Сліпобачення - Пітер Уоттс

Або, можливо, десь там у хмарі Оорта «Тезей» знайшов те, що шукав. Можливо, ледь помітне свідчення того, що ця зустріч відбулася, пролетіло крізь простір зі швидкістю світла і застигло над нами хвилею прибою. Цього не помітили блокноти свідомості, але для розумніших схем під ними ця новина задзвеніла сигналом пожежної тривоги. А може, Культ Зловісних Дій справді мав рацію. Можливо, вся людська проводка — і зверху і знизу — сплетена у якусь квантову павутину, для якої швидкість світла не має значення.

Ми знаємо напевне тільки одне: через шість років після відльоту «Тезея» — лише коротке кліпання для космічного ока — щось змусило працювати Колективне Несвідоме на підвищених обертах. Ми так часто стояли на межі самознищення, але ще жодного разу в нашого виду не запускалося спільне рефлексивне прагнення прокинутися.

«Важливо бути готовим», — сказав мені якось призматик, до кінця не розуміючи, що він має на увазі. «Akan datang tidak lama lagi», — пробурмотіла Аанджай з глибин кататонії. У перекладі з малайської це означає «скоро буде», якщо мої імплантати не помиляються.

А можливо, «скоро повернеться».

Нотатки й коментарі

Ці нотатки й коментарі мають на меті переконати вас, що я не божевільний (або, якщо не вдасться, просто залякати, аби ви промовчали). Читати для отримання додаткових балів.

Короткий вступ до біології вампірів

Навряд чи мене можна вважати першим автором, який спробував раціоналізувати вампіризм з погляду чистої біології. Річард Метисон зробив це ще до мого народження, і, якщо «циганська пошта» не бреше, новий роман Октавії Батлер пройдеться по темі вздовж і впоперек ще до того, як ви прочитаєте ці рядки. Але я готовий закластися, що саме я першим вигадав хрестовий глюк, щоб пояснити огиду вампірів до хрестів, — а коли додалося трохи натхнення, з’явилось і все решта.

Вампірів віднайшли зовсім випадково. Одна з форм експериментальної генної терапії дала цікавий побічний ефект, запустивши в дитині-аутисті давно заснулі гени й спровокувавши низку фізичних і неврологічних змін, що призвели до фатальних наслідків. Компанія, що несе відповідальність за відкриття, представила свої знахідки після додаткових випробувань на мешканцях техаських пенітенціарних закладів. Запис тієї презентації з ілюстраціями є у вільному доступі[109]; допитливі читачі, у яких є півгодини вільного часу, можуть зануритися не лише в біологію вампірів, а й у подробиці самого дослідження, фінансування й «етичні і політичні міркування» щодо одомашнення вампірів (не згадуючи вже про горезвісну кампанію «Приборкайте вчорашні жахіття для світлішого завтра»). Нижче запропоновано набагато коротше резюме, що зводиться до біологічних характеристик предкового організму:

Homo sapiens vampiris — підвид людини, що відділився від загального родоводу між 800 000 і 500 000 роками до н. е. і проіснував нетривалий час. Він був стрункішим за Homo sapiens та Neanderthal. Суттєва відмінність від sapiens полягала також у видовжених різцях, щелепах і довгих кістках, що мали б слугувати його хижацькому способу життя. У зв’язку з досить коротким періодом існування цього відгалуження зміни не стали масовими й суттєво перекривалися загальною алометрією; відмінність стає помітною тільки у великих вибірках (>130).

І хоча vampiris видаються практично ідентичними із сучасними людьми з погляду загальної морфології, вони суттєво різняться на біохімічному, неврологічному та м’якотканинному рівнях. Шлунково-кишковий тракт у них вкоротився і став виробляти низку інших ензимів, що більше пасують до м’ясоїдного раціону. Оскільки канібалізм пов’язаний з високим ризиком пріонових інфекцій[110], імунна система вампірів демонструвала вищу стійкість до пріонових хвороб[111] і ще цілої низки глистів та паразитів-анізакид. Зір та слух у vampiris були кращими, ніж у sapiens; сітківка вампірів — квадрохроматична (містить чотири типи колбочок, а не три, як у звичайної людини); четвертий тип колбочок є спільним для різних нічних хижаків, від котів до змій. Його налаштовано на ближній інфрачервоний діапазон. Сіра речовина мозку вампірів була «недостатньо взаємопов’язаною», порівняно з людськими стандартами, через брак проміжної білої речовини. А тому ізольовані кортикальні модулі стали самостійними й гіперактивними, що стало причиною надзвичайних аналітичних здібностей і виняткового хисту до розпізнавання образів[112].

Теоретично всі ці адаптації є наслідками каскадного ефекту і можуть, попри різноманітність безпосередніх причин, бути простежені до парацентричної інверсійної мутації блоку Xq21.3 на Х-хромосомі[113]. Це викликало функціональні зміни в генах, які кодують протокадерини (білки, що відіграють критично важливу роль у розвитку мозку й центральної нервової системи). І хоча це спровокувало радикальні неврологічні й поведінкові зміни, суттєві фізіологічні зміни були обмежені м’якими тканинами й мікроструктурами, що не кам’яніють. Саме це, а також надзвичайно низька кількість вампірів навіть на піку популяції (у зв’язку з перебуванням на вершині трофічної піраміди) пояснює їхню відсутність у палеонтологічному літописі.

Цей каскад також спричинив суттєві побічні ефекти. Наприклад, вампіри втратили здатність кодувати ε-протокадерин Y, гени якого лишилися тільки в Y-хромосомі гомінідів[114]. Нездатні самостійно синтезувати життєво важливий білок, вампіри були змушені отримувати його з їжі. Таким чином, люди становили основу їхнього раціону. Але людська популяція поповнювалася вкрай повільно (унікальна ситуація, адже зазвичай здобичі в десятки разів більше, ніж хижаків). За звичайних умов така динаміка видавалася б надзвичайно марнотратною: вампіри виїли б усіх людей, а тоді вимерли б самі через брак необхідних поживних речовин.

Тривалі періоди сну, як у дводишної риби[115] (так званий «немертвий стан»), і подальше різке скорочення енергетичних потреб вампірів розвинулися як спроба врівноважити цей дисбаланс. Для цього організм вампірів виробляв підвищений рівень ендогенного D-Ala-лейенкефаліну (пептиду, що викликає сплячку в ссавців[116], й добутаміну, що зміцнює серцевий м’яз у період бездіяльності[117]).

Іншим побічним ефектом був так званий «хрестовий глюк» — переплетення зазвичай розділених масивів рецепторів у зоровій корі головного мозку[118], яке провокує напади, схожі на епілепсію, щойно масиви, які обробляють вертикальні й горизонтальні стимули, спрацьовують водночас на доволі розлогій ділянці поля зору. Оскільки в природі прямих кутів практично не існує, природний відбір не викорчував цього глюку. Та коли Homo sapiens розвинув евклідову геометрію, ця риса закріпилася у Homo sapiens vampiris через генетичний дрейф. Враз позбавлений доступу до здобичі, увесь підвид вимер ще на світанку історії.

Ви, певно, помітили, що Юкка Сарасті, як і всі реконструйовані вампіри, часом, замислившись, клацав язиком. Імовірно, така особливість походить з прамови, що трансформувалася у специфічний тип мовлення понад 50 000 р. до н. е. Засноване на клацанні мовлення надзвичайно