Подорож до Ельдорадо - Вільям Олексійович Лігостов
— Перепрошую уклінно. Снідайте на здоров’ячко, мої володарі, атомокар чекатиме біля під’їзду, мої володарі, -мовив я і корком вилетів з квартири, аби ще на чомусь не погоріти. Але як викличу транспорт? Адже мої антени — підробка, бутафорія. На щастя, за рогом натрапив випадково на вільну машину і послав її куди слід.
Зітхнув полегшено, рушив до центру. Але мене знову і знову гукали з вікон кібертонці. Тому приспічило газованої води, тому — курива. Тому зроби масаж живота, тому до туалету допоможи дійти. Я гасав, мов навіжений, упрів, намагаючись швидше упоратися з ділами, бо треба ж було ще підготуватись до зустрічі з КІбером.
Захеканий і злий влетів у кабінет Ерудита.
— Що сталося? За вами женуться? Добридень!
Не відповівши на привітання, випалив:
— Де у вас ванна? Негайно змию цю машкару! Краще вже бити байдики в лепрозорії, ніж гасати з висолопленим язиком, виконуючи накази ваших підопічних.
Ерудит посміхнувся:
— Я ж попереджав… Хоч роботів набагато більше, ніж кібертонців, та їм не так легко, як може здатися на перший погляд. Але у вас є Вихід… Ідіть. Мийтесь. Потім поговоримо.
Здер з голови перуку, став під гарячий душ. Вода й сліду не залишила від гриму. Насухо витерся шорстким рушником, рішуче натягнув на себе трусики. Ну їх всіх до біса! Чого маю пристосовуватися до когось! Буду триматися так, як личить людині. Я, зрештою, представник цивілізованого суспільства, хай не найкращий, та все ж представник. Я не якийсь там космічний пройдисвіт. Не нав’язую їм своїх поглядів і звичок, але хай і вони не лізуть зі своїми…
Повернувся до кабінету, невимушено запитав у Ерудита:
— Так що ви хотіли сказати?
— Сподіваюсь, ви зрозуміли вчора на прем’єрі, куди хиляться події в раю? — по-змовницькому запитав він.
— Поздоровляю з успіхом! Ваша п’єса хвилює і надихає. А куди хиляться події, - не моє діло. Я тут тимчасово, моя хата скраю. У мене, зрозумійте, просто вимушена посадка,
— Даремно гарячкуєте. Навіщо прикидатися байдужим? Прекрасно розумієте — ми напередодні перевороту. Гвардійці, очолювані мною, вирішили вивести роботів з раю і розташуватися на одному віддаленому острові.
— Ну то й що? Виводьте, розташовуйтесь. Я спокійно чекатиму своїх.
— Де?
— Хоч би й тут.
Ерудит сумовито похитав головою.
— Минулого століття до нас потрапило двоє прншельців. Вони теж міркували приблизно так…
- І що ж?
— Та нічого особливого. За якийсь рік спилися, докотилися до рівня кібертонців. Забули; звідки вони і для чого тут…
— Мені це не загрожує, - рішуче заперечив, хоч і відчув, як грунт недавньої упевненості починає вислизати з-під ніг.
Справді, один-однісінький серед кібертонців… Без Ерудита, до якого вже встиг пройнятися симпатією, без віри, чи й справді прибудуть рятівники. Нарешті, без певних обов’язків, без апаратури. З нудьги зап’єш…
— А що можете ви запропонувати?
— Поїдемо з нами. Заснуємо нову цивілізацію. Ви допоможете нам своїми порадами, своїм досвідом. Подругу для вас ми підшукаємо…
Хм, їдьмо, Галю, з нами, з нами, козаками… А як і коли повернуся на Землю?
— Слухайте, а ви не можете хоч трохи зачекати з цим своїм переворотом? Заберуть мене — перевертайтеся скільки завгодно.
Ерудит нервово потарабанив пальцями по краю стола,
— Надто довго велася підготовка. Надто багато доклали зусиль, аби вплинути на програму гвардійців. Питання стоїть гостро: або тепер — або ніколи! Не за себе ми, зрозумійте, вболіваємо, а за кібертонців! І негуманно, непатріотично з вашого боку…
— О господи! — застогнав я. — Можна подумати, ніби саме від мене залежить доля раю… Слухайте, невже Кібер не може придумати що-небудь більш путнє, ніж ця втеча?
— Кібер?! Кібер нічого не знає і, запам’ятайте, не повинен знати нічого… Інакше все зірветься. Енергоблоком відає все-таки він. А придумати… Що здатен придумати безвольний тупоголовий автомат? Він діє точно так, як і його попередники. Він просто не може змінити свою жорстку безглузду програму. До речі, ви хвалилися, що там, на вашій планеті, вам пропонували очолити обчислювальний центр… То, може, ви запрограмуєте Кібера по-новому?
Що скажеш у відповідь такому інопланетному диваку? В тому й справа, що очолити пропонували… Очолювати-ще не означає щось конкретно вміти… Оце так встряв… Але стривайте… Головне — не панікувати. Має існувати якась можливість залагодити конфлікт. Поговорити, скажімо, з Чудотворцем Дванадцятим чи виступити перед кібертонцями?
Можна було не чекати на відповідь Ерудита, який уважно стежив за ходом моїх думок. Усім своїм поглядом він красномовно промовляв: “З ким і про що збираєтеся говорити? Вони ж просто не здатні втямити анічогісінько з того, що виходить за межі примітивних побутових понять”.
— Все ж спробую.
— Діло хазяйське… Будемо вважати, з цим покінчено. До речі, ця ваша… як її… кінокамера проходить останні випробування. Але одержите її тільки за тієї умови, коли відмовитесь від нейтралітету, коли підтримаєте нас. Або нейтралітет, або кінокамера! Крім того, раджу добре подумати над питаннями, які збираєтеся поставити Кіберу. Він хоче ознайомитися з ними заздалегідь.
— До речі, що ви збираєтесь робити з Кібером? — не без роздратування запитав я.
— А це вже справа наша! — відрізав Ерудит і підвівся, давши зрозуміти: аудієнцію закінчено.
Десь опівночі Кібер звелів покликати мене. Аби не засмічувати вам голови зайвиною, подаю нижче стенографічний запис інтерв’ю, котре взяв у нього.
ЗАПИТАННЯ. Як ви себе почуваєте? Чи не тривожить вас що-небудь?
ВІДПОВІДЬ. Самопочуття чудове. Вигляд, як бачиш, маю прекрасний. Щодня — новий варіант!
ЗАПИТАННЯ. Розкажіть трохи про себе, будь ласка. Хто вас сконструював, що входить у ваші обов’язки?
ВІДПОВІДЬ. Я — Кібер Шостий. Мене сконструював Кібер П’ятий, його — Четвертий і так далі. Всі ми ведемо рід від Кібера Першого, від “Адама”, який був у розпорядженні Чудотворця Першого. Професорові подарували
