Відродження-4 - Кулик Степан

— Так. І чим швидше, тим краще. Поки не передумав!

— Лео, що ти його весь час крутиш? Тисне чи муляє? — співчутливий голос, витребуваного мною у спостерігачів, бонусу — вона ж Сашка-Горобчик, вирвав мене із споглядання справ минулих. Ну, як минулих. Насправді й доби не пройшло, але вже стільки було, що день за три можна вважати.

Спершу зачистили підземелля від печерних гоблінів. Завдяки чому й апнулись непогано, та й прибарахлились трохи. Плюс, у боса рівня ничка знайшлася непогана, котра істотно збільшила наш із Сашком стартовий капітал.

Потім був вовк, який рішуче не бажав поступитися дорогою до села. Навіть, мабуть, вважав нас своєю законною здобиччю.

Помилився... Ні, однією лівою я його, звичайно ж, не поклав, довелося повозиться. Навіть цапнув мене кілька разів доволі відчутно, але не більше. До речі, у цьому бою добре показала себе Сашка. Не дарма я її в лучники призначив. Гени якихось пра-пра-предків ожили чи сама приноровилася, але дівчина не лупила у звіра просто, щоб потрапити, а чітко вибирала мить, коли вовк виготовлявся до стрибка, і всаджував у нього стрілу точно в цей момент. Збиваючи, так би мовити, концентрацію.

І це сильно мені допомагало, даючи ті секунди, які потрібні щоб атакувати самому або встигнути приготуватись для захисту.

Загалом, упоралися хвилин за десять. Досвіду капнуло, як за досвідченого гобліна-воїна. А ось нагорода героїв не знайшла. У тому сенсі, що з трупа вдалося отримати тільки квестовий хвіст, два ікла та предмет біжутерії. А саме браслет.

— Викинув би й не мучився. Адже він навіть не срібний.

Це Сашка якраз про нього. Зовсім непримітна біжутерія. У моєму світі, я вирішив би, що пластмасова. Але тут, швидше за все, із кістки вирізаний. Навіть не хочу думати чиєї, і Система мовчить. Єдина інформація, яка висвітилася щодо предмета засвідчила наступне: «Браслет типовий. Предмет гардеробу. Можна продати». І все... Жодних статів, і навіть ціну не назвали. Мовляв, скільки виторгуєш — все твоє.

Загалом, я спершу його й справді хотів викинути. Але потім залишив. Прийшла в голову думка, що в нагороду аби що не дають. Колись та й придасться.

— Я думаю, він має іншу цінність.

— Справді? — Дівчина з цікавістю нахилилася ближче, розглядаючи браслет. — І яку ж?

— Гм... Бачиш, радість моя... Як ти вже знаєш, тепер ми у світі, де магія таке ж повсякденне явище, як у нашому світі електрика... Ммм... Так собі порівняння. Якщо згадати що, з моменту окупації Землі Хантерами, електрика радше диво, ніж буденність. Вона навіть не у всіх центрах забору крові була.

— Гей! Ти давай, не переборщуй! — обурилася дівчина. — Я тобі не якась дикунка. Я до школи три роки ходила. Тож чудово знаю, що така електрика… — потім зменшила тон і вже не так впевнено закінчила: — Хоча, якщо чесно, зовсім не розумію, як той струм працює? Його ж не видно, поки світло не увімкнуть.

— Вибач, — торкнувся я її руки. — Не хотів образити. І не забивай собі голову. Я думаю, що вчені і самі нічого до ладу не розуміють. Просто понавидумували різних розумних слів і надувають поважно щоки. Ти правильно кажеш, якщо воно невидиме, то як перевірити? Але саме у цьому його схожість із магією. З нею теж нічого незрозуміло. Проте вона є. І з її допомогою можна робити дуже багато речей. Практично все… Приготувати обід, пошити одяг, зробити зачіску…

— Корисна річ, — схвально кивнула дівчина.

— Відірвати голову, чи вбити будь-яким іншим способом.

— Тьху… Готова сперечатися, що це саме чоловіки все споганили. Відривати голови… Пфе.

— Не знаю. Інформація відсутня... Але я про інше... Якщо ти вже зрозуміла, на цій планеті той, хто володіє магією, належить до касти господарів життя. Адже вони, по суті, всемогутні. І навряд чи знайдеться безумець, який бажає заперечувати їхню владу.

— Ти маєш на увазі… — пирхнула Сашка, — поки не з'явилися ми? І тепер усе поміняється, так, Лео? Ти їм покажеш, де зимують раки. Всім цим магам та чарівникам?

— Дуже спрощено, — не стримав я посмішки, — але так, наша місія полягає саме в тому, щоб максимально ускладнити їхнє життя. А це, як ти розумієш, нікому не подобається… у будь-якому зі світів.

— Це правда… За владу та можливість добре жити, кожен тримається намертво. Не відірвеш, — кивнула дівчина. — Але до чого тут цей браслет?

— Якщо ти вже оцінила масштаби діла, що нас чекає, то маєш здогадатися, що Спостерігачі, не могли довірити мені її, не забезпечивши зброєю, яка б відповідала складності завдання.

— Дурнями їх точно не назвеш…

— Ось… І вони мене нею забезпечили… Точніше, це не зброя, а захист. Зате ідеальний ... Я — єдина істота на всій планеті, що має імунітет від впливу магії. Тобто ніякими чарівними способами мені не можна завдати шкоди. Ну, ти ж бачила?.. У печері... Чим тільки шаман у мене не жбурляв... І вогнем, і блискавками, і отрутами... А мені хоч би хни. Навіть у носі не засвербіло.

— Чудово! — Захоплено вигукнула Сашка. — А... а я? Мені можна зашкодити?

— Достеменно не знаю… Система не дає пояснень. Але, оскільки ти вважаєшся частиною мене, хоч і автономною… гадаю, поки я живий — ти теж померти не можеш. Але краще не перевіряти. Тому я і вибрав для тебе лук. Щоб ти завжди трималася подалі від бою. Ну, а там побачимо. Я більш ніж впевнений, що якщо магія — зброя, то місцеві жителі не могли не навчитися виготовляти захист від неї. І, якщо він є, то за першої ж нагоди, ми його для тебе купимо.