Українська література » Фантастика » ГЧ - Юрій Олександрович Долгушин

ГЧ - Юрій Олександрович Долгушин

Читаємо онлайн ГЧ - Юрій Олександрович Долгушин
вийшов Віклінг, синій, тремтячий, з тим самим виглядом божевільного і мовчки сів біля вогнища. Ніхто не сказав йому нічого.

Швидко спускалась над річкою коротка літня ніч.

Раптом на річці почулись удари весла, і за хвилину, зашарудівши галькою, висунувся на берег піднятий ніс човна. Чоловік перестрибнув через нього й швидко підійшов до вогнища.

— Товариш Тунгусов є тут? — спитав він.

— Я Тунгусов, — відповів Микола, підводячись.

— Я радист із сплавного пункту. Вам радіограма з Москви. Блискавка. Просили негайно приставити.

Микола схопив папірець і, схилившись над вогнищем, прочитав:

«Начальникові Караїдельського сплавпункту № 64. Негайно, незалежно від часу доби, розшукайте туриста Тунгусова на річці біля вашого пункту. Передайте йому таке: потонулу тримати в якнайхолоднішому місці, якщо немає льоду — в холодній проточній воді. На світанку розпалити сигнальні вогнища на човнах для посадки двох гідропланів. Ридан».

— Ви повідомляли що-небудь у Москву про нас? — спитав Микола радиста.

— Ні, нічого.

Миколі здалося, що він божеволіє.

Льоду не знайшлося на пункті. Тіло Ганни щільно загорнули в парусину й занурили в найближче джерельне озерце.


Розділ шістнадцятий
ЩО ТАКЕ СМЕРТЬ

У риданівському особняку тече тихе, розмірене життя. Багато лабораторій закрито: співробітники роз’їхались на відпочинок. Коли б не гавкіт, скавчання, гарчання, які періодично чулися внизу, у «звіринці», і свідчили про появу там Тирси, можна було б подумати, що інститут перестав існувати.

Але ні, життя йде, інститут працює. Щодня два лаборанти на чолі з Матусею входять у «теплицю», щоб узяти на аналіз чергові проби опроміненого м’яса. Тут жарко й сиро. Щільно закриті ящики різних розмірів акуратно розставлені на стелажах. Деякі з них відкривають щоденно, коли беруть проби, і знову закривають. Мікробам надається цілковита можливість оселитися на тушах, на окремих шматках м’яса.

А проте м’ясо не розкладається.

Лаборанти беруть проби, йдуть у свою лабораторію і надвечір здають усі аналізи Ридану. Розпад білка в м’ясі дорівнює нулю. А ящики лежать у цьому тропічному «морзі» вже близько місяця!

Матуся, який ніколи досі не цікавився науковим змістом інститутських робіт, цього разу був зовсім спантеличений. М’ясо, звичайне сире м’ясо, ним же самим привезене з бойні, лежить у цій спеці й не розкладається. Чому? З ним нічого не зробили. Поставили на хвилинку на конвейєр і пропустили крізь поле високої частоти. Що ж від цього може бути? Матуся неспроможний збагнути загадку. Він звертається до Ридана.

— Ну, гаразд, електричне поле вбило бактерії, які сиділи на м’ясі і в ящиках. Але ми знову їх відкриваємо. Чого бактерії більше не заводяться? Хіба їх мало в повітрі?

Ридан здивовано дивиться на нього: Матуся цікавиться наукою!

— Що ж, не у всякому м’ясі бактерії «заводяться», — відповідає професор.

— Мг… Хотів би я побачити, яке м’ясо не зіпсується в теплому приміщенні через два дні.

— Як, а хіба ваше м’ясо псується?

— Яке моє? — дивується Матуся.

— Ваше власне, ось це! — Ридан тицяє пальцем у його круглий живіт.

Матуся починає реготати.

— То це ж живе…

Ридан нахиляється до вуха Матусі і, показуючи в бік «теплиці», тихо каже:

— Те м’ясо теж майже живе…

Розмова на цьому уривається, бо Матуся раптом перестає сміятися, одскакує від Ридана, як м’ячик, і потім швидко зникає. Професор жартує, звичайно… Але… Хтозна, що це за жарти. Він іще скаже, що ці м’ясні туші можна примусити бігати. Хай йому чорт, краще не лізти не в своє діло!

А Ридан сприймає цей випад Матусі, як прообраз нових потрясінь у науковому світі. «І тут, у процесі розпаду тканини, — думає він, — мікроби відступають на другий план. Із збудників процесу вони стають його «показниками». Вони саме «заводяться», а не викликають розпад. Багатьом доведеться переглянути свої позиції…»

У квартирі професора панує суворий порядок, чистота, тиша; відвідувачі бувають рідко. Тітка Паша керує цією тишею, нечутно з’являючись там, де потрібна її присутність, завжди вчасно, завжди точно. Вигляд у неї солідний, хазяйновитий: вона в своїй стихії. Ридан блаженствує: ніхто й ніщо не відвертає його од роботи. Він то зникає в надрах інституту, то сидить у себе в кабінеті, а приходячи в їдальню, як завжди, жартує з тіткою Пашею або заводить з нею розмови, уміло вивідуючи в неї таємниці народної мудрості.

З того часу, як поїхала молодь, населення особняка трохи змінилося. В перші дні Анатолій Ниркін приходив тільки вечорами, в години «ефірної вахти» Миколи, і потім зникав, хоч як намагався Ридан його затримати. Проте через деякий час він освоївся, почав приходити до чаю, потім залишався вечеряти й навіть ночувати, коли, захопившись своїми мандрами в безмежному світовому просторі, він, як і Микола, забував про час і затримувався далеко запівніч.

Через півтора тижня Анатолій Ниркін вирішив, нарешті, послухатись поради Ридана й переселився на час відсутності Миколи в його кімнату.


* * *

Дивно все-таки поводиться професор. Якісь нові справи, що їх важко було б назвати роботою, з’явились у нього останнім часом. Ось закінчується градуювання, тварин розносять по місцях, скрізь наводиться порядок, співробітники розходяться. Ридан обідає. Тепер він має відпочивати, такий порядок заведено здавна.

Але він знову йде в свою лабораторію і замикає двері.

Тут у нього є дещо нове. Біля самої стіни від підлоги до стелі простягся довгий вертикальний шток, схожий на звичайну водопровідну трубу. Приблизно на рівні грудей на штоку, як на осі, укріплено невелике колесо-штурвал.

Відгуки про книгу ГЧ - Юрій Олександрович Долгушин (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: