раз і пішов до холу.

Крістін дивилася, як він загубився між людей. Потім глибоко зітхнула й нетвердою ходою рушила до ліфта.

Мартін вийшов з кабінету ангіографії, як тільки переконався, що асистент з усім упорається сам і що з артерії хворого вийняли катетер. Він швидко рушив коридором. Підходячи до власного кабінету, Мартін з надією думав, що Гелен уже пішла снідати. Але коли він обігнув останній ріг, секретарка побачила шефа й кішкою кинулася на нього із незмінним жмутком термінових паперів. Не можна було сказати, що Філіпс по-справжньому не хотів зустрічатися з Гелен — просто він знав, що в неї завше доста кепських новин.

— Другий кабінет ангіографії знову не працює! — повідомила вона, щойно заволодівши його увагою. — Вийшов з ладу не сам рентгенапарат, а, напевно, пристрій, що подає плівку.

Філіпс кивнув, вішаючи свинцевого фартуха. Він знав про цю несправність і був певен, що Гелен уже зателефонувала до компанії, яка обслуговувала апаратуру. Кинувши погляд на друкуючий пристрій на робочому столі, побачив цілу сторінку тексту, виданого комп’ютером.

— Також виникло непередбачене ускладнення, пов’язане з Клер О’Брайєн та Джозефом Аббоданза, — повідомила Гелен.

Клер і Джозеф були техніками-нейрорадіологами із багаторічним досвідом.

— Яке ускладнення? — поцікавився Філіпс.

— Вони вирішили взяти шлюб!

— Ну, — розсміявся Філіпс, — вони ж не займалися чимось непристойним у темній кімнаті!

— Ні! — випалила Гелен. — Вони вирішили вінчатися в червні, а потім на все літо вирушити в мандри до Європи!

— На все літо! — вигукнув Філіпс. — Бути не може, щоб вони так зробили. Нам важко буде відпустити їх разом навіть на два тижні. Сподіваюся, ви це їм пояснили?

— Звичайно, — відповіла Гелен. — Але вони сказали, що це їх не обходить і що вони не змінять планів навіть якщо їх звільнять.

— Боже всемогутній! — проговорив Філіпс, ударяючи себе по лобі. Він знав, що Клер та Джозеф із їхнім досвідом зможуть отримати роботу в будь-якому великому медичному центрі.

— Ще, — вела далі Гелен, — телефонував декан медичного коледжу. Сказав, що на зборах минулого тижня більшістю голосів вирішили подвоїти кількість студентів, які спеціалізуються з нейрорадіології. Сказав, що студенти, які навчалися тут минулого року, назвали нашу спеціалізацію серед кращих.

Філіпс заплющився й потер скроні. Додаткові студенти! Цього лише бракувало! О Господи!..

— І останнє, — проговорила Гелен, рушаючи до дверей. — Телефонував з дирекції містер Майкл Фергюсон і повідомив, що кімнату, в якій ми зберігаємо плівку тощо, треба звільнити. Вона знадобилася службі догляду за хворими вдома.

— Бога ради, а що ж нам робити з матеріалами?

— Я поставила йому це ж питання, — сказала Гелен. — Він відповів, що вас давно повідомлено — ця площа не належить відділенню нейрорадіології і що ви придумаєте що-небудь. Ну, а я біжу снідати. Скоро повернуся.

— Не маю сумнівів, — кинув Філіпс. — Смачного!

Філіпс перечекав кілька хвилин, аж поки тиск повернувся до норми. Адміністративні питання ставали дедалі нестерпніші. Підійшов до друкуючого пристрою і взяв аркуш паперу з результатами проведеного комп’ютером аналізу.