Варіанти - Роберт Шеклі

— Цікаво, — здивувався робот. — Ти помітив табличку?

Перед замком на молодій ялині висіла табличка зі словами: «УЯВНИЙ ЗАМОК».

— Що це означає? — запитав Мішкін.

— Означає, що декому не бракує порядності сказати просту правду, а отже, і не бентежити перехожих. Уявний замок — це той, який не має відповідника в об'єктивній реальності.

— Ходімо й огляньмо його, — запропонував Мішкін.

— Та ж я пояснив тобі. Замок не реальний. Там буквально нема на що дивитися.

— Я однаково хочу побачити,— наполягав Мішкін.

— Ти ж уже прочитав табличку.

— А може, це тільки брехня або жарт.

— Якщо не можеш повірити тому, що написано ясно як день, — сказав робот, — тоді як ти можеш повірити взагалі чому-небудь? Ти, сподіваюся, помітив, що табличку виготовлено напрочуд добре, що літери виразні, прямі, а не вигадливі. У правому кутку стоїть печать Управління громадських робіт, цієї бездоганної ділової організації, девіз якої — Noli те tangere, тобто — «Не чіпай мене». Річ очевидна: вони як державна служба класифікували цей замок, щоб ніхто не хотів зайти в нього, думаючи, ніби це реальний замок. Невже, по-твоєму, Управління громадських робіт не надійна служба?

— Таке пояснення цілком прийнятне, — погодився Мішкін, — але, можливо, печать фальшива.

— Це типово параноїдальне мислення, — дорікнув робот. По-перше, попри властиву табличці солідну й банальну подобу реальності, ти вважаєш, мовляв, табличка — брехня або жарт (це, власне, те саме). Потім, коли ти дізнався про джерело цього так званого жарту, ти думаєш, що це, можливо, фальшивка. Припустімо, я спромігся довести тобі автентичність і щирість виробників таблички. Думаю, ти тоді наполягатимеш, попри визнаний принцип бритви Оккама, що виробники таблички уявні або введені в оману, а замок реальний.

— Просто це досить незвичайна річ: натрапити на замок, про який кажуть, що він уявний.

— Я не бачу тут нічого незвичайного, — мовив робот. — Адже, згідно з останнім переглядом законів про правдивість рекламних оголошень, десять богів, чотири головні релігії й тисяча вісімсот дванадцять дотеперішніх сект оголошено уявними відповідно до закону.

17

У супроводі дяка — невисокого приязного старигана із сивою бородою й дерев'яною ногою — Мішкін і робот оглядали уявний замок. Ходили по довгих затхлих коридорах і коротких поперечних хідниках із протягами, повз фабрично зістарені лицарські обладунки й попередньо вицвілі, попередньо зморщені гобелени із зображенням дів та єдинорогів у двозначних позах. Оглядали камери-катівні, де начебто в'язні нібито страждали від оманливих диб, ерзац-лещат, начебто гвинтів для пальців, якими орудували згорблені кати, чиї звичайні окуляри в роговій оправі позбавляли їх будь-якої претензії на вірогідність. (Реальною була тільки пастеризована кров, але навіть вона була не дуже переконливою.) Мішкін і робот проминули зброярню, де кирпаті мадемуазелі друкували в трьох примірниках заявки на останню модель мечів Святого Ґрааля і списи Великого Варвара.

Потім піднялися на зубчасті мури й побачили бочки з поліненасиченою олією Smith & Wesson, придатною для низькотемпературного помазання або високотемпературного кип'ятіння. Зазирнули до каплиці, де хлопчакуватий рудоволосий священик жартував санскритом перед конгрегацією перуанських гірників з олов'яних копалень, а Іуда, розіпнутий на хресті внаслідок неприродної клерикальної помилки, поглядав, приголомшений, униз із символістського хреста з деревини рідкісних порід, навмисне дібраних з огляду на духовну чутливість їхньої текстури.

І, нарешті, Мішкін і робот зайшли до просторої бенкетної зали, яку займав стіл, заставлений курячими крильцями, кухлями оранж-джуліусу, чилі-догами, устрицями та п'ятисантиметровими скибками ростбіфу, хрусткого зовні й сирого всередині. Були також тарелі м'якого морозива, таці з піцою — і неаполітанською, і сицилійською, і всі з додатковим сиром і ковбасою, анчоусами, грибами і каперсами. Видніли дорогі й дешеві страви, загорнуті у фольгу, а також їхнє поєднання — багатошарові сендвічі з пастрамі, язиком, солониною, печінковим паштетом, копченою лососиною, вершковим сиром, цибулею, січеною капустою, картопляним салатом, маринованими й малосольними огірками. Стояли величезні супниці з креплах і курячим супом із локшиною. А ще казани з кантонськими лангустами, тарелі зі свинячими реберцями в кисло-солодкому соусі, коробочки з вощаного паперу, наповнені пресованою качкою з волоськими горіхами. І запечені фаршировані індички з журавлинним соусом, чизбургери, креветки в гострому бобовому соусі й багато іншого.

— Що станеться зі мною, якщо я з'їм трохи цього? — запитав Мішкін.

— Нічого, — відповів дяк. — Уявні харчі не можуть живити вас, але й до хвороби не призведуть.

— А вони мають психологічний ефект? — запитав Мішкін, куштуючи чилі-дог.

— Певно, що мають, — зазначив дяк, — бо уявні харчі — це буквально пожива для уяви. Точний ефект варіюється залежно від розуму та мудрості споживача. Скажімо, для невігласів і легковірних уявна їжа здебільшого досить поживна. Це, звісно, псевдопожива, але нервова система не здатна розрізняти справжні та уявні події. Деякі ідіоти спромоглися жити довгі роки на цій нематеріальній речовині, знову демонструючи отак вплив віри на людське тіло.

— Дуже смачна, — похвалив Мішкін, гризучи ніжку індички й умочуючи її в соус із журавлини.

— Звичайно, — підтвердив дяк. — Уявні харчі завжди мають найкращий смак.

Мішкін їв та їв і дуже тішився собою. Потім, із тягарем у шлунку, пішов до дивана й ліг. Лагідна нематеріальність дивана заколисала його, і він заснув.

Дяк звернувся до робота:

— А зараз почнеться справжній клопіт.

— Це ж чого? — здивувався робот.

— Бо, споживши уявні харчі, цей молодик матиме уявні сни.

— А це погано? — запитав робот.

— Має тенденцію збивати з пантелику.

— Може, треба розбудити його? — припустив робот.

— Звісно, треба, але, по-перше, чом би нам не ввімкнути телевізор і не налаштувати на його сон?

— А це можливо?

— Просто повір, — мовив дяк. Пішов на той край кімнати і ввімкнув телевізор.

— Його не було тут раніше, — зауважив робот.

— В уявному замку добре те, — зазначив дяк, — що ти, по суті, можеш мати те, що хочеш, коли і де захочеш, без потреби нудних пояснень, які завжди дуже пригнічують.

— Чому ти не сфокусуєш екран?

— Він сфокусований, — пояснив дяк. — Тут ідуть титри.

На екрані з'явилися написи:

«Robert Sheckley Enterprises

представляє

УЯВНИЙ СОН МІШКІНА

Неоменіппова родомонтада

Знято в ресторані Can