Феномен Фенікса - Валентин Лукіч Чемеріс

Р. S. Болгарська віщунка з містечка Петріче Ванга, яку знає чи не увесь світ, свої здібності пояснювала присутністю біля неї якихось прозорих істот, походження яких вона не могла пояснити. Буцімто вони посилали їй інформацію про людей, що її дізнатися й приходили до ясновидиці бажаючі. Життя такої людини, що стояла перед нею, проносилось перед її свідомістю як на кіноплівці — від народження і до смерті. (Очевидно Ванга, сама того не усвідомлюючи, виходила в Інформаційне Поле Всесвіту, його Комп’ютера, де й зберігаються дані про кожну людину, як і про події, які ще тільки-но будуть і відчувала ту інформацію, що з’являлася їй у вигляді «особливих прозорих істот»). Зберігся заповіт Ванги (вона померла у 1996 році):

«Ми не маємо права бути непотрібними і не приносити користі, тому, що кожна людина — ким би вона не була, — прийшла на цю землю із визначеним завданням: зберігати життя у всіх його проявах, щоб воно могло розвиватися в ім’я вищих цілей, про які нам поки що нічого не відомо».

Старість починається не з віком — кажуть мудрі, — зовсім не з віком! — а тоді, коли ти перестаєш дивуватися життю, коли вже не відкриваєш для себе світ білий і щось нове у ньому. Коли ти, зрештою, перестаєш Вірити в диво.

А диво завжди нас оточує.

Хоча б зорі, що так рясно висипають у нічному небі і ти дивуєшся їм, далеким— предалеким світилам— галактикам, куди світло може летіти з шаленою швидкістю цілі мільйони й мільярди та мільярди світлових років.

А вранці — чим не диво? — схід сонця.

Це ж диво з див! — таке знайоме нам з дитинства і таке незнайоме, знане і незнане зародження білого світу — схід сонця.

Ось темна ніч починає біліти, пітьма її рідшати, а на сході й зовсім видніше, там, зарожевівши, тьмяно світиться малиновим краєм довга й широка смуга, що швидко жовтіє.

Над обрієм зненацька з’являється якась жаринка і за хвильку малиновий пруг з нечіткими ще краями вигулькує з-за нічного обрію.

Круг великий, більший за денне сонце.

Сіра мла розсіюється, малиново— кармінний круг ще без променів і без ореолу сліпучого. Над ним з’являються повздовжні золотисті смужки.

За кілька хвилин малиновий круг виходить увесь з-за обрію і перетворюється на велике коло і починає наливатися жовтим кольором і світліти.

Мерехтить сяйвом, що переливається і кипить на ньому, кипить…

Наче разом з тобою радується народженню нового дня.

За якихось п’ять хвилин вже сліпуче сонце весело пливе угору, здіймаючись вище найвищих будинків і під ним далеко внизу залишається димова труба, що ще мить тому здавалось такою високою, що мовби діставала до неба. Ще по якомусь часі ранкове світило вже горить золотистим вогнем, стає меншим, кругленьким, біло-жовтим і таким сліпучим, що ти аж зажмурюєшся, ловлячи лицем його тепле — після нічної прохолоди проміння.

Піднімаючись вище, сонце стає маленьким, і горить, сяє в ореолі проміння, як у золотій короні. Ось воно заглядає в твоє помешкання, спалахує у дзеркалі шафи.

Я завжди зустрічаю схід сонця.

Здіймаючись угору, божество пересувається праворуч від мого вікна, і йтиме весь день піднебессям до заходу, що десь там, за моїми вікнами. Схід я зустрічаю, а захід бачу по вікнах будинків, що стоять трохи збоку нашого, але навпроти. Як вони червоне зазолотяться і в них ніби пожежа спалахне, знаю: то сідає сонце.

Хіба не диво, коли після грози, що негадано розбушувалася, опівночі — як гриміло, як грюкало-трахкало, з вилясками й розкатами, які слупучо-страшні блискавиці краяли чорнюще, ревуче хмаровиння, що вкутало зоряне небо й почало здаватися, що все, кінець білому світові — ніколи-ніколи вже не зійде сонце і не з’явиться білий день, — так ось, коли після тієї небесної какофонії горобиної ночі, вранці, як нічого ніби й не трапилося, знову виглянуло на чистім, наче вмитім небі світле-пресвітле сонце, я підбіжу до вікна.

— Здрастуй, — скажу сонцю.

І мружитимусь в його лагідному промінні і, як у далекому-далекому дитинстві, знову відчуватиму на своєму лиці ніжне тепло, лагідне, осяйне і якесь аж ніби пухнасте…

Ну хіба це не диво — вранішнє сонце?

Хіба це не спільне і не найбільше щастя всіх-всіх землян?