Феномен Фенікса - Валентин Лукіч Чемеріс
У 1668 році з’явився рефлектор. Це був найбільшої конструкції телескоп, і сьогодні всі вчені використовують великі телескопи світу — рефлектори. Якщо у рефракторі для отримання зображення об’єкта застосовують лінзи, то в рефлектора — вигнуті дзеркала. Для збирання світла у рефлекторах використовують великі, ідеально гладкі дзеркала — їх, між іншим, виготовити легше, як великі лінзи. Тому діаметр об’єктива рефлектора може вимірюватися кількома метрами. (Для порівняння: зіниця нашого ока, що пропускає світло, має діаметр до 7 мм). А вже з рефлектором зображення передається в комп’ютер і наукову апаратуру, або на потужну цифрову камеру.
У 1838 році астрономи при допомозі телескопа вперше виміряли відстань від Землі до зірки.
Найбільший рефрактор знаходиться в Йеркській обсерваторії в штаті Вісконсін (США). Він був збудований у 1837 році, діаметр його об’єктива 1,06 м.
Обсерваторія Лоуелл в штаті Арізона (США) почала працювати в 1890-х рр. На ній було відкрито Плутон. (До речі, вона була збудована Персіволем Лоуеллом для того, аби виявити, чи відповідає істині його переконання, що на Марсі є розумне життя).
Найбільшим у світі телескопом-рефлектором з 1947 по 1970 рр. був телескоп, збудований на горі Паломар в Каліфорнії — діаметр його дзеркала більше 5 м. Що таке телескопи і які їхні можливості, свідчить такий факт: найбільший телескоп Чилі дозволяє роздивитися дрібну комашку з відстані в 10 000 км!
Уявляєте?
Взагалі, дзеркала рефлекторів мусять мати надзвичайно гладкі поверхні. А це надто складно виготовити. Наприклад, дзеркало телескопу «Близнюки» діаметром 8 м полірувалося на протязі року!
Варто додати факт (хоч він і відомий), що великі оптичні телескопи розташовують у спеціальних будівлях, що їх називають обсерваторіями. (Перші обсерваторії були збудовані багатими людьми, любителями астрономії).
Сьогодні у світі знаходяться десятки обсерваторій. Здебільшого вони розташовані на великій висоті, подалі від міст, щоб дим та світлові перешкоди не заважали спостереженням. Щодо інтерферометрів, то так називаються кілька з’єднаних між собою (за допомогою комп’ютера) телескопів. Наприклад, обсерваторія Ла-Палма, розташована на висоті 2400 м над рівнем моря, позбавлена від більшої частини світлових та атмосферних перешкод.
Більшої частини, але не повністю.
Повністю цих перешкод позбавлений лише космічний телескоп Хаббла.
До всього ж вони й масивні. Наприклад, дзеркало «Великого бінокулярного телескопа» на горі Грехем в Арізоні важить більше 16 тонн!
Телескопи з року в рік удосконалюються. Так, космічний телескоп нового покоління, будівництво якого буде завершено у 2009 році буде в 400 разів потужнішим будь-якого іншого телескопа з відомих на сьогодні.
Телескоп Хаббла, виведений у 1990 році на орбіту навколо Землі, не маючи перешкод, пов’язаних з атмосферою Землі, веде успішні безперервні спостереження за Всесвітом за межами Сонячної системи. Він забезпечений сонячними батареями довжиною 12,1 м і шириною 2,4 м. Інформація з цього телескопа передається на Землю, де вчені її розшифровують.
Хаббл здійснив ряд значних відкриттів, що змінили наші уяви про космос. Саме космічний телескоп імені Хаббла (так офіційно) зареєстрував найпотужніший вибух, який коли-небудь спостерігався в космосі. У 1995 році він сфотографував народження (уявляєте?) зорі в туманності Орла! Допоміг вивчити галактики, які віддалені від нас на відстань до 10 мільярдів світлових років!
Оскільки електрику для його роботи забезпечують сонячні батареї, Хаббл реєструє інфрачервоні і ультрафіолетові хвилі, що її посилають далекі зорі й галактики. За таким телескопом — майбутнє астрономії та космології.
Варт на завершення теми згадати й ось що. Видиме світло — всього лише один з видів електромагнітного випромінювання, що надходить з космосу. А те, що недосяжне для оптичного телескопу, «бачать» т. зв. радіотелескопи. Перший у світі професійний радіотелескоп був збудований в Джордлелл Бенк (Великобританія) у 1947 році. (Між іншим, астроном— любитель із США Грот Ребер збудував один з перших у своїй країні радіотелескопів, зібравши його, — правда, частково, — з деталей автомобіля).
За допомогою радіотелескопів було відкрито багато об’єктів, у тім числі квазари, пульсари і мікрохвильове фонове випромінювання.
То що ж таке — радіотелескоп?
Річ у тім, що поряд із світловими хвилями космічні об’єкти випускають радіохвилі, що не видимі не лише для людського ока, а й для оптичних телескопів. Щоб вловлювати ці радіохвилі, вивчати об’єкти, недостатньо яскраві у видимому світлі, і використовуються радіотелескопи. Основні його частини — антена і спеціальний радіоприймач. Антена — це металеве дзеркало параболічної форми — тарілки, що обертається. Радіохвилі фіксуються дзеркалом на опромінювач, який посилає сигнал в підсилювач приймача, де сигнал підсилюється. Для опрацювання і аналізу сигналу використовують комп’ютер, який дозволяє перетворювати сигнал у зображення.
Радіотелескоп може слідкувати за певним об’єктом, що переміщується небом, або сканувати певну площину неба.
На відміну від оптичних телескопів радіотелескопи працюють 24 години на добу. Але радіохвилі несуть меншу енергію як світлові хвилі. Щоб подолати це, треба або будувати дуже великі антени радіотелескопу, щоб зібрати достатню інформацію, або об’єднати кілька систем меншого розміру, т. зв. антенні решітки. Друге — простіше. Тому найбільша у світі антенна решітка складається з 27 антен. Вони діють, як єдиний спільний радіотелескоп діаметром у 27 кілометрів! Такі з’єднані радіотелескопи слугують для отримання
