Привид часу - Володимир Іванович Савченко

Ці погляди вважали за істину майже три століття. Потім — велика криза у фізиці, досліди Майкельсона, теорія Ейнштейна. Виявилося, що час і простір зв'язані із властивостями і рухом матеріальних тіл. Простір викривлюється і ритм часу змінюється, коли тіла рухаються з велетенською швидкістю або мчать біля велетенських, як зорі, скупчень речовини. Колись це вважалося нісенітницею, а тепер — азбука практичної астронавтики. Потім довго нічого нового в питанні про час не було сказано. Виникали, правда, різні гіпотези, схожі на ту, що ніби із вселенського бігу часу можна добути енергію, що повинні бути кванти часу, схожі на кванти енергії, але… Бруно має рацію. Вони так і лишилися гіпотезами.

— До того ж скоріше фантастичними, ніж науковими, — додав Аскер.

— Так… Відсутність нових знань про час і простір багато хто став вважати за цілковиту ясність у цьому питанні. І ось наші спостереження. Нам ця «ясність» дорого коштує…

Корнєв замовк.

— А все-таки там, біля Г-1920, — античас! — не здавався Тоні. — Якщо є час, то чому не бути античасу? Час — це реальність! Ми навіть знаємо властивості цієї реальності…

— Цікаво, які? — зрадів Корнєв, з полегкістю ухиляючись од суперечки.

— По-перше, час необоротний, — Летьє загнув палець. — Він завжди плине в одному напрямі і не повертає назад. По-друге, час однорідний, — пілот загнув ще один палець. — Одна його секунда нічим не відрізняється од будь-якої іншої. Третя якість — відсутність одночасності, єдиного часу у Всесвіті. Ніякими засобами за теорією відносності, ні умоглядними, ні практичними, неможливо встановити, одночасно чи ні відбулися дві події у різних системах. Е, та що там теорія! За цими стінами ми бачимо світ, не єдиний у часі. Ось Альдебаран, — Тоні вказав на овальний екран, укритий розсипами зірок. — Ми бачимо його не там, де він тепер, а там, де він був 50 років тому, і не таким, яким він став. А он, трохи нижче, палахкотить білий Рігель. Можливо, він уже не палахкотить — потух… А може, навпаки, спалахнувши, перетворився в зорю. Невідомо. Ми його бачимо таким, яким він був сім століть тому, причому зовсім в іншому місці. І зоряна смуга Млечної Путі за нами — центральне ядро нашої галактики, — тепер зовсім не така. Адже світло звідти йде тисячоліття. Таке розташування зірок там було, коли будували єгипетські піраміди…

— Непогано, зовсім непогано, — пробурмотів Бруно.

— Виходить, — запально вів далі Тоні, — різні зорі і галактики мають свій хід, а можливо й напрям часу. Четверте — Іван уже про це казав — тіла, що рухаються із субсвітловою швидкістю, мають уповільнений ритм часу. У сильних гравітаційних полях, наприклад у надгустих зірок-карликів, ритм часу теж уповільнюється. І нарешті шосте: для тіл, які рухаються з швидкістю світла, для фотонів, наприклад, час ніби зупиняється зовсім. — Летьє загнув мізинець на правій руці і замахав обома руками: — Бачите, як багато ми знаємо про біг часу? Виходить, у Всесвіті є реальні «річки часу». Вони підхоплюють своїм рухом події, явища, світи. Нехай наша Млечна Путь розвивається в одному напрямі часу: у неї одна спіральна будова. А час галактики М-33 біжить у протилежному. Отож струмок античасу М-33 відгалузився сюди разом з її зорею Г-19201

— Добре сказав, Тоні! — схвально вигукнула Марина.

— Особливо його єгипетські піраміди! — зауважив Стефан.

У кутку піднялася товста, в рудих волосинках рука: Бруно не витримав.

— Давайте все-таки подумаємо краще про те, що Летьє назвав властивостями часу, — почав фізик. — Хіба це властивості часу? Навпаки, це те, що йому невластиво. Візьмімо хоч би однорадість часу. Що це таке? Вона означає, що закони фізики однакові для будь-яких проміжків часу. Згоден, Тоні?

— Так.

— Наприклад, сіль розчиняється у воді зимою і влітку, вдень і вночі, тепер, як і мільйон років тому. Отже, закон не залежить од проміжків часу, тут час ніяк себе не виявляє.

Тоні насупився.

— Тепер про релятивістські ефекти, — вів далі Бруно. — Почнемо з останнього — час для часток, які рухаються із швидкістю світла, зупиняється. Не «плине»! Це, колеги, скандальний факт. Виходить, матерія, наприклад фотони, може існувати і поза часом?

— Але неодмінно в системі ліку, пов'язаного з фотонами! — заперечив Летьє.

— За теорією відносності, всі системи рівноправні, — парирував фізик. — Для фотонів важлива саме їхня система… Та головне інше: в системах, де матерія рухається з швидкістю світла, поняття часу неможливо застосувати. І знову ж це нічого не говорить про властивості часу як реальності. Тепер про ефекти гальмування ритму часу. Тоні сформулював їх не точно. Теорія відносності викладає їх так: годинник, що мчить з великою швидкістю або покладений у потужні силові поля, іде повільніше, ніж у звичайних умовах. При цьому під «годинником» розуміють не лише рух маятника, а взагалі якийсь процес, що відбувається в матеріальних тілах: життя організму, розпад урану, остигання тіл, хімічні реакції. Отже, годинник — це будь-які процеси, що відбуваються в речовині… — Фізик дедалі більше захоплювався. — Чому ж ми відносимо ці ефекти до властивостей часу, а не до властивостей речовини?

— Тому що ефект уповільнення — спільний і однаковий для будь-яких процесів і речовин! — вигукнув Летьє.

— А хіба всі речовини, — обернувся до нього Бруно, — не складаються з молекул і атомів, а ті — з електронів, протонів і нейтронів? Чому не віднести ефект уповільнення процесів до властивостей самих частинок речовин?

— І справді, — пожвавішав Корнєв. — Тоді уповільнення набуває фізичного смислу! Елементарні частки взаємодіють повільніше через зростання маси при великих швидкостях. Вони стають більш інерційними.

— Іншими словами, про час як про самостійну реальність ми не знаємо нічого. Про речовину ми знаємо багато: її будову, густину, колір, здатність вступати в реакції, твердість, точки кипіння і плавлення… Про силові поля, які утворює речовина, знаємо теж чимало, хоч більшість з них і не відчуваємо безпосередньо. Нам відомо, що утворює поля: це електричні заряди, струм, маса; як залежить напруга полів од відстані, як вони взаємодіють між собою і з речовиною…