Відродження-4 - Кулик Степан

«Вітаємо! Ви ваша репутація підвищено. Ви здобули «5» пунктів. Прогрес: 10/10. Ви можете залишити локацію Болотяні мохи. Попередження! Добре подумайте, перш ніж вибрати напрямок. Цей світ сповнений небезпек і далеко не з усіма ви здатні впоратися. Принаймні на цьому рівні!»

— А де його голова, мілорде? Якщо дозволите запитати?

*   *   *

Поки із задоволенням хлюпався колодязною водою, змиваючи з себе піт і бруд, а потім обмивав зеленуватою настойкою, що пахло різними травами, місця найбільш постраждалі від комарів, — селяни спритно збили прямо посеред площі довжелезний стіл. І молодиці з дівками з усього села зараз носили на нього всіляку їжу.

У мене навіть в очах зарябіло від такого достатку. А головне, крім овочів і фруктів, я бачив гірки смаженого м'яса. А окремо — цілі, засмажені на рожні, пташині тушки.

— Очуміти, — погодилася Сашка, хоч і не чула моїх думок. Очевидно, на обличчі все відобразилося. — Згадала, чим доводилося харчуватися практично все життя, і аж вити захотілося. І це в найгіршому селі... Жителі якого, за їх словами, постійно голодують. Щоб вони всією расою вимерли, прокляті Хантери. А ще краще — щоб їхні нащадки жили так, як ми…

Контраст і справді разючий.

Ось тільки щось я не зрозумів, як це поєднується з розповіддю старости?

— Пане лицарю, мабуть думає, що ж цей старий пройдисвіт із мене сльозу вичавлював, розповідаючи про голодних діток, а сам он який стіл накрив? Вгадав?

Витираючи голову, не побачив, коли Рамідор підійшов.

— Не зовсім, але…

Ну, не міг я прямо висловити свої підозри. Все ж, ці мужики, так відважно кинулися мене захищати. Хоча настільки боялися чудовиська, що навіть у ліс не ходили.

— Ех, мілорде… — зітхнув він. Але не з образою, а гіркотою. — Не голодували ви... Не знаєте мужицького життя... Зараз літо — їжа на кожній грядці та гілці. І самі від пуза жерем, і худобу є чим годувати. Найстрашніший час — початок весни. Коли запас за зиму закінчується, а довкола ні листочка, ні травинки. Ось тоді і худоба паде, і діти мруть... А зараз, чому не погуляти, якщо всього в достатку? Тим більше — привід який! Вбивши Злобу, ви нам допомогли навіть більше, ніж якби до тих п'ятдесяти золотих ще сотню додали. Тепер, коли ліс вільний, вже не пропадемо… Тож, саме час відсвяткувати… А якщо ви, ваша милість, нашим частуванням не погидуєте, то й зовсім… Онукам-правнукам розповідати будуть, що з лицарем за одним столом бенкетували…

Староста замовк і запитливо глянув на мене.

— Не погидую… — кивнув я. — Навіть не сподівайся… Але, цур, на того каплуна, якого Ленгла для мене приготувала, роти не роззявляти…

Рамідор жарт зрозумів і полегшено зітхнув. Все ж таки до кінця не вірив, що шляхетний лицар захоче разом із селянами за один стіл сісти.

«Увага! Ставлення до вас мешканців села Болотяні Мохи покращилися до «поваги».

І? Що мені робити з нею? Куди приліпити? Якийсь дивний бонус. А головне, до цього про них, тобто — відносини, взагалі жодного разу не згадувалося.

— Мілорде… — несподівано обличчя старости посерйознішало. — Поки ми не сіли за стіл і в голові не зашумів хміль, дозвольте спитати?

— Валяй… Мабуть, не вкушу.

Рамідор пожував губами, ніби не міг наважитись чи не знав, з чого почати.

— Ось яка справа… Вибачте, як що скажу щось не так… Але, набридло вже неприкаяними бути. Немов дівка-перестарок. Все що потрібно є, кров вирує, а наречені повз подвір'я проходять. З одного боку, ніхто за коси не тягає, якщо не догодила. А з іншого — туга замучила. Адже так і до старості самій кукувати можна.

— Щось ти, Рамідоре, занадто здалеку починаєш… — хитнув я головою. — Дружину мені знайти хочеш, чи що? Так ти обережніше з цим. Сашка тільки на вигляд смирною здається. А так то вона воїтельниця. Може й прибити ненароком.

— Ні, що ви, мілорде! — сплеснув руками той. — Я про інше, гм… весілля… Не в сенсі, одруження… Дівчата що… Якщо у вас бажання виникне, будь-яку вибирайте… Тільки раді будуть…

— Взагалі заплутав, — зупинив я старосту, який, схоже й сам втратив нитку своїх думок… — Можеш просто й конкретно сказати: що ти хочеш?

— Можу, — кивнув Рамідор. — Помовчав трохи, а потім бухнув, як із моста в річку. — Візьміть Болотяні Мохи собі.

«Увага! Вам запропоновано виконати ланцюжок глобального квесту «Лорд». Для його відкриття слід прийняти перше завдання «Перший крок». Погодьтеся з пропозицією старости Рамідора стати господарем села Болотяні Мхи. Нагорода за виконання першого завдання: 100 пунктів досвіду, наступне завдання у ланцюжку. Нагорода за виконання всього квесту: 10000 пунктів досвіду. Поліпшені взаємини (Остаточний рівень – варіативно) з Імперією Вердит. Спрощене виконання основного квесту. Прийняти? Так/Ні?»

Ото накрутили, навіть читати втомився. Нічого не зрозуміло. Ясно одне — мені це зможе допомогти, читай — полегшити життя у майбутньому. А якщо так, то у чому проблема? Давайте спробуємо…

— Приголомшив мене, якщо чесно. А як же Архимаг?