Єретики Дюни - Френк Херберт
— Що ж, вона й повинна тебе лякати, — зауважила Тараза.
— Ти розумієш, що тобі сказано, Шіано? — спитала Одраде.
— Мати Настоятелька хоче знати, чи я цілковито віддана Сестринству, — відповіла Шіана.
Одраде глянула на Таразу і знизала плечима. Не було потреби далі обговорювати цю тему. Так воно є, коли ви — частка одної сім’ї, як вони в Бене Ґессерит.
Тараза далі мовчки оглядала Шіану. Це був тяжкий погляд, що витягував з дівчинки енергію. Вона знала, що мусить зберігати мовчання і дозволити це палюче обстеження.
Одраде стримала співчуття. Шіана багато в чому скидалася на неї саму в юності. Мала той самий сферичний інтелект, що розширювався у всіх напрямках як куля, коли її надимають. Одраде згадала, що вчителі захоплювалися цією її рисою, але з певною недовірою, як і Тараза зараз. Одраде розгледіла цю недовіру, коли була ще молодшою за Шіану, і не сумнівалася, що й Шіана в цю мить її помічає. Інтелект мав своє застосування.
— Ммм, — пробурмотіла Тараза.
Одраде почула у цьому бурмотінні відображення внутрішніх роздумів Матері Настоятельки, сама перебуваючи при цьому в кількох паралельних потоках мислення. Пам’яттю повернулася в минуле. Сестри, які приносили Одраде їжу, коли вона вчилася допізна, завжди знаходили привід затриматися, щоб простежити за нею. Стежили за кожним її рухом, як зараз за Шіаною. Одраде знала про ці особливі методи спостереження від наймолодшого віку. Адже це було, врешті-решт, однією з найбільших принад Бене Ґессерит. Хотілося мати такі езотеричні здібності. Шіана, напевне, відчувала таке бажання. Це було мрією кожної постулантки.
«Якби такі речі були можливими для мене!»
— Як гадаєш, дитино, чого ти хочеш від нас? — спитала Тараза після довгого мовчання.
— Того ж, чого, на вашу думку, хотіли ви, коли були в моєму віці, Мати Настоятелько.
Одраде придушила усмішку. Шіанине дике почуття незалежності вже наблизилося до зухвальства, і Тараза, без сумніву, це помітила.
— Думаєш, це належне використання дару життя? — спитала Тараза.
— Це єдине використання, яке я знаю, Мати Настоятелько.
— Я ціную твою щирість, та попереджаю тебе: будь обережною, вдаючись до неї, — промовила Тараза.
— Так, Мати Настоятелько.
— Ти багато чим нам зобов’язана, а будеш зобов’язана ще більше, — сказала Тараза. — Пам’ятай це. Наші дарунки не дістаються дешево.
«Шіана гадки не має, скільки вона заплатить за наші дарунки», — подумала Одраде.
Сестринство ніколи не дозволяло своїм посвяченим забувати, що вони мають зобов’язання, за якими мусять платити. Любов’ю розплатитися не можна. Любов небезпечна, і Шіана вже це вивчає. Дар життя? Одраде відчула, що її починає проймати дрож. Вона кашлянула, щоб його втихомирити.
«Чи я жива? Можливо, я померла, коли мене забрали від мами Сібії. Там, у тому домі, я жила, та чи жила після того, як Сестри забрали мене звідти?»
— Можеш нас залишити, Шіано, — сказала Тараза.
Шіана обернулася на місці і вийшла з кімнати, проте Одраде встигла помітити напружену усмішку на юному обличчі. Шіана знала, що пройшла випробування Матері Настоятельки.
Коли двері за Шіаною зачинилися, Тараза сказала:
— Ти згадувала про її природну здатність користуватися Голосом. Я, звичайно, почула. Дивовижно.
— Вона добре тримає своє вміння на припоні, — промовила Одраде. — Навчилася не випробовувати його на нас.
— То що ми тут маємо, Дар?
— Можливо, майбутню Матір Настоятельку з надзвичайними здібностями.
— Не надто надзвичайними?
— Поживемо — побачимо.
— Як думаєш, вона здатна вбити заради нас?
Питання застало Одраде зненацька, і вона не зуміла приховати здивування.
— Тепер?
— Так, звичайно.
— Гхолу?
— Теґ не зробив би цього, — сказала Тараза. — Я маю сумніви навіть щодо Люцілли. З їхніх звітів ясно, що він спроможний творити могутні зв’язки… спорідненості.
— Навіть зі мною?
— Шванг’ю — і та не була цілковито невразливою.
— І де ж у такому діянні шляхетна мета? — спитала Одраде. — Чи не від цього застерігав Тиран?
— Він? Убивав багато разів!
— І платив за це.
— Ми платимо за все, що забираємо, Дар.
— Навіть за життя?
— Дар, ніколи, ні на мить не забувай, що Мати Настоятелька спроможна ухвалити будь-яке рішення, необхідне для виживання Сестринства!
— Хай так і буде, — промовила Одраде. — Забирай, що хочеш, і плати за це.
Відповідь була слушною, але вона зміцнила нову силу, яку відчувала Одраде, цю свободу реагувати по-своєму в новому світі. Яке джерело такої стійкості? Є вона наслідком суворого виховання Бене Ґессерит? Чи спадком Атрідів? Одраде не намагалася дурити себе, що причиною всього є її рішення керуватися власними моральними вказівками, а не чужими. Та внутрішня стабільність, на яку вона зараз опиралася, не була чисто моральною. Не була й бравадою. Цього ніколи недостатньо.
— Ти дуже схожа на свого батька, — сказала Тараза. — Зазвичай більша частка відваги переходить із материнського боку, та, думаю, у твоєму випадку — від батька.
— Майлс Теґ напрочуд відважний, але я вважаю, що ти надто спрощуєш, — відповіла Одраде.
— Може, й так. Однак у тому, що стосувалося тебе, я щоразу мала рацію, Дар. Навіть коли ми були постулантками-ученицями.
«Вона знає!» — подумала Одраде.
— Ми не маємо потреби це з’ясовувати, — промовила Одраде. І подумки продовжила: «Це походить із того, що я народилася тією, ким народилася, що мене вчили й формували так, як це було… з того, якими були ми обидві: Дар і Тар».
— Це щось з Атрідівської лінії, не до кінця проаналізоване нами, — сказала Тараза.
— Не генетична випадковість?
— Інколи я міркую, чи від Тиранових часів у нас траплялася якась справжня випадковість, — відповіла Тараза.
— Невже він лежав там у своїй цитаделі й заглядав крізь тисячоліття аж до цієї миті?
— Чи далеко ти можеш простежити свої корені? — спитала Тараза.
Одраде сказала:
— Що насправді відбувається, коли Мати Настоятелька наказує Розпорядницям схрещення: «Нехай оця схреститься з цим»?
Тараза зобразила холодну посмішку.
Зненацька Одраде відчула, що вона на вершині хвилі, що свідомість штовхає її в цю нову реальність, несе в нове царство. Тараза хоче мого бунту! Хоче мати в мені опонентку!
— Тепер ти побачишся з Ваффом? — спитала Одраде.
— Спершу я хочу почути, як ти його оцінюєш.
— Він вбачає у нас найкраще знаряддя для творення «возвеличення Тлейлаксу». Ми — Божий дар його народові.
— Вони довго цього чекали, — промовила Тараза. — Так ретельно прикидалися, геть усі, усі ці еони!
— Їхній погляд на час такий, як у нас, — погодилася Одраде. — Це остаточно їх переконало, що ми поділяємо їхню Велику Віру.
— Та звідки ця їхня незугарність? — спитала Тараза. — Вони не дурні.
— Це відвертало нашу увагу від того, як вони насправді використовують своїх гхол, — сказала Одраде. — Хто б повірив, що дурні спроможні на щось таке?
— І що ж вони створили? — зауважила Тараза. — Лише образ лихої глупоти?
— Достатньо довго поводься, як дурень,
