Варіанти - Роберт Шеклі

студії Correu Studios, Ібіса»

— Що це таке? — запитав робот.

— Звичайнісіньке лайно,— відказав дяк. — А от і сон.

18

Мішкін ішов, спостерігаючи природу реальності, коли якийсь голос звернувся до нього:

— Привіт!

Мішкін мимоволі стрепенувся й озирнувся. Не побачив нікого. Він стояв на пласкій горизонтальній рівнині, і в будь-якому напрямку щонайменше на п'ять миль не було жодного предмета, вищого за чобіток, за яким міг би хтось заховатися.

Але Мішкін не розгубився й відповів:

— Як ся маєш?

— Дякую, добре, а ти?

— Досить добре, коли зважити на всі обставини. Ми бачилися раніше?

— Не думаю, — відповів голос. — Але ж ніколи не можна сказати напевне, так?

— Ні, не можна, — погодився Мішкін. — Що ти тут робиш?

— Я тут живу.

— Здається, гарне місце.

— Нічого таке, — проказав голос. — От тільки зими нестерпно холодні та вогкі.

— Справді?

— Так. Ти, мабуть, турист.

— Більш-менш,— мовив Мішкін.— Я тут уперше.

— І тобі подобається?

— Дуже гарно. Я ще багато не бачив, але вже побачене здається дуже гарним.

— Я звик до цього всього, — відказав голос. — Але, думаю, це тому, що я живу тут.

— Можливо, — сказав Мішкін. — Саме так я звичайно почуваюсь удома.

— До речі, а де твій дім?

— Земля, — відповів Мішкін.

— Велика червона планета.

— Маленька зелена планета.

— Думаю, я чув про неї. Єллоустонський національний парк?

— Саме так.

— Далеченько ж ти забрався від дому.

— Певно, що так, — кивнув Мішкін. — Але я, звісно, люблю подорожувати.

— Ти прилетів на космічному кораблі?

— Так.

Запала тиша. Мішкін не знав, як сказати, що він не бачить свого співрозмовника. Він збагнув, що мав згадати про це раніше. А тепер видався б дурнем, якби зробив це.

— Що ж, — сказав голос, — думаю, мені краще піти.

— Приємно було розмовляти з тобою, — мовив Мішкін.

— Мені теж. Мені цікаво, чи ти помітив, що я невидимий?

— Звичайно, помітив. Думаю, ти бачиш мене?

— Так, бачу. Ми, невидимі, можемо бачити такі видимі речі, як ти, дуже добре. Крім, звісно, тих небагатьох нещасних поміж нас, хто сліпий.

— А ви бачите одне одного?

— Ні, звісно ж, ні. Ми не могли б бути справді невидимими, якби бачили.

— Я й не подумав про це, — сказав Мішкін. — Це, мабуть, перешкода?

— Безперечно, — погодився невидимий. — Ми проминаємо одне одного на вулицях, не помічаючи. Це ображає наші почуття, хоч і відомо, що тут немає ради. І з невидимістю дуже важко закохатися. Наприклад, коли зустрічаю гарненьку дівчину на суботніх танцях християнської молоді, я не знаю, чи вона справді симпатична, а чи, може, якась бридуля. А я не люблю запитувати. Я знаю, що такі речі не мають значення, але завжди здається, що мають, хіба ні?

— На Землі так, — підтвердив Мішкін. — Але, гадаю, невидимість має й переваги.

— Авжеж. Ми полюбляємо розважатись, вискакуючи на людей із криком «бу-у». Але тепер уже всі навколо знають про нас, тож ніхто й не лякається, лише гримають «забирайся».

— Думаю, невидимість — перевага, коли ви полюєте?

— Насправді ні. Ми, невидимі, здебільшого маємо доволі важку ходу, тож, полюючи, зчиняємо великий гармидер, хіба що стоїмо абсолютно спокійно. Через те ми полюємо лиш на один вид тварин. Ми називаємо їх нечутними, бо вони цілковито глухі. Супроти них наша невидимість має велику перевагу. Але нечутні — радше посередній харч, навіть спечені в горщику з соусом бешамель.

— Я завжди думав, що невидиме створіння матиме перевагу над усіма іншими, — дивувався Мішкін.

— Кожен так думає, — мовив невидимий. — Насправді невидимість — лише своєрідна перешкода.

— Це дуже погано, — чемно поспівчував йому Мішкін.

Настала коротка незручна тиша.

— А який у тебе вигляд? — запитав Мішкін.

— Я, друже, не можу сказати. Я невидимий, ти ж знаєш. Дуже важко голитися. Стережись!

Мішкін наткнувся на невидимий об'єкт і добряче вдарився лобом. Тепер він пішов повільніше, випроставши одну руку поперед себе.

— А як ти побачив той невидимий об'єкт? — запитав він.

— Я, друже, не бачив його, — пояснив невидимий. — Я бачив маркер ідентифікації.

Озирнувшись навколо, Мішкін побачив різні металеві таблички, устромлені в землю. На них були викарбувані самоперекладні літери (згідно з вимогами міжзоряного права), які можна було прочитати так само легко, як пересічній освіченій людині — читати рідною мовою.

Перед Мішкіним були таблички з написами: «Камінь», «Група кактусів», «Покинутий мікроавтобус Volkswagen», «Непритомна людина», «Зів'яле фігове дерево», «Загублена німецька міна» й таке інше.

— Це свідчить про велику дбайливість, — мовив Мішкін, ступаючи поміж «Купою сміття» і «Туристичним бюро».

— Це просто егоїстично, — мовив невидимий. — Ми й самі втомилися повсякчас натикатися на ці речі.

— Як ці речі стали невидимими? — запитав Мішкін.

— Якесь зараження. Бо коли все гаразд, ми робимо свої справи, виконуємо роботу. Потім об'єкти, з якими ми взаємодіємо, починають розпливатись, а згодом зникають цілковито. Наприклад, одного чудового дня директор банку з'ясовує, що не може знайти свій банк. Ніхто не знає, чи ліхтарі на вулиці горять, чи ні. Невидимий молочар намагається розвозити невидиме молоко в невидимих пляшках невидимим мешканцям невидимих будинків. Результат — комічно-патетичний. Усе трохи змішується.

— Так ви ж поставили таблички, — промовив Мішкін.

— Ні, ми ставимо таблички тільки на далеких територіях. У межах міста ми все малюємо видимою фарбою.

— Невже це вирішує проблему?

— Це дуже допомагає, але система має певні ґанджі. Пофарбовані картини зазнають неминучих естетичних утрат. Пофарбовані люди часто мають алергічні реакції на шкірі. Але головний недолік полягає в тому, що видима фарба й сама має тенденцію ставати невидимою після різної тривалості контакту з невидимими об'єктами. Ми намагаємося вирішити цю проблему з допомогою програми постійного перефарбування, яка спирається на статистичні, позиційні й темпоральні схеми всіх об'єктів у місті. Але, попри ефективність нашої програми, чимало речей однаково втрачаються. Є змінні, які, бач, не піддаються розрахункам: попри найсуворіший контроль якості, жодна партія видимої фарби не є тотожною іншій за своїми характеристиками. На кожну партію унікально впливають різні комбінації, інтенсивність і тривалість взаємодії температури й вологості. Змінювані планетарні й місячні комбінації теж