Фантастика Всесвіту. Випуск 2 - Вуді Аллен
Кетрін лежала нерухомо. Поруч неї на кахляній підлозі билася золота рибка…
Коли Торн приїхав до лікарні, там уже встигли зібратися репортери. Вони закидали його запитаннями, засліпили спалахами фотокамер, а він одчайдушно силкувався прорватися крізь їх кільце до дверей з табличкою «Інтенсивна терапія». Діставшись додому, він застав місіс Бейлок мало не в істериці; вона тільки й спромоглася сказати йому, що Кетрін упала з горішньої площадки сходів і «швидка допомога» забрала її до лондонської лікарні.
— Містере Торн, кілька слів про самопочуття вашої дружини перед тим, як це сталося…
— Відступіться з дороги!
— Кажуть, вона впала не випадково…
— З нею все було гаразд?..
Газетярі намагалися затримати Торна, але він проштовхався до дверей і побіг коридором, залишивши їх невдоволений гурт позаду.
Назустріч йому швидко йшов лікар.
— Моє прізвище Беккер, — відрекомендувався він.
— В якому вона стані? — квапливо запитав Торн.
— Вона одужає. Забилася тяжко. У неї струс мозку, перелом ключиці й невеликий внутрішній крововилив.
— Вона вагітна…
— На жаль, уже ні.
— Викидень?! — аж задихнувся Торн.
— Просто на місці, там, де впала. Я хотів зробити дослідження, але на той час, як ми приїхали, ваша служниця все прибрала.
Торн здригнувся й важко привалився до стіни.
— Звичайно, про всі обставини ми повідомляти не будемо, — провадив лікар. — Чим менше людей про це знатиме, тим краще.
Торн здивовано втупився в нього, і лікар зрозумів, що він нічого не знає.
— Річ у тім, що вона сама кинулася вниз, — сказав він.
— Кинулася?..
— З горішнього поверху. На очах у вашого сина та його няньки.
Торн очманіло дивився на лікаря. Потім одвернувся до стіни, плечі в нього засіпались, і лікар зрозумів, що він плаче.
— Звичайно при таких падіннях найтяжче травмується голова, — додав лікар. — Отже, якоюсь мірою можна вважати, що вам ще пощастило.
Ковтаючи сльози, Торн кивнув.
— І взагалі не так уже все страшно, — провадив лікар. — Ваша дружина лишилася жива і за належного лікування більш ніколи такого не вчинить. Моя невістка теж була схильна до самогубства. Одного дня вона взяла електричний тостер і залізла з ним у ванну. Надумала ввімкнути його, щоб її вбило струмом…
Торн повільно обернувся до нього.
— Але їй пощастило вижити, і більше такого не повторювалося. Минуло вже чотири роки, і з нею все гаразд.
— Де вона? — спитав Торн.
— Живе у Швейцарії.
— Моя дружина!
— У палаті чотири-А. Вона скоро прийде до тями.
У палаті, де лежала Кетрін, було тихо й сутінно. В кутку сиділа медсестра з журналом у руках. Торн увійшов і вражено спинився. Вигляд у Кетрін був жахливий. Обличчя бліде й набрякле, від руки протягнуто гумову рурку до крапельниці з плазмою, а сама рука неприродно вивернута й загіпсована в плечі. На застиглому обличчі — жодних ознак життя.
— Вона спить, — сказала медсестра.
Торн повільно підійшов до ліжка. Неначе відчувши його присутність, Кетрін застогнала й помалу повернула голову.
— Їй боляче? — спитав Торн.
— Вона зараз на сьомому небі, — відповіла медсестра. — Пентотал натрію.
Торн сів на стілець біля ліжка, вперся чолом у бильце й заплакав. Та за хвилю відчув, що рука Кетрін торкнулась його голови.
— Джері… — прошепотіла вона.
Він поглянув на дружину. Кетрін із зусиллям розплющила очі.
— Кеті… — мовив Торн крізь сльози.
— Не дай йому вбити мене…
Сказавши це, вона заплющила очі й знов поринула в забуття.
Торн повернувся додому за північ і довго стояв у темному вестибюлі, втупивши очі в те місце на кахляній підлозі, куди впала Кетрін. Він дуже стомився, але напруження не полишало його, і єдине, чого йому хотілося, — це заснути, аби бодай на якийсь час забути про ту трагедію, що сталася тут уранці. Й далі не вмикаючи світла, він звів погляд угору, на поруччя сходової площадки, і спробував уявити собі, як Кетрін стояла там, збираючись з духом перед фатальним стрибком. Чому ж вона, коли вже серйозно надумала вкоротити собі віку, не стрибнула з даху? До того ж у домі було вдосталь усіляких таблеток, бритовних лез та інших речей, придатних до самогубства. Чому саме в такий спосіб? Чому на очах у Деміена та місіс Бейлок?..
У пам’яті знову зринуло священикове застереження: «Він уб’є ненароджену дитину, і дружину вашу теж уб’є! А коли допевниться, що все ваше багатство відписане йому…» Торн заплющив очі, намагаючись затерти в пам’яті ці слова. Подумав про Тассоне, прохромленого жердиною, про Дженнінгсів телефонний дзвінок, про нестямну паніку, що охопила його самого під час перегонів з катафалком. Лікар мав рацію: в нього справді негаразд із нервами, і його сьогоднішня поведінка цілком підтверджує цей висновок. Страхи Кетрін поширились і на нього, оті її фантазії передались йому, наче заразна хвороба. Але він такого більш не допустить! Тепер йому, як ніколи, потрібно зберігати здоровий глузд і ясний розум.
Знеможений до краю, Торн поволі рушив нагору, потемки намацуючи ногами сходинки. Дарма, ось він виспиться й прокинеться вранці відсвіжений, сповнений снаги, готовий діяти.
Ідучи коридором до своєї кімнати, він зупинився й поглянув на двері Деміенової спальні. З-під дверей просотувалося тьмяне світло нічника. Торн уявив собі невинне личко хлопчика, що мирно спав у своєму ліжечку. Йому раптом захотілося кинути оком на малого, і він тихенько ступив до дверей, певний того, що вже де-де, а там йому остерігатися нічого. Та, зазирнувши до кімнати, побачив таке, що аж сахнувся назад. Хлопчик і справді спав, але він був у спальні не сам: з одного боку ліжка сиділа місіс Бейлок, згорнувши руки на грудях і втупивши погляд у простір перед себе, а з другого бовванів у сутіні силует величезного чорного собаки. Того самого, що його Торн звелів прогнати геть. І ось тепер цей звірюка сидів тут, охороняючи сон його сина. Затамувавши віддих, Торн причинив двері й пішов коридором до своєї кімнати. Там він спробував звести дух і раптом помітив, що його всього трусить.
Зненацька тишу розітнув телефонний дзвінок, і Торн притьмом кинувся до апарата.
— Слухаю!
— Це Дженнінгс говорить, — озвався в трубці голос. — Пригадуєте, той, котрому ви розбили фотокамеру…
— Так-так.
— Я мешкаю в Челсі, на розі Гросверном і
