Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду

— Я молю Бога, щоб це було так, — відказала Кетрін голосом, що тремтів від сліз.

— Ну звісно ж, — заспокоїв її Торн. — Саме так усе й було.

Кетрін кивнула головою, втерла сльози і, підвівшись, поглянула на темний будинок.

— Що ж, — сказала вона, — найкраще, що можна зробити з поганим днем, це покінчити з ним. Я іду спати.

— А я ще трохи посиджу тут, тоді прийду.

Звуки дружининої ходи завмерли, і Джеремі лишився наодинці зі своїми думками.

Він дивився на ліс, але перед очима в нього поставала зовсім інша картина: він, Джеремі Торн, стоїть у коридорі римської лікарні перед скляною переділкою і дає згоду на всиновлення чужої дитини. Ну чому він не розпитавсь про Деміенову матір? Хто вона була? Звідки родом? Хто був батько дитини і чому він не прийшов до лікарні? За збіглі відтоді роки Торн не раз обмірковував деякі свої припущення, і вони трохи заспокоювали його. Можливо, справжня мати хлопчика була селянського роду, дівчина проста, але побожна, отож і прийшла родити до католицької лікарні. Одначе та лікарня була доволі дорога, так що вона навряд чи потрапила б туди без якихось зв’язків. А може, вона була сирота — тим-то й не лишилося жодних родичів — і привела позашлюбну дитину, тоді й відсутність батька ставала зрозумілою. Про що ж іще мав би дізнатися Торн? Що ще могло важити? Хлопчик був жвавий, гарненький і, як сказали Торнові в лікарні, цілком здоровий…

Торн не звик піддавати сумніву свої вчинки й дорікати собі за щось, і його свідомість уперто стояла на тому, що він учинив слушно. Щоправда, тоді він був приголомшений горем, надміру вразливий і міг легко піддатися навіянню. То невже він і справді схибив? Чи не слід було довідатися більше?..

Відповіді на ці свої запитання Торн так і не дістав.

Усю правду знала лише маленька купка людей, та й ті тепер були розкидані по всій земній кулі. Сестра Тереза, отець Спіллето, отець Тассоне. Тільки вони знали. Тільки на їхньому сумлінні лежала ця страшна таємниця. Тієї давньої темної ночі, серед лиховісної, напруженої тиші вони робили своє діло, чимало пишаючись тим, що на нього обрано саме їх. За всю історію людства було лише дві спроби звершити таке, але вони не сумнівалися, що цього разу їх чекає успіх. Усе було в їхніх руках, їх було всього троє, справа посувалася гладесенько, і жодна жива душа й гадки не мала, що там діється. Коли з’явився на світ Деміен, сестра Тереза підготувала його: видалила депілятором шерсть на руках та лобі, припудрила тільце, — щоб до приїзду Торна немовля мало якомога привабливіший вигляд. Волоссячко на голові в новонародженого було, як вони й чекали, аж надто густе й шорстке, тому сестра Тереза розпушила його з допомогою фена, не забувши пересвідчитися, чи є на тім’ячку сподівана родимка. Торн ніколи не повинен був дізнатися ні про сестру Терезу, ні про отця Тассоне — ще одного, менш значного співучасника, який тим часом у підвалі лікарні вкладав у мішки два тіла, щоб таємно вивезти їх. Одне було мертва дитина Торна, що, народившись, не встигла й закричати; друге — мати новонародженого, що лишився жити. На безлюдному лікарняному подвір’ї стояла крита машина, яка мала відвезти трупи до Черветері, де в глушині кладовища Сант-Анджело вже чекали гробарі.

Увесь цей план замислила й розробила секта сатаністів, і головною дійовою особою був Спіллето; він же таки з надзвичайною обачністю і вибирав собі співучасників. Щодо сестри Терези він не мав ніяких сумнівів, а от отець Тассоне трохи непокоїв Спіллето, а надто в останні дні. Він був чоловік вірний, але віра його ґрунтувалася на страхові. І у вирішальні хвилини він начебто завагався, що змусило Спіллето замислитись. Тассоне був доволі енергійний, хоча енергія його відбивалася на ньому самому, і він робив усе на грані розпачу. Здавалося, він забув про величезну важливість їхньої місії, а натомість цілковито віддався своїй особистій ролі. Таке самозаглиблення спричинювало надмірну збудливість, і Спіллето вже думав був про те, щоб вивести Тассоне з гри. Адже якщо один з них не встоїть, це вдарить по всіх трьох. А головне — ще на тисячу літ відстрочить здійснення великого задуму.

Та зрештою Тассоне цілком виправдав себе, віддано й старанно виконавши все, що йому належало, і навіть не розгубився, коли сталася несподіванка, якої ніхто не міг передбачити. Уже коли мішки вантажили в машину, виявилося, що дитинча ще живе — воно почало попискувати. Тассоне швидко забрав мішка, повернувся з ним до лікарняного підвалу й подбав про те, щоб немовля більш ніколи не видало й звуку. Те, що він учинив, тяжко вразило його. Але небезпеку було відвернено, а все інше вже не так важило.

Тієї ночі в лікарні усе йшло своїм звичаєм; лікарі та медичні сестри виконували свої повсякденні обов’язки, не маючи й найменшої підозри про те, що сталося під одним дахом з ними. Усе було зроблено з граничною обачністю, і ніхто, а надто сам Торн, не зміг би ні до чого докопатися.

Торн сидів на терасі, втупивши погляд у темряву. Аж раптом він усвідомив, що Пірфордський ліс більш не викликає в нього лиховісних передчуттів. Йому вже не здавалося, ніби хтось стежить за ним із хащі. Тепер ліс мав цілком мирний вигляд, а цвіркуни та жаби сповнювали околицю звичним гомоном. Той гомін заспокоював нерви й давав узнаки, що життя скрізь іде своїм природним звичаєм. Торн перевів погляд на будинок, на вікно Деміенової кімнати. Там тьмяно світив нічник, і Джеремі уявив собі обличчя сонного хлопчика. Тепер, коли цей страшний день лишився позаду, йому захотілось подивитися на Деміена. Отож він підвівся й пішов у принишклий будинок.

У вестибюлі стояла непроглядна темрява, а тиша аж дзвеніла у вухах. Торн навпомацки добувся до сходів і піднявсь нагору. Там він марно спробував знайти вимикач і зрештою рушив далі потемки. Він подумав, що ще ніколи не бачив у домі такої темряви, а тоді збагнув, як багато часу провів на терасі, занурений у свої роздуми. Все навколо дихало соннотою, і Джеремі поволі скрадався попід стіною. Нарешті він намацав вимикача й повернув його, але світло чомусь не засвітилося. Джеремі пройшов потемки ще далі й повернув за ріг коридора. Попереду були двері Деміенової кімнати, і з-під них ледь жеврів жовтавий відсвіт нічника. Та раптом Торн прикипів до місця, зачувши якийсь