Космiчний Гольфстрiм - Василь Павлович Бережний
______________ * Ангстрем - стомiльйонна частина сантиметра.
Настроювалась оптимiстично, але чим менше лишалося часу - вже пiдраховують бюлетенi! - тим бiльше її охоплювала тривога. Думки металися врiзнобiч, i годi було їх погамувати. Втомлено прихилилась до Нескуби.
Раптом гомiн ущух. Оголошують наслiдки... Винен?..
Капiтана Нескубу визнано винним бiльшiстю... в один голос! Це Алкiв бюлетень переважив, це його каїнiв камiнь... Виходить, що вiн один вирiшив справу? Божевiлля! Схопилася з мiсця, скрикнула:
- Я вимагаю переголосувати! Чому це один Алкiв голос...
Нескуба поклав їй руку на плече, лагiдно посадив на мiсце:
- Не треба, Еоло. Це твiй голос переважив...
- Що? - повернулась до нього перекошеним лицем. - Що ти сказав?!
- Я бачив. Ти закреслила другий рядок.
Еолу наче вдарило струмом. Це гак i є, вона переплутала... Затулила долонями обличчя, захлипала, хапаючи ротом повiтря, немов задихалася.
Капiтан сидiв закам'янiлий, мовчав, даючи їй виплакатись.
7
До "Всякої всячини", як прозвали один з вантажних вiдсiкiв, напханий необов'язковим начинням, Нескуба iшов твердим кроком. Тепер, будучи "пасажиром", вiн мав багато вiльного часу, отож i надумав зайнятися живописом. А фарби лежали у "Всякiй всячинi". Як художник-любитель, Нескуба ще в студентськi роки пробував сили в пейзажi - i не без успiху. То чому б не взятися за пензля тут, на борту "Вiкiнга"? Нехай нiхто не думає, що Гордiй Нескуба розкис. Ще чого не вистачало!
Еола ледве встигала за ним. Уздовж вузького коридора стояли всi, вiльнi вiд вахти, а багато хто й чергування покинув,- стояли, повернувши голови в їхнiй бiк. От уже людська цiкавiсть!..
Коли Нескуба пiдходив ближче, очi опускались на пiдлогу. Лише Алк дивився прямо. Еола теж не одвернулась, але її погляд ковзнув так, наче Алка там i не було. I цим вона висловила бiльше, анiж могли вмiстити слова.
Нескуба нахмурився, поправив берета, на якому змигнув золотий капiтанський знак - палаюче сонце, - i мовчки покрокував далi. "Добре, що сила тяжiння не збiльшується i можна йти нормально, - подумав, оглянувшись на Еолу. - А то б човгали, зiгнувшись... Ще чого не вистачало!.."
- Увага, увага! - гучно пролунало з динамiкiв. Нескуба i Еола уповiльнили крок. - Останнi спостереження показали, що "горловина" має тенденцiю до розширення.
Обличчя всiх, не виключаючи й екс-капiтана та його дружини, прояснiли. "Горловина" розширюється - це ж надiя на порятунок!
- Усiм зайняти свої мiсця! - лунала команда Павзевея. - Негайно по мiсцях!
"Проскочимо? Удару не буде? - шугали думки в Нескуби. - Дивовижна чорна дiра... Вона що - порожниста? Може, це зовсiм i не чорна дiра? А чому ж таке тяжiння?"
Еолинi думки закружляли в iншому напрямку. Раз обставини змiнюються на краще, то...
Нескуба вирiшив не повертатися до каюти i крокував спустiлим коридором, як i ранiш, ось уже й люк "Всякої всячини". Вiн натиснув кнопку, люк вiдсунувся, i вони втиснулись до тiсної камери, такої тiсної, що нiяк було й повернутися. У свiтлi тьмяної лампи залиснiли боки контейнерiв, ящикiв, труб, рiзноколiрних коробок.
Нескуба почав приглядатися до наклейок i незабаром знайшов довгастий ящик з фарбами. Неквапом витягнув його, але вiдкривати не поспiшав. Думав про щойно передану iнформацiю. "Горловина розширюється - цiкаво... що це має означати?"
Обоє мовчки сiли на ящик. Нескуба пiд впливом несподiваної нiжностi пригорнув Еолу i вдихнув такий звичний i такий завжди приємний запах волосся, що вибивалося їй з-пiд берета. Чомусь згадалися лiтнi вечори на Українi, зеленi береги Днiпра - яке то щастя вiдчувати нiжне, пестливе лiтепло повiтря, слухати плюскiт хвиль!.. Вiн i в Ризi, куди поїхав учитися, не мiг забути рiдного Днiпра, i широченнi плеса Балтики завжди нагадували йому величну рiку. I ось тепер в уявi пливли мiсячнi вечори, немов легкокрилi яхти. Притуляв Еолу до себе, а пам'ять догiдливо конструювала картини далекого минулого - такого далекого, що здавалося, нiби все те траплялось iз кимось iншим, а не з ним. Та хiба насправдi той хлопчина - вiн сам? Плинув час, i юнак поступово, але невiдворотно ставав iнакшим, i його попереднiй стан утримувався тiльки в пам'ятi, та й то втрачаючи i втрачаючи чiткiсть. Наукою встановлено, що за вiсiм рокiв у процесi асимiляцiї й дисимiляцiї замiнюються усi клiтини органiзму. Людина оновлюється фiзично. А її "я" - хiба воно незмiнне протягом життя? Tempora muntantur, et nos mutamur in illis!*
______________ * Час мiняється, i ми мiняємось з ним (лат.).
Враз його пройняла слабiсть, у вухах засичало, свiтло потьмарилось, i вiн почав хилитися, падати, провалюватись у якийсь темний хаос. Життєва сила полишила тiло, i воно скидалось тепер на якесь лахмiття.
Опритомнiвши, Нескуба побачив (спочатку - як у туманi, а потiм виразнiше), що й з Еолою сталося те саме: дружина впала на колiна, одна рука звисала до пiдлоги, друга лежала на ящику. Потер пальцями чоло, наче силкуючись щось пригадати.
- Що сталося? - торкнув Еолу за плече. Вона розплющила очi, нерозумiюче подивилася на нього. - Тобi погано?
- Я втратила свiдомiсть... - нарештi обiзвалася вона тихим голосом, в якому чулася тривога.
Нескуба пiдвiвся, допомiг їй встати.
- Слухай, - глянула йому в вiчi, - а чого... ми тут? Може, щось трапилось з кораблем? А де всi iншi? Я чогось боюсь, у мене в толовi все переплуталось..,
Нескуба також розгублено поглядав навколо. Тiсний, захаращений вiдсiк... Чого ж вiн тут опинився?
- Певне, я за тобою прийшов... Ну, звичайно ж, за тобою.
- А чого я сюди забралась?
- Хто тебе знає! Вам, жiнкам, iнодi стукне що-небудь у голову...
- А вам, чоловiкам, не стукає?
Перемовлялись упiвголоса, не можучи подолати остраху, не вiрячи, що на "Вiкiнгу" все гаразд.
"Щось тут не так, - думала Еола, виходячи з вiдсiку, - зi мною щось сталося, а вiн не каже..."
Нескуба тiльки чмихав
