Вибрані твори. Том III - Бернард Шоу
Морелл (повільно, з вираженим презирством). Ви жалюгідне, легкодухе щеня. (Відпускає його). Забирайтеся, поки ви зо страху не вчинили істерики.
Марчбенкс (на канапі, задихаючись, проте відчуваючи полегкість від того, що Морелл забрав руки). Я вас не боюся! Навпаки, ви мене боїтеся.
Морелл (спокійно промовляє, стоячи над ним). Та невже?
Марчбенкс (із затятою упертістю). Саме так. (Морелл з презирством відвертається і йде. Юджин схоплюється і йде за ним слідом). Ви вважаєте, якщо я не можу терпіти грубого поводження із собою, якщо (тремтячим голосом) я здатен лиш на те, аби плакати, коли зустрічаюсь із насильством, якщо не можу зняти важку валізу з кеба, як це робите ви, якщо не можу побитися за вашу дружину, як п’яний матрос, — то це означає, що я вас боюся? Помиляєтесь! Якщо мені бракує того, що називають британською мужністю, то мені не властива й британська легкодухість: я не боюся попівських ідей. Я боротимуся з вашими ідеями. Я визволю її з рабського полону, в якому вони тримають її. Я здолаю їх своїми власними ідеями. Ви женете мене зі свого дому, тому що ви не наважуєтесь дозволити їй обирати між вашими і моїми ідеями. Ви боїтеся дозволити мені ще раз побачити її. (Морелл, роздратований, раптово повертається до нього. Юджин мимохіть відскакує і з жахом кидається до дверей). Я кажу, дайте мені спокій. Я іду.
Морелл (з холодним презирством). Зачекайте хвилинку і не бійтеся: я вас не чіпатиму. Коли моя дружина повернеться, вона зацікавиться, чому ви пішли. А коли вона дізнається, що ви більше ніколи не переступите порогу нашого дому, вона захоче почути пояснення, чому це так. Але я не хочу засмучувати її розповіддю про те, що ви поводилися як негідник.
Марчбенкс (повертається, одержимий новим нападом люті). Ви розповісте їй. Ви повинні це зробити. Якщо ви дасте їй будь-яке пояснення, тільки не правдиве, — ви брехун і легкодух. Скажіть їй те, що сказав я: і як ви мужньо й рішуче трясли мене, подібно до тер’єра, що трясе пацюка, і як я увесь зіщулився і перелякався, і як ви називали мене жалюгідним, лякливим щеням і прогнали мене з дому. Якщо ви не розкажете їй, розкажу я. Я напишу їй про це у листі.
Морелл (спантеличено). Навіщо вам потрібно, аби вона про це знала?
Марчбенкс (у ліричному запалі). Тоді вона зрозуміє мене і знатиме, що я розумію її. Якщо ви приховаєте від неї бодай одне слово з того, що було тут мовлено, якщо ви не готові викласти їй правду, як готовий я, — тоді ви знатимете до кінця ваших днів, що вона по-справжньому належить не вам, а мені. Прощавайте. (Йде).
Морелл (надто стривожений). Зачекайте, я не хочу розповідати їй.
Марчбенкс (біля дверей обертається). Якщо я піду, ви повинні сказати їй, чи то правду, чи то неправду.
Морелл (нерішуче). Марчбенксе, часом буває виправдано.
Марчбенкс (різко перебиває його). Знаю: виправдано збрехати. Це буде марна справа. Прощавайте, містере священнослужителю!
Коли Марчбенкс повертається, аби піти, двері відчиняються і входить Кандіда у домашньому вбранні.
Кандіда. Ви ідете, Юджине? (Уважніше придивляється до нього). Господи, ви тільки подивіться на себе — ідете на вулицю у такому вигляді! Ну, зрозуміло — поет. Ти тільки поглянь на нього, Джеймсе! (Бере його за куртку і тягне показати Мореллу.) Поглянь на його комір, на краватку, на його волосся! Таке враження, що вам хтось дав доброго прочухана. (Юджин інстинктивно намагається обернутися і подивитися на Морелла, але вона тягне його назад). Ну ж, стійте сумирно. (Вона застібає йому комір, зав’язує бантом його нашийну хустку і пригладжує йому волосся). Ось так. Тепер ви маєте такий гарний вигляд, що вам краще залишитися поснідати, хоча я й казала вам, що ви не повинні залишатися. Сніданок буде готовий за півгодини. (Вона ще раз поправляє йому бант. Він цілує їй руку). Не пустуйте.
Марчбенкс. Я, звичайно, хотів би залишитись, якщо високоповажний джентльмен, ваш чоловік, нічого не має проти.
Кандіда. Може, хай залишається, Джеймсе, якщо пообіцяє бути хорошим хлопчиком і допоможе мені накрити на стіл?
Морелл (уривчасто). О так, звичайно, йому ліпше залишитись. (Підходить до столу і удає, що розбирає свої папери).
Марчбенкс (пропонує свою руку Кандіді). Ходімо накривати на стіл. (Вона бере його під руку і вони разом прямують до дверей. Уже у дверях він кидає): Я найщасливіший серед смертних.
Морелл. Таким був і я — годину тому.
Дія друга
Того ж дня по обіді. Та сама кімната. Стілець для відвідувачів присунуто до столу. Марчбенкс сам-один, знічев’я намагається навчитися друкувати на машинці. Почувши чиїсь кроки за дверима, він крадькома, з почуттям провини відступає до вікна і удає буцімто роздивляється краєвид. Заходить міс Гарнетт із записником, у якому вона стенографує листи Морелла, сідає за машинку і починає розшифровувати їх. Вона так поглинута роботою, що навіть не помічає Юджина. Вона вже друкує другий рядок, але раптом зупиняється і здивовано дивиться на машинку: щось вийшло з ладу.
Прозерпіна. Ото морока! Ви щось робили з моєю машинкою, містере Марчбенкс; і ви марно удаєте, буцімто не торкалися її.
Марчбенкс (несміливо). Мені дуже шкода, місіс Гарнетт, я лишень спробував друкувати. (Жалібно). Але вона не друкує.
Прозерпіна. Отак, тепер я не можу зробити інтервал.
Марчбенкс (щиро). Запевняю вас, я нічого не торкався. Я лиш прокрутив оце маленьке коліщатко, і воно хруснуло.
Прозерпіна. Ага, тепер зрозуміло. (Вона поправляє каретку і при цьому без упину говорить). Ви, мабуть, думали, що машинка — це те саме, що катеринка: варто прокрутити ручку, як вона сама напише для вас чудове любовне послання, еге ж?
Марчбенкс (серйозно). Мені здається, можливо зробити таку машинку, яка б сама писала любовні листи. Адже вони усі геть однакові, чи не так?
Прозерпіна (у її голосі вчуваються нотки обурення: така дискусія, якщо тільки вона не ведеться жартома, суперечить її уявленням про хороші манери). Звідки мені знати? Чому ви запитуєте про це мене?
Марчбенкс. Прошу пробачення. Мені здавалось, що розумні люди, люди, які займаються важливими справами, пишуть листи і таке подібне, — вони обов’язково повинні мати любовні романи, щоб не втратити глузду.
Прозерпіна (ускочила розгнівана). Містере Марчбенкс! (Суворо дивиться на нього і з величним виглядом рушає до книжкової шафи).
Марчбенкс (сумирно наближається до неї). Сподіваюсь, я не образив вас? Мені, мабуть, не слід було торкатись ваших любовних справ.
Прозерпіна (хапає з