Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець
— Але ж ви не можете, — заперечила Рен, уже розуміючи, чому усмішка на устах Аматерасу така сумна. — Тіньовий бік уб’є вас.
— Саме так. Але брат завжди прагнув володіти мною, бути поруч. Тож я вирішила, що це не така вже й велика ціна. Діоніс розповів мені про своє завдання від Амона, і я повірила в нього. Бо тільки двоє богів, які мають у собі як темряву, так і світло, зможуть стати надійним мостом, — вона плеснула в долоні й розсміялася. — Того дня, коли Діоніс зрозумів, що Колесо Долі майже наздогнало його, він виклав мені геть усе. Він сказав, що згоден здатися Сансарі й загинути як грішник, якщо я так накажу. Отоді я й зрозуміла, що коли щось у моєму житті має сенс, то ось він — момент, коли я можу зробити справді важливий крок.
— А як же ваша мрія? Про Намисто і про Зевса?
— Моя мрія здійснилася. Нитки і він. Вічність і секунда — це насправді одне й те саме. Знай: я дякую тобі. І піду на той бік, сповнена радості й гордості за своїх студентів. Сповнена любові і спокою. Знай: твоя жертва не була марною. Ти здійснила мою найбільшу мрію, Рендалл Ніко. Ти перемогла.
* * *Наступні кілька днів Ренпам’ятала уривчасто. Коли вона зазирнула в госпіталь до Нікти, замість емоційного вітання вічна ніч кивнула з розумінням, наче запрошувала на довгу-довгу розповідь. І Рен почала. Чомусь здавалося: Нікта повною мірою здатна зрозуміти метання принцеси Савітрі разом із Нікою.
— І хто ти тепер? — спитала подруга, коли вислухала все.
— Історик сказав, що мені самій це вирішувати, — Рен поправила волосся. — Думаю, я все та ж сама персона. Принаймні змін не відчуваю. Лише варто офіційно додати Ніку до свого імені. Хоч на пам’ять.
— Тобі личитиме. Раніше я думала, що до твого імені додасться «Нортон», але «Ніка» теж нічого.
— А в тебе що та як?
Дівчина закотила очі.
— Зіґфрід віддав за мене життя. А я його… скажемо прямо: зрадила. Діоніс віддав за мене півжиття. А потім виявилося, що це через пророцтво, яке нашепотів йому Амон. Взагалі, я тепер не розумію, хто він, але вже люблю його більше за всі світи. Я пропаща богиня?
— Не мені судити, — тихо і твердо відповіла Рен, згадуючи останню розмову із Зіґфрідом. — Думаю, вони обидва люблять тебе дуже сильно. Любов — це не те, що можна вимагати. Не те, за що можна звинувачувати. Тобі зараз залишається тільки бути відвертою і робити те, що правильне для тебе. Одне я маю додати: те, що зробив Зіґфрід, — на це були вагомі причини.
— Мовби я не знаю! Яка плаксива стала без лінз… — знічено відповіла Нікта, витираючи червоні очі.
В інших справи йшли на лад швидко. Меланхолійний Ньєрд попросив зняти його блок емоцій, і раптом виявилося, що він здатний чарівно всміхатися. Білі бинти закутували його ледь не з ніг до голови, проте Ніколаса це, здавалось, не хвилювало. Діке годувала Ньєрда яблуками, доки йому не розбинтували руки. «Я знала, що твоя смерть не була правдою», — шепнула вона, коли вперше побачила Рен. Адіті й Енліль, навіть лежачи в госпіталі, досліджували всілякі плани та договори Академії, бо на їхні плечі відносно скоро мала лягти важка ноша — заміняти Аматерасу. Адіті сприйняла новину з готовністю. Енлілеві, очевидно, було підготоване місце першого заступника.
Амон зізнався, що вижити йому допомогла салатова кулька — подарунок Історика, котрий мав силу розділяти дві сутності. Тож одна сутність дводушного бога залишилась в Академії, щоб відвертати увагу Стовпів, і загинула, а інша — пішла в тінь. І врятувала їх усіх.
Медея вибила в директорки дозвіл застосовувати свої чарівницькі сили знову. Головна чаклунка Академії з ентузіазмом допомагала з налагодженням справ, зробила клуб зникальників офіційним і разом з Тессом проводила в ньому лекції на кшталт додаткових пар.
Закс Нортон не позбувся звички смикати браслет, коли думав над чимось чи нервувався. Проте тепер нервувався він значно менше. До того ж хлопець нарешті розповів, що його пов’язувало з Нефтідою: вона була найкращою універсалкою і допомагала йому пригашувати сили Зевса, про котрі ніхто в Академії не мав передчасно дізнатись.
Новина про те, що Аматерасу но Мікамі покине Академію, шокувала всіх. Сама ж директорка здавалася сповненою енергії та ентузіазму більше, ніж довгі місяці до того. Рен могла її зрозуміти, адже спершу очільниця безсило надіялась на відновлення Ниток і чекала на зустріч із Зевсом. Потім уклала угоду з братом, котра мала принести їй смерть, а одразу після цього виявилося, що Нитки таки відновлюються. Проте тепер Зевс був тут — і Аматерасу сяяла, наче кожна секунда поруч із ним була вічністю. У день її відходу виявилося, що Громовержець піде на тіньовий бік теж.
Зевс на прощання пояснив Заксові, що надалі достатньо його сили зберігатиметься в браслеті, даючи йому можливості значно ширші, ніж у звичайних людей.
— Ви дві аномалії, — хитав головою Діан Керн, досліджуючи стан Савітрі й Нортона на прохання директорки. — Але за сприятливих умов проживете ще довго — так, за
нашими ]]> мірками, довго…* * *Урочисте прощання з директоркою не мало сенсу. Жодного. Аматерасу не відводила погляду від Зевса, він не звертав уваги ні на кого іншого. Вони стояли одне навпроти одного, як смішні і сумні підлітки. Врешті в долоні верховного бога опинилася шпилька, обрамлена золотавими промінцями.
— Шістнадцята! — видихнула Аматерасу, тремтячими руками заколюючи прикрасу у волосся.
— Ти скаржилась, що я надто часто дарую тобі шпильки, але…
— Раз на кілька століть можна. — Директорка опанувала себе, випросталась і царствено взяла Зевса за руку. — Пане Зеусу, маю вас повідомити, що ми вирушаємо негайно. Шановне товариство, — Аматерасу озирнулася, — ми прямуємо налаштовувати міжнародні зв’язки! Ромі, Діонісе, чекатиму вашого візиту!
Епілог