Фантастика Всесвіту. Випуск 1 - Річард Бах

У такому сміливому робочому вбранні працювали всі мешканці долини, окрім малих дітей. Переділ землі й майна, здійснений за «великого ревища», керівна група «молодого люду» прагнула зробити ще глибшим.

Приватну власність на землю остаточно скасували. Для польових робіт утворили бригади. Поки тривало «велике ревище», поля занепали, тож тепер керівна група «молодого люду» загорілася чимхутчій розчистити землю й добитися високого врожаю, зосередивши зусилля на окремих ділянках. Щоб остаточно надати польовим роботам колективного устрою, зрівняли з землею валики поміж клаптями заливних полів, позасипали межі на суходольних.

До гуртової праці потрібні були спільна кухня і великі дитячі ясла, інакше годі охопити спільною роботою всіх чоловіків і жінок. У спільних установах порядкували хлопці й дівчата, також вдягнені у фундосі та косімакі. Захоплююче то було видовище!

Найяскравіший з переказів про ті сповнені святкового натхнення часи стосується Осікоме і не поступається оповіді про її вушні затички.

Тут виразно видно, як юнацька громада відіграла роль «Т», відповідну «М» Осікоме.

Під час «руху за повернення до давнини» Осікоме з ранку до вечора керувала спільною працею в полі. Коли сідало сонце, вона йшла вечеряти разом з усіма. А потім з гуртом юнаків підіймалася на пагорб Покари за гріхи понад щойно засіяним ланом. Осікоме багато перейняла від Руйнівника, зналася на погоді, на рослинництві. Ретельно обстежила поля, які хотів відродити керівний «молодий люд». І визначила, що за довгі роки до «великого ревища» земля виснажилася.

Осікоме вирішила влаштувати з юнаками урочистість, аби повернути землі родючість.

Бабуся часто розповідала про це, бо її тішила моя зацікавленість.

Зі старовинної скриньки для листів та паперів, прикрашеної перламутром, вона виймала розмальовану шовкову хустинку і показувала мені. Не скажу, що мені аж дуже подобалася картина на ній. Складне почуття, не схоже на звичайні веселощі, охоплювало мене й викликало мимовільний сміх.

Осікоме підіймалася на пагорб Покари за гріхи, що височів серед заливних полів униз за річкою, за містком посеред долини, й лягала там. На собі, як і кожна жінка, вона мала лише саме косімакі.

«Звелетніле» ще за співжиття з Руйнівником тіло за час «руху за повернення до давнини» налилося, вилискувало під мерехтінням зірок, а місячної ночі — місяця, наче білий пагорб. Осікоме лежала, підперши щоку рукою, на чорній землі, а на її тіло вибиралися мускулясті оголені юнаки. На шовковій хустинці було зображено біле пишне тіло Осікоме при повному місяці, а на тілі, наче квасолинки — смагляві дужі юнаки в червоних фундосі, як казала бабуся, «бавляться у забавку»…

Серед танців на осіннє свято є такий, де навколо танцівниці в масці гладухи і в спідниці з хмизу поверх звичайних шат кружляють дітлахи.

Безперечно, він походить від урочистості, влаштованої Осікоме з юнаками, щоб земля знову родила щедро. Кожного глядача виповнює певність, що від танцю справді рясніє земля.

Та чи ставилися так і до урочистості на пагорбі Покари за гріхи, від якої пішов святковий танок, я тоді не був цілковито певен.

Чи не здавалося знесиленим спільною працею під час «руху за повернення до давнини» людям, що вчинок, що аж так виходив за межі звичайного глузду — то просто шаленство?

Ось що мене найбільше обходило.

Як сприймали ту «забавку» Осікоме з «молодим людом» умудрені столітні старці, що разом з Руйнівником зводили селище? Може, по довгих роках при землі вони добре розуміли: ця урочистість має повернути ланам колишню родючість. Але далі Осікоме й «молодому люду» спало на думку, що для селища загалом шкідливо, коли кожна родина, хай і новоутворена під час «переділу», живе окремо від сусідів, а отже, може плекати власні таємниці. Тому й було вирішено спалити хати в долинному селищі й на «висілку».

Чому ж Будівничі змовчали й тут?

Бабусина відповідь була проста, але несподівана:

— Бо ті, хто будував селища з Руйнівником, під час «руху за повернення до давнини» повмирали!

Здоров’я більш ніж столітніх Будівничих підупало ще від «великого ревища».

Один із них, чиїх ріДних забили в пущі під час втечі, навіть ризикнув повести численну рідню геть із долини, розуміючи, що не витримає невгаваючого гулу навіть поза власною оселею, де «велике ревище» слабшало.

«Велике ревище» призвело до того, що старі богатирі-Будівничі почали на очах всихати й меншати.

Мало того, що їх розлучили з кревними через «переділ», за часів «руху за повернення до давнини» вони мусили працювати нарівні з молодими, бо керівна? група «молодого люду» не визнавала ніяких привілеїв. Молодь, яку неабияк тішила непохитна віра в Осікоме й керівну групу, бралася до роботи, як до танцю. Але для старих Будівничих вбиратися у фундосі, та ще й працювати нарівні разом з усіма від зорі до зорі було нестерпно.

Будівничі, вже не колишні богатирі, охлявали просто на очах від щоденного перетруду.

Літо видалося сухе, тож перепочивати доводилося вряди-годи, і от у розпал робіт занепалі старі почали один по одному зникати. Ця оповідь суперечить переказові про похід «на той бік» Будівничих із Руйнівником на чолі «дорогою мерців», місячної ночі на весіннє рівнодення; проте ні бабуся, ні старі, мої оповідачі після її смерті, анітрохи не зважали на таку невідповідність.

Якщо хтось із молодших (тобто від дітей та зятів Будівничих, кому вже було за вісімдесят, до онуків і правнуків) і хотів заступитися за знесилених цілоденною працею старих Будівничих, його стримував острах перед керівною групою, яка нещадно карала всяке вільнодумство.

Як же сходило болем серце в рідних, хоч вони й мали нові сім’ї!

Але