Галапагос - Курт Воннегут

Вона народиться на Санта-Росалії, найпівнічнішому з островів Галапагоського архіпелагу. І ймення її буде Акіко.

Коли Акіко досягне на Санта-Росалії повноліття, вона буде дуже схожа на матір усередині, проте матиме іншу шкіру. Еволюційний розвиток від «Гокубі» до «Мандаракса», навпаки, відбувався шляхом радикального поліпшення вмісту комп'ютера, але без істотних змін його зовнішнього вигляду. Акіко мала захист проти засмаги, проти холодної води, коли плавала, а також проти гострих країв застиглої лави, коли воліла сісти чи лягти на неї, тоді як гола шкіра в її матері була зовсім беззахисна проти цих звичних небезпек життя на острові. А от «Гокубі» і «Мандаракс», попри всю їхнію несхожість усередині, були вміщені у майже ідентичні оболонки з особливо стійкого проти ударів чорного пластику — заввишки дванадцять сантиметрів, завширшки вісім і завтовшки два.

Будь-який дурень відрізнив би Акіко від Хісако, та лише фахівець міг відрізнити «Гокубі» від «Мандаракса».

«Гокубі» й «Мандаракс» мали обидва на задній кришці, врівень з її поверхнею, чутливі кнопки, за допомогою яких можна було спілкуватися з усім, що було всередині. На передній панелі в кожного з них був такий самий екран, на якому з'являлися ті або інші потрібні зображення і який водночас правив за сонячний елемент живлення — від нього заряджалися крихітні батарейки, однакові в «Гокубі» й у «Мандараксі».

Кожен із комп'ютерів мав мікрофон завбільшки з головку булавки, розташований у правому верхньому куточку екрана. Через мікрофон «Гокубі» й «Мандаракс» сприймали усну мову, а потім, відповідно до інструкцій, що надходила від кнопок, письмово перекладали її на екран.

Користуючись тим Чи тим комп'ютером, слід було працювати руками швидко й вправно, наче фокусник, щоб двомовна бесіда йшла плавно й без затримки, як і годиться. Приміром, якщо я розмовляю англійською і спілкуюсь із португальцем, то маю спершу підносити комп'ютера до вуст свого співбесідника, але так, щоб мені було добре видно екран, де з'являється переклад його слів на англійську, а потім блискавично міняти положення комп'ютера, щоб він «чув» мене, а португалець бачив переклад моїх слів на екрані.

Ніхто з нині живих не має ані достатньо вправних рук, ані досить великого мозку, щоб упоратися з «Гокубі» чи «Мандараксом». Ніхто тепер, втім, і нитку в голку не засилить, і на фортепіано не заграє, та й у носі не поколупається, коли вже на те пішло.

«Гокубі» вмів перекладати лише з десяти мов, зате «Мандаракс» — із тисячі. До того ж «Гокубі» треба було спершу повідомити, якою мовою до нього звертатимуться. А «Мандаракс» розпізнавав будь-яку з тисячі мов, почувши лише кілька слів, і починав перекладати на мову оператора навіть без його команди.

В обох були також напрочуд точні годинники й вічні календарі. Годинник «Мандаракса», що належав 'Дзендзі Хірогуті, відстав усього на вісімдесят дві секунди відтоді, як з'явився в готелі «Ельдорадо», і до того дня через тридцять один рік, коли його разом із Мері Хепберн зжерла величезна біла акула.

«Гокубі» стежив би за часом з не меншою точністю, та в усьому іншому «Мандаракс» лишив свого попередника далеко позаду. «Мандаракс» міг не тільки впоратися зі стократ більшою кількістю мов, ніж його старший брат, і визначити правильний діагноз більшої кількості хвороб, ніж найкращі лікарі тих часів. Він міг також на відповідну команду назвати найважливіші події будь-якого вказаного йому року. Якби ви набрали на його задній стінці, наприклад, число 1802 — рік народження Чарлза Дарвіна, то дізналися б, що того року народились також Александр Дюма й Віктор Гюго, Бетховен завершив свою Другу симфонію, Франція придушила бунт негрів у Санто-Домінго, Готфрід Треверанус став автором терміну «біологія», в Англії було прийнято закон про охорону здоров'я та моралі підмайстрів і ще багато чого іншого. Того самого року, зокрема, Наполеон проголосив себе президентом Італійської республіки.

«Мандаракс» знав також правила двохсот ігор і міг повідомити принципи, покладені майстрами в основу п'ятдесятьох різноманітних мистецтв та ремесел. Навіть більше, він міг за командою навести будь-яку з двадцяти тисяч популярних цитат із літературних творів. Тож якби ви набрали на його задній стінці, приміром, слова «захід сонця», то на екрані з'явилися б такі піднесені рядки:

Сонце сіло. Зійшла зоря.

І хтось мене кличе, так ясно гукає! Тому, хто подавсь у далекі моря,

Хай туга за берегом серце не крає'

Альфред. лорд Тениісон fl809-IS9SI.

«Мандараксу», який належав 'Дзендзі Хірогуті, судилося тридцять один рік пробути на острові Санта-Росалія, куди він потрапив разом із вагітною дружиною свого господаря, а також із Мері Хепберн, сліпою Селіною Макінтош, капітаном Адольфом фон Кляйстом та ще шістьма іншими особами (всі — жіночої статі). Але в тих незвичайних умовах користі від «Мандаракса» було не дуже багато.

Марність усіх його знань так гнівила капітана, що він не раз погрожував викинути комп'ютера в океан. В останній день свого життя, коли фон Кляйстові сповнилося вже вісімдесят шість років, а Мері — вісімдесят один, капітан таки здійснить свою погрозу. Можна сказати так: останнім учинком цього новоявленого Адама було те, що він викинув яблуко пізнання в глибоке сине море.

За тих особливих умов, які панували на Санта-Росалії, медичні поради «Мандаракса» були приречені нагадувати глузування. Коли Хісако Хірогуті впала в глибоку депресію, що тривала цілих двадцять років, до самої її смерті, «Мандаракс» рекомендував їй змінити хобі, друзів, обстановку й бажано професію, а також уживати більше літію. Коли в Селіни Макінтош у тридцять вісім років подалися нирки, «Мандаракс» порадив якомога скоріше знайти їй сумісного донора. Пухнаста донька Хісако, Акіко, коли їй було шість років, підхопила від свого найкращого приятеля, морського котика, запалення легенів, то «Мандаракс» рекомендував їй антибіотики. В той час Хісако й сліпа Селіна мешкали разом, майже як подружжя, виховуючи Акіко.

А коли до «Мандаракса» зверталися з проханням навести цитати із світової літератури, щоб використати їх на святкуванні тієї чи тієї події на цьому острові з лави та попелу, комп'ютер майже завжди попадав пальцем у небо. Ось які перли він видав, коли Акіко в двадцять чотири роки народила свою власну пухнасту доньку, що започаткувала друге покоління людських істот, народжених на Санта-Росалії:

Під шибеницю на кручу коли поведуть мене ранком,

Ой, мати моя, матусю!

Знаю, чия любов услід піде до останку,

Ой, мати моя, матусю!

Редьярд Кіпліні 11865-19361

Або:

Неньчине лоно — мій перший дім, Від любові її я знайшовся в нім;

Всі дев'ять місяців, як роса, Мене живила її краса. Мій погляд, мій подих 1