Дисертаційний прорахунок - Микола Іванович Головін
Почалася друга серія, але Дудін не витримав, вийшов із залу. Коли прямував уже до виходу, його зупинив покажчик “Більярдна”. Всередині у нього щось здригнулося: він ступив уперед. Гравців було мало. Блискучі кулі, нові столи, оббиті зеленим сукном, — азарт гри приглушив усі інші бажання…
Після змагань Тернавський зайшов у буфет палацу випити кави. Настрій зранку був зіпсований неприємною розмовою з Ковальовим. Лотім вони зіткнулися ще в обід, а наприкінці дня той обізвав його неробою, погрожував винести догану. Тернавський потрошку ковтав каву, позираючи крізь прочинені двері в більярдний зал. Нараз йому здалося, що в більярдній з києм у руках стоїть Ковальов.
— Ну й ну! Невже “зануда” грає? Мораліст проклятий, у пірамідку…
Він швидко допив каву і підійшов до столу.
— Вікторе Георгійовичу, — доторкнувся до рукава Дудіна. — Ніколи вас раніше тут не бачив. Хіба ви захоплюєтеся більярдом?
Дудін обернувся — перед ним стояв дебелий хлопець.
— Може, з самим Филимоненком хочете позмагатися? — сказав Тернавський, кинувши на молодого кремезного парубка з банкенбардами й борідкою, який саме прицілювався до кулі, і на його обличчі промайнула іронічна посмішка.
— Снайперський постріл, — сказав суперник Дудіна, понижуючи голос, коли куля влетіла в лузу. — Цілковита поразка.
— Я думав, що, крім приладів, ви нічого й відать не відаєте, — патякав Тернавський. — Виявляється, ви й у більярд граєте. Сьогодні образився на вас: тільки приїхали, більше ніж два тижні не бачились, і зразу прочухан! Та ще після того, як вірші читали. За що?
Дудін дивився на хлопця, згадав лабораторію і засміявся.
— Прочухан, кажеш? — похитав головою, поклав йому руку на плече. — На те, голубе, й щука, щоб карась не дрімав! А гра на більярді — творчий процес: розрахунок траєкторії, сили удару — складна математична модель. Шеннон, наш теоретик, казав, що в будь-якій грі є певна кінцева кількість можливих ходів.
— Шеннон казав про гру в шахи.
— Навіщо впиратися теорією у глуху стіну? Мисліть ширше!
Обидва засміялись, а Тернавський з полегкістю зітхнув. “Нормальний хлопець! — подумав. — А на роботі просто зануда!”
Гра почалась азартно. До їхнього більярдного столу зійшлися майже всі присутні в залі. Це додало гравцям ще більшого завзяття. Дудін упевнено клав кулю за кулею. Тернавський метушився круг столу і благав:
— Вікторе Георгійовичу, як лицар від науки, захистіть честь!
— Ану, лицарю, відійди, щоб потім не нарікав, — замахнувся дружок Филимоненка.
— Спробуй! — випростався на повен зріст Тернавський.
— Припиніть суперечку! — втрутився Дудін. — Теорію, друже, галасом не візьмеш. Ось дивіться: застосування методу Понтрягіна в ігровій ситуації…
Хтось підштовхнув Дудіна. Він опустив кий і глузливо спитав:
— Акуратніше можна?
— Дванадцятий у лівий кут.
— Ставлю на кулю десятку! — вигукнув хтось із уболівальників.
— Двадцять!
Филимоненко обвів усіх поглядом й зневажливо кинув:
— Двісті! Приймаєш? — обернувся він до Дудіна.
Той пильно подивився на нього, побачив підступний злий вогник.
— Приймаю!
Гра тривала до пізнього вечора. Дудін сяяв — він вигравав. А Филимоненко остаточно втратив славу першого гравця.
Прокинувшись уранці, Ковальов побачив, що Дудін сидить за столом і читає книжку.
— Ти що, й досі не лягав?
— Ні. У тебе такі цікаві книжки.
— І ти розумієш усю теорію?
— У деяких книжках чимало помилкових висновків, забагато математики. Дехто з авторів явно хизується ерудицією.
— “Помилкових”, “ерудицією”? Що ти в цьому розумієш? Ти ж навіть інститут не закінчив!
— Я завжди любив математику. Ось хоча б ця книга “Аналіз математичних…”
Ковальов ішов на роботу і думав про розмову з Дудіним. Той так легко оперував формулами, що це викликало подив: звідки у нього такі знання?
Відчинивши двері в лабораторію, побачив, що всі співробітники обступили Тернавського. “Знову замість роботи прес-конференція!” — невдоволено подумав він.
— Двісті карбованців на кулю! Замовляє дванадцятий у кут — і ба-бах! Виграє у самого Филимоненка. Без будь-якого хвилювання, спокійний, впевнений, сипле дотепами. Один мені особливо сподобався: лікар якось запитує…
Потішений увагою співробітників, Тернавський стояв мов на п’єдесталі пошани.
— У чому річ? Знову теревені замість роботи? — роздратовано кинув Ковальов.
— Розповідаю, як ви вчора Филимоненка “розстріляли”!
— Що-о?
— Найкращого в місті більярдиста! Він у всіх вигравав, а ви його за один раз на двісті карбованців… Він аж позеленів…
Ковальов слухав Тернавського і не міг збагнути! “Який більярдист? Які двісті карбованців?” Скривився, ніби кислицю вкусив.
— Ви часом після тренувань не захворіли? Протоколи випробувань оформили? Я ж іще вчора просив, якщо кліматику не закінчите…
Тернавський зітхнув.
— Ну, навіщо ви так, Вікторе Георгійовичу? — з докором сказав він. — Ми ж учора, здається, порозумілися.
— Якщо до дванадцятої не закінчите кліматику, дістанете