Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду
Машина зупинилась, і Торн вийшов на тротуар перед посольством. У ту ж мить він побачив, як до нього метнулося двоє чоловіків. Один клацнув фотоапаратом, а другий заходився сипати запитаннями. Торн рушив був до входу, але ті двоє заступили йому дорогу.
— Містере Торн, ви вже читали сьогодні «Ріпорт»?
— Ні, не читав…
— Там є стаття про вашу няню, про ту, котра стрибнула…
— Я не бачив.
— Там говориться, що вона залишила записку…
— Маячня.
— Погляньте сюди, будь ласка! — Це вже сказав Дженнінгс, швидко переміщуючись і клацаючи затвором.
— Дозвольте мені пройти, — попрохав Торн, бо Дженнінгс саме став у нього на дорозі.
— Це правда, що вона приймала наркотики? — спитав другий репортер.
— Звісно, що ні.
— Після розтину в крові виявили якісь ліки…
— То був протиалергійний засіб, — процідив Торн крізь зціплені зуби. — Вона слабувала на алергію…
— Там говориться про надмірну дозу…
— Спиніться на секундочку! — попрохав Дженнінгс.
— Та дайте ж мені пройти! — гримнув Торн.
— Даруйте, це наша робота, сер.
Торн ступив був убік, але вони й далі напосідали і знов заступили йому дорогу.
— То вона приймала наркотики, містере Торн?
— Я ж вам сказав, що ні.
— А там пишуть…
— Мені нема діла до того, що там пишуть!
— Чудово! — вигукнув Дженнінгс. — Ще секундочку!
Він надто швидко присунув камеру, Торн, рвучко ступивши вперед, зачепив її і вибив із Дженнінгсових рук. Фотоапарат з брязкотом розбився об асфальт, і на мить усі троє застигли, вражені цим спалахом гніву.
— Невже ви не маєте й крихти поваги? — видушив із себе Торн.
Дженнінгс укляк на тротуарі й звів на нього очі.
— Перепрошую, — скрушно мовив Торн. Голос у нього тремтів. — Надішліть мені рахунок, я все відшкодую.
Дженнінгс підняв розбиту камеру, поволі підвівся і, знизавши плечима, поглянув у вічі Торнові.
— Усе гаразд, пане посол, — сказав він. — Будемо вважати, що ви… мій боржник.
Торн силувано кивнув головою, повернувся й рушив до посольства. У ту ж мить звідти вибіг солдат морської піхоти. Але було вже запізно, і він побачив тільки наслідки зіткнення.
— Він розбив мені камеру, — сказав Дженнінгс солдатові. — Ваш посол розбив мені камеру…
Вони трохи постояли в ніяковій мовчанці, а тоді розійшлися кожен у свій бік.
У посольському кабінеті панував переполох. Поїздка до Саудівської Аравії опинилася під загрозою, бо Торн раптом відмовився їхати, нічого не пояснюючи. Підготовка цієї поїздки забрала в його помічників майже два тижні, і тепер вони вимагали пояснень, бо вважали себе одуреними, а всю свою працю — марною.
— Ви не можете її скасувати, — переконував його один з помічників. — Після всієї нашої роботи просто не маєте права отак просто взяти та й…
— Поїздка не скасовується, — заперечив Торн. — Вона тільки відкладається.
— Вони сприймуть це як образу.
— Хай сприймають.
— Але чому?..
— Не можу я зараз їхати, — сказав Торн. — Не час.
— Ви розумієте, яка ставка в цій грі? — спитав інший помічник.
— Дипломатія, — відповів Торн.
— Багато більше.
— Вони мають нафту, вони мають силу, — сказав Торн. — І ніщо цього не змінить.
— Ось саме тому…
— Я пошлю когось іншого.
— Президент хотів, щоб поїхали ви.
— Я побалакаю з ним і все поясню.
— Боже мій, Джері! Ми ж так ретельно все розпланували!
— То переплануєте! — гарикнув Торн.
Цей раптовий спалах гніву змусив усіх замовкнути. Задзвонив селектор, і Торн увімкнув прийом.
— Я слухаю.
— Вас хоче бачити отець Тассоне, — почувся голос секретарки.
— Хто?
— Отець Тассоне з Рима. Він каже, що має до вас невідкладну особисту справу.
— Я ніколи про нього не чув.
— Він каже, що забере у вас усього хвилину, — провадила секретарка. — Ідеться про якусь лікарню.
— Мабуть, збирає пожертви, — тихо зауважив один з Торнових помічників.
— Або проситиме дарунків, — докинув ще один.
— Ну гаразд, — зітхнув Торн. — Пустіть його.
— Не думав, що вас так легко розчулити, — мовив перший помічник.
— Та знаєте, громадська думка… — промимрив Торн.
— Не поспішайте з остаточним рішенням щодо Саудівської Аравії. Гаразд? Ви сьогодні не в гуморі. Переждімо трохи.
— Усе вже вирішено, — стомлено мовив Торн. — Або їде хтось інший, або відкладаємо поїздку.
— Відкладаємо на який час?
— На потім, — відказав Тарн. — На тоді, коли я зможу поїхати.
Двері відчинились, і в їх широкому отворі з’явилася невеличка постать. То був священик. Його недбалий одяг і збуджений вигляд свідчили, що справа у нього аж ніяк не звичайна. Торнові помічники насторожено перезирнулися, не певні, чи слід їм залишити кабінет.
— Можу я вас попросити… — промовив священик з сильним італійським акцентом, — поговорити сам на сам?
— Це стосовно лікарні? — спитав Торн.
— Si[3].
Торн кивнув головою помічникам, і ті знехотя рушили з кабінету. Коли вони вийшли, священик зачинив за ними двері. Потім обернувся, і обличчя його викривив біль.
— Слухаю вас, — співчутливо мовив Торн.
— У нас обмаль часу…
— Що?
— Ви повинні мене вислухати. — Священик так і стояв біля порога, прихилившись спиною до дверей.
— То що ви хочете мені сказати? — запитав Торн.
— Ви мусите повірити в Христа, Спасителя нашого. Повірити тепер-таки, від цієї хвилини…
На хвилю запала мовчанка. Торн не знав, що й сказати.
— Я прошу вас, синьйоре…
— Даруйте мені, — перебив його Торн. — Якщо я правильно зрозумів, ви маєте до мене невідкладну особисту справу?
— Ви мусите повірити, — провадив священик. — Причастіться крові Христової та його тіла, бо тільки тоді, як він буде всередині вас, ви зможете здолати сатанинське поріддя.
Атмосфера в кабінеті ставала щомить напруженіша. Торн простяг руку до селектора.
— Воно уже вчинило одне вбивство, — пошепки промовив священик, — і вбиватиме аж доти, доки заволодіє всією вашою маєтністю…
— Якби ви зволили зачекати трохи в приймальні…
Священик почав підступати до Торна, і в голосі його бриніло дедалі більше збудження.
— Тільки з Христовою допомогою ви зможете боротися з ним! — суворо промовив він. — Повірте в Христа! Причастіться його крові!
Торн намацав кнопку селектора й натиснув її.
— Я замкнув двері, містере Торн, — сказав священик.
Наляканий його тоном, Торн увесь напружився.
— Слухаю, сер, — почувся з селектора голос секретарки.
— Пришліть охорону, — сказав Торн.
— Що сталося, сер?
— Благаю вас, синьйоре! — вигукнув священик. — Вислухайте те, що я маю вам сказати!
— Сер?.. — знов долинуло із селектора.
— Містере Торн, — сказав священик, — я був у лікарні тієї ночі, коли народився ваш син…
Торн ураз застиг, несамохіть прикипівши очима до нього.
— Я… приймав… пологи, — затинаючись, промовив священик. — Був… свідком… його народження…
У селекторі знов озвався
