Фантастика Всесвіту. Випуск 1 - Річард Бах
Однак від першого дня спорудження греблі він почав виявляти неабияку цікавість, а коли почалося лісове партизанське життя, став шукати можливості приєднатися до односельців, переконуючи їх, що ніколи нічого подібного й уявити собі не міг.
Але підстаркуватому приблуді, звичайно, не знайшлося місця на передовій.
Тоді він узявся від імені селища складати лист-відозву про П’ятдесятиденну війну до пригноблених народів китайською, англійською, французькою, німецькою та іспанською мовами. Для цього він користувався термінами торговельної кореспонденції, запозиченими з власноруч складеного для занять підручника, який називався «Короткий довідник з міжнародної торговельної кореспонденції».
Щоправда, за якими адресами розсилати листи, він, здається, так і не вирішив…
Другий був учитель фізкультури — колишній чемпіон учительської семінарії з бігу на довгі дистанції, учасник чемпіонату Японії (чим неабияк хизувався).
Він мав дрібне, червонясте личко з випнутими вилицями. Коли кипіла робота навколо споруджуваної греблі, він, здавалося, ніяк не міг второпати запалу односельців і лише без кінця мимрив:
— Не робіть дурниць, навіщо ви це затіяли?
У лісі вчитель фізкультури мешкав у «концентраційному таборі» для «ворожих тубільців» під надійною охороною двійка молодиків.
На евакуацію в ліс і партизанські дії він реагував отим самим нудним своїм бубонінням:
— Не робіть дурниць, навіщо ви це затіяли?
Оскільки від початку П’ятдесятиденної війни вчитель фізкультури був відрізаний від усякої інформації, то він і не знав, що рота, яка окупувала долину, щоразу вступає в незначні сутички з десантом селища.
Проте якось він звернув увагу, що один із його молодих охоронців озброєний гвинтівкою з імператорським гербом-хризантемою.
На запитання, що це все значить, молодик не став критися і випалив:
— Старійшини кажуть, що зброя, відібрана у ворога, належить тому, хто її відібрав!
Вугласте личко вчителя почервоніло, він спромігся лише промимрити:
— Не роби дурниць.
І затнувся.
Тієї ж ночі при спробі втекти вчителя фізкультури тяжко поранив один із вартових, а тоді й затримав.
Ранком старійшини зі штабу відкрили засідання трибуналу, який засудив «ворожого тубільця» до висилки.
Хоч йому і побажали щасливо дістатися до солдатів, які окупували долину, зустріли його рушниці роти, що її часто-густо турбував лісовий десант. Тим більше, що його звільнили з-під варти опівдні біля джерела при «дорозі мерців».
А ще вранці десант із лісу вкотре вже обстріляв солдатів, які йшли строєм із долини до лісу.
Коли вчитель фізкультури бігцем спускався схилом через сад і змішаний гайок, солдати армії Великої Японської імперії піднесли гвинтівки й дали дружний залп.
20
Від самого початку головним тактичним засобом ротного було ретельне прочісування лісу. Але через обмежену кількість солдатів прочесати можна було лише досить вузьку смугу.
Старшина з лісового штабу швидко розкусила його тактику й виробила зустрічний прийом.
Патруль, який уранці обходив долину, виснував із поведінки офіцерів та солдатів, що виходили зі школи й хатин: готується якась значна акція.
Через мережу зв’язківців, що постійно чатували в лісі, старійшини передали наказ: бути готовими будь-якої хвилини згорнути намети.
Старі, які згори пильнували за напрямком прочісування, відразу ж передавали наказ переносити намети й домашній скарб за межі небезпечної смуги; вони ж відповідали і за безпеку жінок та дітей.
По тому назустріч воякам японської армії вирушали бойові трійки десантників.
До них входили пожежники, які мали величезний досвід прочісування лісу — чи то коли заблукає дитина (так, до речі, шукали вони й мене, коли я зник у лісі, але про це мова далі), чи то коли втече з пониззя якийсь злочинець.
Тому їм завиграшки було ховатися від солдатів, які вперше потрапили до нашого лісу.
У бойовій трійці десанту «лівий фланг», «правий фланг» та «центр» ішли цепом метрів за двадцять — двадцять п’ять один від одного. Вони ховалися в добре пам’ятних під час колишніх виправ до лісу важкопрохідних місцях — буреломі, рівчаках, скелях.
Коли в такому місці хтось із солдатів, що продиралися цепом угору крізь чагарі, трохи відставав від товаришів (тобто його сусіди ліворуч і праворуч обганяли його і втрачали з очей, бо цеп вигинався дугою), просто на бідолаху вискакував «центр» і вражав його з рушниці. І мерщій відступав.
До солдата кидалися його двоє товаришів зліва й справа, і тут знову лунали постріли, вже з обох флангів, і ті також падали.
Троє забитих утворювали неабиякий вилом у цепу солдатів, що дозволяло «центрові», а за ним і флангам спокійнісінько зникнути в лісовій гущавині.
Отак невдовзі після початку прочісування кожна з бойових трійок виводила з ладу по троє солдатів і ланцюг облавників рвався.
Якби в десантників усе йшло гаразд, тактика прочісування, обрана ротним, зазнала б цілковитої невдачі. Але через помилку однієї з трійок «центр» був тяжко поранений і потрапив у полон.
Ця трійка чатувала на скелі, обвитій лозою дикого винограду.
Я не раз приносив сестричці виноград із цієї скелі — одного зі «слідів» по П’ятдесятиденній війні. Зі східного боку зарості густі, лежить каміння, так що дитині видряпатися на скелю важкенько. А от із західного є доріжка, проточена джерельцем.
Вирахувавши, що саме з цього боку видиратимуться на скелю солдати, бойова трійка зачаїлася нагорі. Проте кремезний солдат видряпався на каменюки і, розсунувши лозу, вигулькнув зі східного боку.
Захоплений зненацька, «центр» квапливо вистрілив і не влучив. Тут вихопилися, вже від джерельця, ще двоє солдатів. Їх зустріли «правий фланг» і «лівий фланг», але «центр», уже без набою у рушниці, не маючи часу відступати, просто зістрибнув зі скелі.