Спляча красуня - Рафал Земкевич

Вона ображено замовкла. Так, тут він проявив неабиякий талант. Якби за ущипливі слова в бік пані доктор Тенар хтось платив гроші, він був би забезпечений до кінця життя.

Жаклін сиділа так близько, спершись на той самий гнилий стовбур – було достатньо протягнути руку, щоб погладити її коліно. Вона закинула голову назад і споглядала на зоряне небо.

-- Ви там розповідали страшні дурниці, -- диявол спокушував його далі. – По телебаченні. Дика країна, дикі люди. Хай йому чорт, тут мало хто схожий на букет фіалок, але ми далеко не найгірші. Звичайно, якщо хтось стає нам на дорозі, вбиваємо. Але без лицемірства. Якщо в Святого Миколи пацієнтові забракне грошей, його виставлять за двері. Але не добивають і не переконують його, що це його право на гідну смерть. Люди затоптують одне одного, виривають собі бабло з-під носа, видряпують очі, так само, в нас, чи де інде. Але в нас, принаймні, не згадують при цьому про права тварин і не переживають глибоко недолі “розумних істот” на другому кінці світу. Ми, принаймні, не брешемо зранку до ночі. І не робимо зі всього цирку! – він підняв до вуст пляшку і якусь мить тримав у роті теплу, пекучу рідину.

-- Ви розповідали нісенітниці, -- повторив він вже спокійніше, видихнувши. – Розумієте?

-- Розумію, -- відповіла вона тихо.

-- Га?

-- Розумію. Дайте мені трохи, -- не чекаючи на дозвіл, забрала в нього пляшку і потягнула ковток. Звичайно ж, відразу поперхнулася і розкашлялася. По її підборіддю потік струмок, що сяяв у відблиску далеких світил.

-- Не встиг попередити, що це не вино.

-- Нічого, -- похитала вона головою, і щоб показати, що може, випила ще трохи. Тепер більш вміло, на вдиху.

Зробила глибокий видих, витираючи сльози з куточків очей.

-- Гаразд. Це все правда. Цирк. Я не настільки дурна, щоб не знати цього. Та що вдієш, я не можу придумати нічого кращого, як зібрати кошти для Фонду. Кожен такий транспорт це кілька сотень тисяч. Кожна операція – мільйони. Звідки їх взяти, якщо не від якоїсь банди, якій обов’язково потрібно розрекламувати свій препарат для схуднення чи для росту волосся.

-- А Ви мусите це робити?

Вона поглянула на нього смутно, пильно.

-- Так. Мушу.

-- Зрозумійте. Це немає жодного сенсу. Привезете ви кільканадцять контейнерів продуктів чи ліків, і що? Віддаєте їх якомусь доброчинному фонду, а кожен з цих фондів – прикриття мафії. Весь пожиток з ваших дарів у тому, що якийсь бандюга купить собі за них великий лімузин і пару молодцов, які випустять кишки іншому бандюзі.

-- Я знаю. Таке трапляється. Але ми намагаємося перевіряти їхню вірогідність.

-- Не будьте наївними. Вам завжди доводиться покладатися на когось звідси, а той хтось завжди або куплений, або заляканий.

Жаклін зітхнула.

-- Я все це знаю. Але хтось повинен допомагати людям.

Він покрутив головою.

-- Ви їм не допомагаєте. Їм ніхто не допоможе, на це немає ради. Ви потрібні своїм, там, на Заході. Ви продаєте їм щось, чого вони потребують. Так влаштований світ: всі тільки щось продають. Свій час, працю, здібності. Я продаю охорону транспортів. Дєвочкі секс. Мої хлопці м’язи й рефлекс…

-- А я?

-- Ви продаєте спокійне сумління. Дуже дешево. Якась символічна копійка у ваш фонд, моральна підтримка, кілька хвилин біля екрана, і людина вже почувається шляхетною і доброю.

Вона мовчки зробила ще один ковток.

-- Знаєте що, пані доктор? Може це й правда, що в нас тут страшні люди. Жорстокі, хтиві, безжалісні, примітивні, Господи помілуй. Як то люди. Але принаймні вони все ще люди! А у вас? Якісь людські гриби. Поліпи. Такий… безформний згусток, який цілий день крутиться, як білка в колесі, щоб наповнити свою магнітну картку, а ввечері розвалюється перед екраном, вставляє цю картку в щілину і платить людям за те, щоб вони за нього жили, бо він сам вже не має ні часу, ні найменшого поняття як. Платить політикові, щоб той ним керував. Платить акторові, щоб той забезпечив його пригодами й емоціями, безпечними, пережованими та перетравленими. Він звик, що на все можна купити таблетку, яка безболісно залагодить будь-яку справу. Таблетка для схуднення, таблетка для збільшення м’язів, таблетка, щоб позбутися дитини… А Ви таблетка для виконання шляхетного вчинку. Тому Ви перетворилися в зірку.

-- А Ви перетворилися в… -- вона шукала відповідного слова.

-- Чувака, який за гроші служить гангстерам. Останнім часом такому собі Ставишину. Не соромтеся, можете сказати це вголос.

-- Мені було цікаво, чому. Врешті-решт, Ви неординарна людина. Навчалися в університеті, володієте мовами… Ви не мусили вертатися сюди. Тепер, здається, я розумію.

Перхат не відповів. Вона теж мовчала. А потім засміялася гірко.

-- Насправді, її звати не Ольга, -- оголосила вона зненацька.

-- Тобто…?

-- Дівчинку. Сплячу Красуню, як ви її називаєте. Її звати Іна. Але в Понтуаз сказали: Що за ім’я таке, Іна? По-якому це? Дівчинка з Росії повинна називатися Ольга, бо інакше глядачі відчуватимуть дискомфорт. То ми й зробили її Ольгою.

-- Понтуаз? Що таке Понтуаз?

-- До біса Понтуаз! Невже Ви не знаєте? Там головний офіс Digital Coded Interactive Six. Телевізійна мережа – наш спонсор. Головна рада програм, центр вивчення глядацької аудиторії, public relations, редакції програм і вся решта… Гадаєте, я собі просто стаю перед камерою і балакаю, про все, що мені спаде на думку? Ті нісенітниці, як Ви їх назвали, пише ціла купа людей. І компонує все так, щоб максимально збільшити телеаудиторію. А я знаю, -- раптом її голос