Феномен Фенікса - Валентин Лукіч Чемеріс
Новоприбулих землян-переселенців групами ведуть до модулів-планетоходів місцевого зв’язку, що поприлипали до обох боків у кінці довжелезного причалу, як катери чи теплоходи на річкових пристанях. Вони й перенесуть переселенців з орбітального космопорту на саму планету.
Оскільки ж цього разу прибули переселенці з України, то їх доставлять в той край планети, що виділений для Нової України з територією, що витягнута з Заходу на Схід на 1316 км, з Півночі на Південь — на 893 км, із площею, що становить 603,7 тисяч квадратних кілометрів, де й помістилися її 25 областей, Карпатські та Кримські гори, степи, ліси і родючі поля; із загальною протяжністю кордонів близько 6300 км, з головною рікою, названою Дніпром…
І ось вже видно внизу в ілюмінаторах планетоходів велике місто, що розкинулось на березі великої ріки — місто Київ, Нью-Київ, столиця Нової України не березі річки, що її названо за аналогією із земною — Дніпром.
На борти планетоходів вже передають вітання Ради Старійшин України. Що по якомусь часі в ілюмінаторах планетоходів, що націлилися на летовище, спалахують золоті бані…
— Лавра?.. — чуються вигуки захоплення. — Києво-Печерська Лавра? Вже встигли не тільки новий Київ збудувати, а й на крутосхилі тутешнього Дніпра і Лавру звести?
Хрестяться. Там і там чути:
— Здрастуй, Нова Україно на новій планеті!
— Здрастуй, Києве, вічний і юний!
— Здрастуй, свята Лавро!..
— Ми нарешті вдома…
І був місяць червень, шостий місяць за земним календарем, знаний на Русі як місяць ізок — так у слов’ян здавна називали коників, що їх у червні як з міха висипає.
І був день літнього сонцестояння, коли небесне світило досягає найвищої точки на небі — звідти воно поверне на зиму і почне все нижче й нижче спускатися по небесній дорозі…
А поки що воно в зеніті.
І все в природі квапилося насолоджуватися теплом — останній місяць кувала зозуля, останню пісню доспівував соловейко.
І був день 24 червня 100 000 року Ери Великого Переселення Землян…
І там, на далекій чужій планеті, що стане землянам рідною, як завжди щоранку сходитиме місцева зоря звана Сонцем і діти на тій планеті, що стане їм рідною, весело співатимуть— щебетатимуть: «Сонечко, сонечко, виглянь з віконечка».
Що з того, що нас не буде, головне, що буде рід людський — з усіма його радощами й бідами, аби він тільки був. І тамтешній Павло Грабовський писатиме про тамтешнього парубка, який
Позирав щораз в віконце, Чи не трапиться вона, Його щастя, його сонце, Його зіронька ясна…
КОСМІЧНА ЕКСПЕДИЦІЯ НА ПОШУКИ БОГА?
ЯК ПОВЕРНУТИСЯ В МИНУЛЕ?
НЕ МОЖНА БАЧИТИ ДАЛІ, АНІЖ МОЖНА БАЧИТИ
Літ через п’ятнадцять, себто в кінці першого десятиліття XXI століття американці мають намір підняти на орбіту близько тридцяти космічних телескопів нового покоління — на пошуки Бога.
Ну, це я так «кучеряво» висловився, бо не тільки Бога шукатимуть нові американські хаббли, але і його в тім числі. Хоча де його шукати — того ніхто з певністю сказати не може. Але, як висловила припущення одна з газет, нові космічні телескопи, можливо, дадуть відповідь на животрепетне для людства запитання: хто ж створив цей світ? Питання й справді найболючіше, але спробуй — бодай і за допомогою найновішого Хаббла — дати на нього відповідь. Та й чи можлива взагалі відповідь? Зрештою, Бог — це не Скотт Роберт Фолкн, англійський полярник, якого свого часу довго розшукували в Антарктиді. Бога треба шукати у власній душі, у власному світогляді, у власних вчинках і думах. А ось Творця Всесвіту пошукати можна, але…
— Є так поняття, як обмеженість Всесвіту. Ти не можеш бачити далі, аніж можеш бачити… Далі чотирнадцяти мільярдів років ми не можемо знати.
