Принц Ґаллії - Олег Євгенович Авраменко
Філіп мимохіть пощулився.
— Ну як? — звернувся він до Бланки. — Ти щось вивідала у Жоани?
— Так. Але про це трохи згодом, коли повернеться пан де Шатоф’єр. Я не хочу повторюватися, особливо, коли йдеться про дуже неприємні для всієї нашої сім’ї речі.
— А як Жоана? — запитала Марґарита.
— У неї істерика. Та вона вже потроху заспокоюється.
— І ти залишила її саму?!
— Ні. З нею пан Гамільтон.
— Гамільтон? А він тут до чого?
Бланка зітхнула:
— Це буде ще один скандал, вірніше, скандальчик. Жоана збирається за нього заміж.
— Отакої! — Марґарита ненадовго задумалася, а потім махнула рукою. — Ну, й нехай собі одружуються, мені це байдуже.
Філіп і Бланка здивовано перезирнулися.
„Щось трапилося,“ — зрозуміли вони.
— І ти не заперечуватимеш? — запитала Бланка.
— А чому я маю заперечувати? Мені цей мезальянс лише на руку. Адже коли Александра стратять, Жоана стане ґрафинею Біскаї, і для мене було б значно гірше, якби вона вийшла, скажімо, за віконта де Сан-Себастьян.
— Зрозуміло, — сказала Бланка, втім, ніскільки не переконана таким арґументом. — До речі, Філіпе, ти згадував про боргові розписки. У чому, власне, річ?
Філіп коротко розповів їй про те, як у пакеті, що, за припущенням Шатоф’єра, мав містити певні компрометуючі Рікарда Іверо документи, виявилися його боргові розписки.
— З виразу обличчя Фернандо було ясно, що Ернанова здогадка вірна, — підсумував він. — Особисто я не маю щодо цього жодних сумнівів. Та на видок цих векселів у нього аж щелепа відвисла. Очевидячки, ґраф Біскайський задумав якусь хитромудру гру і в останній момент підмінив пакет.
— Ага. І пан де Шатоф’єр з паном д’Альбре, як я розумію, подалися в покої Фернандо — перевірити, чи немає там ґрафа?
— Гадаю, що так.
Якийсь час вони мовчки чекали на Ернана й Ґастона. Бланка простягла Філіпові руку, і він стиснув її в своїй руці. Марґарита кусала губи і глибоко дихала носом. Фернандо тупо дивився собі під ноги.
— Кузино, — першою обізвалася Бланка. — Що ти робитимеш з Рікардом?
— Нічого.
— Як це нічого?
— А отак. Він сам себе покарав… Бланко, прошу тебе, не треба про Рікарда.
Вони знову замовкли і мовчали так до приходу Ернана. Той повернувся сам, без Ґастона.
— А де кузен д’Альбре? — насамперед спитала Марґарита.
— Я наказав йому від вашого імені підняти на ноги ґарнізон і прочесати весь замок та його околиці. Ґраф Біскайський не міг далеко втекти.
— Ви його упустили?
— Так, ми прийшли надто пізно.
— Але хоч що-небудь знайшли?
— Авжеж, моя принцесо. Ми багато чого знайшли… Та про все по порядку. — Він гепнувся на канапу поруч Фернандо і поплескав його по плечу. — Боюся, приятелю, ваш спільник здорово підставив вас.
— Як це розуміти? — спитала Бланка.
— Зараз поясню, пані. Але передусім — чим закінчилася ваша бесіда з ґрафівною? Якщо я не помиляюся, їй зовсім нічого не відомо.
— Помиляєтеся, ґрафе. Дещо вона знає.
— Ага… І що ж?
Бланка кинула на брата спопеляючий погляд.
— Виявляється, Фернандо, разом з єзуїтами, готує замах на життя Альфонсо. Вони розробили план його отруєння.
— Чорти лисі? — вилаявся Філіп.
— Господи Ісусе! — бліднучи від жаху, промовив Симон.
Марґарита пробурмотіла щось про Пречисту Діву Памплонську, нагородивши її не надто улесливими епітетами.
— Це правда… кузене? — спитала вона у Фернандо, насилу промовивши останнє слово.
— Я не збираюся коментувати слова цієї сучки, — злобно огризнувся той, невідь кого маючи на увазі — Бланку чи Жоану.
Філіп встав з крісла, підійшов до Фернандо і навідмаш ударив його по обличчю.
— Це тобі за сучку, — спокійно промовив він і повернувся на своє місце.
Фернандо схопився був на ноги, та Ернан відразу ж штовхнув його на канапу.
— Вгамуйся, приятелю. Надалі, щоб не турбувати Філіпа, я сам даватиму вашій високості по найсвітлішій пиці за кожне лайливе слово в присутності дам… Отже, моя принцесо, — повернувся він до Бланки. — Прошу вас, продовжуйте. Ґрафівні відомі якісь деталі змови?
— Ні, пане. Це все, що вона дізналася від брата.
Фернандо знов підхопився.
— Від брата?! — нажахано вигукнув він. — То це він сам розповів їй?! Вона нічого не підслухала?!
Ернан знову всадив його і допитливо поглянув йому в очі:
— Ну? Тепер ви зрозуміли, монсеньйоре, як жорстоко вас ошукав ваш же спільник? Може, почнемо потроху розколюватися?
Однак Фернандо щільно стиснув губи і промовчав.
— Гаразд, — сказав Ернан. — Пані Бланко, у мене до вас ще одне запитання. Ви, часом, не питали у ґрафівни, коли брат розповів їй про змову дона Фернандо?
— Наступного дня після вашого приїзду.
— Так, так, так. Ясненько. І як же він подав їй свою розповідь?
— Мовляв, Фернандо довірився йому, розраховуючи на підтримку, але він не хоче вплутуватися в цю брудну справу і збирається переконати Фернандо відмовитися від своїх планів.
— І, звісно, взяв з неї слово мовчати?
— Так. Александр сказав, що замах запланований аж на листопад, і якщо до кінця свят йому не вдасться відрадити Фернандо, він сам повідомить про все Альфонсо.
— І ґрафівна повірила йому?
— Певна річ! Ви просто не знаєте Жоану — вона така довірлива.
— І крім того, — вагомо додала Марґарита, — Жоана явно перебільшує достоїнства брата, приписує йому якісь неіснуючі чесноти… Ну все, годі про це. Тепер ваша черга розповідати, пане де Шатоф’єр. Що ви знайшли в покоях Фернандо? Чи є