Ризиконавти - Світлана Володимирівна Ягупова

Борис Штерн

РЕЙС ТЮТЮНОВОГО КОНТРАБАНДИСТА

Очі інспектора Бел Амора були такими бляклими і невиразними, що їх хотілося протерти. Він похмуро перегортав документи однієї розумної істоти з Кальмар-сузір’я і шукав, до чого б причепитися.

Але в документах був повний порядок, ні до чого не причепишся… Хіба що до чудернацького імені, що в перекладі з кальмар-говірки означало Дулязмаком. Але чіплятися до імен — нікчемна справа, заборонена статутом охорони середовища. “Мало яких імен не буває у Всесвіті, — міркував Бел Амор. — Був такий собі браконьєр на ймення Завороткишок. Особа галактичного масштабу. Одного разу, притиснутий до чорної дірки, кинувся з гравітаційних хащів на Бел Амора з сокирою. Був такий. І загув… А цього звуть Дулязмаком. Скоріше, це не ім’я, а прізвисько. Цього Дулязмаком вже намагалися зловити — двічі затримували і обидва рази просили вибачення”.

Отже, з документами у нього порядок.

…Слідом за Бел Амором із сторожового катера вийшов його незмінний помічник — робот Стабілізатор. Перед ними відкрився величний краєвид Південного рукава Галактики — той самий, що його так люблять малювати художники рекламних проспектів, — але зараз їм було не до космічних красот. Вони прямували туди, де був затриманий вантажний зореліт, за всіма ознаками, з партією контрабандного тютюну.

— Не забудьте почистити штани, командоре! Знову ви десь заляпались, — докірливо мовив Стабілізатор.

Справді, зовнішній вигляд інспектора Бел Амора аж ніяк не відповідав його службовій репутації. Завжди він ухитрявся влізти в якусь калюжу. В прямому розумінні, звичайно. Бо посадити Бел Амора в калюжу в переносному значенні щастило далеко не кожному.

В останню хвилину Бел Амор вирішив, що штани все-таки треба почистити. (Потім він наводив у повчання новачкам цей випадок, наголошуючи на тому, як одна незначна деталь може іноді змінити всю справу.)

Дулязмаком зустрів їх, сидячи в кріслі і розкинувши врізнобіч численні щупальця. Верхнім хоботком ця каракатицеподібна істота маніпулювала величезною сигарою.

— Прибули, нарешті!

— У нас в запасі одна хвилина! — тут же уточнив Стабілізатор.

— Н-ну?! — здивувався Дулязмаком і зиркнув на корабельний хронометр у коштовній різьбленій рамі, що була вмонтована в панель каюти. — Ваша правда. Зараз шістнадцять годин нуль-нуль хвилин за середнім міжгалактичним часом. Прошу занести цей факт до протоколу. Закон пам’ятаєте? Рівно через дві години я вас звідси виставлю.

— Через дві години ви отримаєте це право, — підтвердив Бел Амор. — Що везете?

— Всяку всячину. В декларації все записано.

— А тютюн?

— І тютюн, аякже! — насмішкувато зізнався Дулязмаком, пускаючи дим із усіх щілин. — Три коробки екваторіальних сигар. У шухляді письмового столу. У вашій зоні без палива опухнеш. Проходьте, не соромтесь.

— Працювати можна і сидячи, — відповів Бел Амор, умощуючись в кріслі. — А коньяк?

— Ну, інспекторе! — зовсім розвеселився Дулязмаком. — Я шаную сухий закон. — Жлуктити коньяк у вашій зоні — самогубство. На коньяк мене не спровокуєте.

“Так, це правильно”, — подумав Бел Амор і почав голосно читати декларацію, хоча знав її напам’ять:

— Вантажний відсік номер один. Гвинтівки для повстанців з Великої Галактичної Пустелі. Тридцять два ящики.

— Будете перевіряти?

— Я? Ні. Мій робот уже перевіряє.

— Обережніше! — схвильовано крикнув Дулязмаком. — Це найновітніші гвинтівки з телепатичним прицілом. Не встигнеш подумати, як вони вже стріляють!

— Хлопавки для мух, — пробурмотів Стабілізатор. — Зняті з озброєння всіма цивілізаціями п’ять чи шість століть тому.

— Нічого, для повстанців і так зійде, — відмахнувся Дулязмаком. — Для повстанців головне не зброя, а високий бойовий дух. Правильно, інспекторе? Та ви пригощайтесь!

Він витягнув ящик столу, і перед носом Бел Амора з’явилася товста апетитна сигара.

— Відсік номер два, — прочитав Бел Амор, ігноруючи подарунок. — Вісім бластерних гаубиць міжпланетної стратегічної оборони для урядових військ Великої Галактичної Пустелі.

— Усі в наявності! — доповів Стабілізатор. — Для стрільби не придатні.

— Щось я не розумію… — здивувався Бел Амор. — Ви кому допомагаєте — повстанцям чи уряду?

— Та ви закурюйте! — Дулязмаком маніпулював одночасно сигарою, запальничкою і попільницею, не забуваючи виймати з клюва свій недопалок. Щупальця так і миготіли. — Не хочете, як хочете. Я нікому не допомагаю. Ці повстанці геть аморальний народ. Волоцюги і розбишаки. Хочуть відтяти шмат Галактичної Пустелі і посилаються на якісь сумнівні священні тексти.

— А уряд?

— Тоталітарний режим, що не гребує ніякими засобами. Потонув у корупції та кривавих репресіях. Так що я не допомагаю ні тим, ні тим.

— А ви не боїтесь, що уряд і повстанці тимчасово об’єднаються і разом проведуть криваву операцію проти одного аморального гендляра?

— Ні, не боюсь! Я ж маю справу не з якимись там розпливчастими повстанцями і урядами, а з одним шанованим інтендантом центральних урядових складів. Ось він може погоріти, і мені його буде шкода. Ну, бог з ним, з інтендантом. Взагалі ви все вимірюєте своїми мірками. Ось ви обізвали мене “аморальним гендлярем”, але не пояснили, що таке “морально”, а що…

— Ми з’ясуємо це питання після огляду, — ухилився Бел Амор від ідеологічної дискусії. — Зараз у мене є важливіші справи.

— Правильно. Зараз ваші справи кепські.

“Спритний кальмарус, — подумав Бел Амор. — За словом у кишеню не лізе”.

Якщо він, Бел Амор, через півтори години не відшукає контрабандний тютюн, то його керівництву не поздоровиться. Нелегальний тютюн завозили і раніше, але зараз, коли куріння поширилося серед молоді, дехто намагається пришити Управлінню охорони середовища цілу політичну справу. Дехто — це відомства освіти і охорони здоров’я, які неспроможні впоратися з шмаркачами. Смалити почали, а там, дивись, і до гіршого дійдуть…

— Продовжимо. Відсік номер три…

Чого тільки не возять ці галактичні джентльмени-галактмени? Окрім рушниць і гаубиць, тут були валянки, сковородки, автомобілі, гральні карти, синхрофазотрон, губна помада та всяка інша галактична галантерея. Але це ще нічого: у шостому відсіці перевозилось щось слизьке з такою назвою, що язика можна загубити, а у сьомому — щось липке і безформне під назвою “дрова”.

— Дрова для чого?

— Для опалення житла.

“Слушно. Можна було б не питати”, — подумав Бел Амор.

Відсік номер дев’ять виявився пустим.

— Що означає “пустий”?

— Пустий означає “порожній”.

— Відсік номер дев’ять пустий!

— Ти зайшов до нього?

— З порога бачу.

Час минав, а тютюном і не пахло. Відсік номер п’ятнадцять Дулязмаком навідріз відмовився відчиняти — там розміщався вонюрний паскунчик. Він, слава богу, був приспаний. Його везли в Національний звіринець на парування.

— Так, відчиняти небезпечно, — підтвердив Стабілізатор.

Тоді вирішили хитрим чином відліпити гербову пломбу з замкової шпаринки і нюхнути. Відліпили, нюхнули, переконалися і знову запечатали.

І все