Стріла Всесвіту - Світлана Володимирівна Ягупова

— Вражає…

— А що ви скажете на це? Бачите, хто зображений на зворотному боці монети? Ар-да-гаст! А ви кажете: божевільний…

— Коли випущено монету?

— Більше тисячі років тому…

— Ну от!

— Що “ну от”?

— А те, що лише божевільному може прийти в голову, немов він і та людина, що жила тисячу років тому, є однією особою.

— Але ж ви самі бачите, наскільки подібні обличчя па цих фотографіях?

— Ну й що з того? У них, зважте, й прізвище однакове. Не інакше як якийсь нащадок. А скажіть, гени можуть передати однозначно…

— А звідки він знає про Ардагаста?

— Теж мені проблема!.. Начитався! Тим більше, що зовні дуже подібний, та й прізвище однакове!

— Що ви все: прізвище та прізвище… Не було тоді прізвищ. Вони виникли лише в пізнє середньовіччя.

— Ну то й що? Звали ж його Маджаком. А було це прізвище чи ім’я… Яка різниця? Ви знаєте, скільки зараз живе на землі Наполеонів, Олександрів Македонських, Юліїв Цезарів та інших знаменитостей? Сотні, а то й тисячі!

— Де це вони живуть?

— В особливих домах, звичайно, або в своїх, якщо тихі.

Що я міг заперечити Матусевичу? Мені було очевидно, що Петро Ярославович не тільки нічого не читав про Маджака, Ардагаста і державу Волінану, але навіть і не чув про них… Якби він знав, то це б виявилось з його розмов чи записів у щоденнику… Однак відчував, що переконати слідчого не вдасться.

— Пробачте, що відірвав вас від роботи, — сказав я, — пробачте…

— Та годі пробачатись… Знахідка справді дуже цікава. Поздоровляю вас з удачею. Ви дієте навіть краще, ніж професіональний слідчий. Я ось не здогадався звернутись до істориків… Тепер все остаточно з’ясувалося: художник був звичайним маніяком. Може, це якось допоможе встановити причину його смерті…

— Василю Прокоповичу, а чи не могли б ви познайомити мене з експертом-психіатром? — наважився я, підбадьорений похвалою.

— Навіщо?

— Підозрюю, що його висновок про шизофренію недостатньо аргументований.

— Але ж ви зовсім незнайомі з його аргументацією!

— От я й хочу познайомитись…

— Багато ви хочете… Я не маю права знайомити вас зі справою взагалі, а з висновком експертизи — тим більше!

— Ви самі залучили мене до слідства…

— Що з вами робити?.. Читайте вже, — слідчий подав мені справу, розкривши на сторінці, де містився висновок судового психіатра.

Я прочитав таке: “З прилучених до справи записів у щоденнику відомо, що вже на 10.03.198… р. Петро Ярославович Маджак систематично займався проблемою пошуків четвертого виміру. Розмова з А.М.Глинським привела його до думки про можливість зобразити цей вимір на картині. Ця ідея посіла домінуюче місце в його свідомості…”

— Що ви читаєте?! — перервав мене Матусевич. — Це аналіз записів у щоденнику. Читайте висновок!

Читаю далі: “Висновок. Незважаючи на те, що в експерта відсутні об’єктивні матеріали (характеристики на досліджуваного з останнього місця мешкання й роботи, а також свідчення батьків і близьких людей), є всі підстави вважати, що Маджак Петро Ярославович з березня 198… р. страждав психічним захворюванням — шизофренією, про що свідчать: поява у нього надцінних ідей — пошуків четвертого виміру; раніше не властиве йому захоплення філософською літературою; підвищена увага до стану свого організму. До всього цього у вересні 198… р. приєднались явища дереалізації і деперсоналізації, а пізніше — немотивований страх, онейроїдно-кататонічні розлади (спочатку епізодичні, а згодом регулярні).

У березні 198… р. у досліджуваного зникло критичне ставлення до хворобливих переживань, з’явились безглузді ритуальні рухи, які, на його думку, сприяли “виходу в інший світ”, а з 198…р. почуття роздвоєння свого Я, повне занурення в хворобливі переживання та систематизовані маніячні ідеї світоглядного характеру.

Як уражений хронічним психічним захворюванням, Маджак П.Я. в період часу, що відноситься до його смерті, не міг розуміти значення своїх дій і керувати ними.

В зв’язку з відсутністю в акті судовомедичної експертизи вказівок, можна вважати, що описані вище хворобливі розлади психічної діяльності не стали безпосередньою причиною його смерті”.

Висновок експерта справив на мене непевне враження: з одного боку категоричне визнання хвороби, з другого — небажання визнати хворобу причиною смерті. Підозра моя підтверджувалась — з психіатром не все було чисто! Але що я міг заперечити?..

Вкрай збентежений, іду додому… Але що тут діється?! Обох своїх застаю в істериці. Доросла міцно пригортає меншу, і обидві ридма ридають. Мурко забився під крісло і виглянув звідти лише з моєю появою. Такого у нас ще не було…

— Що з вами? Що сталось?

— Я вийшла в магазин по молоко, а коли повернулась, Оксани ніде не було. Метнулась її шукати, кликала і гукала, але марно… Раптом до моєї свідомості дійшло, що це ж Оксанчине непорушне тіло я бачила в кутку твоєї кімнати перед цією проклятою картиною. Я закричала з жаху і кинулась туди. Оксанка заворушилась, немов у важкому сні. Я притисла її до себе, і вона почала оживати, в очах зблиснула свідомість, ротик скривився, і заплакала разом з нею.

— А що розповідає Оксанка?

— Не смій! — злякано закричала дружина, затуляючи Оксану. — Не нагадуй їй про той жах!

— Чому жах? Може, зовсім навпаки…

— Я тобі кажу: не чіпай дитини! — несподівано вороже процідила Надійна глухим голосом. — Ключ на серванті, і поки ця картина у нас, щоб твої двері були завше замкнеш!

Я слухняно клацнув защіпкою. Цього вечора мені не вдалось розпитати Оксану про її пригоди в моїй кімнаті. Надія була насторожі і не лишала нас удвох. Та, власне, й