Вибрані твори. Том III - Бернард Шоу

Морелл (приємно вражений). Юджин!

Кандіда. Так, він, бідолашний хлопчина, порається коло мого багажу. Вийди зараз же до нього, любий, а то він розрахується з візником, а мені б не хотілося цього. (Морелл квапливо виходить. Кандіда ставить на підлогу саквояж, потім знімає пелерину і капелюшок, кладе їх на канапу поруч із пледом і звертається до батька). Ну, тату, як вам усім дома ведеться?

Берджес. Дома стало зовсім сумно жити, відтоді як ти поїхала від нас, Канді. Хоч би ти коли-не-коли навідалася і побалакала із сестрою. А хто такий цей Юджин, що приїхав із тобою?

Кандіда. О, Юджин — одна із Джеймсових знахідок. Він натрапив на нього минулого червня, коли той спав на набережній. А ти помітив нашу нову картину? (Показує на Діву). Це він її нам подарував.

Берджес (недовірливо). Нісенітниця! Ти хочеш сказати мені, твоєму батькові, що цей волоцюга купує такі картини? (Суворо). Не вигадуй, Канді: ця картина свідчить про побожність, і вибирав її сам Джеймс.

Кандіда. А от і не вгадав: Юджин аж ніяк не волоцюга.

Берджес. А що ж він за один? (Іронічно). Можна подумати, він знатного роду.

Кандіда (хитає головою у захваті). Так. Його дядько пер! Справжнісінький живий граф.

Берджес (не наважується вірити такій чудовій новині). Неймовірно!

Кандіда. Це так. Коли Джеймс знайшов його на набережній, у нього в кишені був чек на п’ятдесят п’ять фунтів терміном на тиждень. Але він думав, що не може отримати по ньому гроші раніше як за тиждень, а просити у борг соромився. Який же чудовий хлопець! Ми дуже полюбили його.

Берджес (удає, що не шанує аристократів, однак у самого загорілися очі). Хм. Я так думаю, що навряд чи цього племінника графа міг чимось привабити наш Вікторія-парк, якби він не був трошки пришелепуватий. (Знову роздивляється картину). Звичайно ж, ця картина не в моєму стилі, Канді, проте вона — довершений витвір мистецтва; на цьому я розуміюсь. Обов’язково познайом мене з ним, Канді. (Стурбовано позирає на свого годинника). Я можу побути ще хвилини зо дві.

Морелл повертається з Юджином, на якого Берджес дивиться вологими від захоплення очима. Це дещо дивний, сором’язливий юнак вісімнадцяти років, тендітний, жіночний, зі слабким дитячим голосом; переляканий, напружений вираз його обличчя і звичка знічуватися свідчать про хворобливу чутливість витонченого й гостро сприйнятливого юнака, у якого ще не остаточно склався характер. Він жалюгідно нерішучий і не знає як себе тримати на людях і де йому стати. Хлопець знітився у присутності Берджеса, і, якби йому не забракло рішучости, він уже був готовий утекти й сховатися. Однак та гострота, з якою він переживає навіть найпростіший стан, бере початок від надміру нервової сили, а його ніздрі, рот і очі свідчать про непогамовне, шалене свавілля, яке, судячи з його лоба, позначеного рисами страждання, спрямоване не у гірший бік. Він такий незвичайний, що здається диваком. Люди прозаїчного штибу вбачають у цьому дивацтві щось згубне, тоді як поетичні натури вважають це чимось божественним. У нього вельми неохайне вбрання: ношена розстебнута куртка з синьої саржі, одягнута поверх вовняної тенісної сорочки, шовкова хустка, пов’язана замість краватки, штани з тої-таки матерії, що й куртка, і брунатного кольору парусинові черевики. Ймовірно, він лежав у цьому одязі на траві, ішов бродом через річку і, судячи з вигляду, ніколи не чистив його щіткою.

Побачивши незнайомця, він зупиняється біля дверей, а потім обережно боком ступає уздовж стіни до протилежного краю кімнати.

Морелл (заходить до кімнати). Ходімо. Принаймні, чверть години ви можете приділити нам. Оце мій тесть. Містер Берджес — містер Марчбенкс.

Марчбенкс (нервово притискається до книжкової шафи). Радий познайомитися з вами, сер.

Берджес (прямує до нього через кімнату з почуттям великої приязні, в той час як Морелл підходить до Кандіди, яка стоїть біля каміна). А я просто щасливий познайомитися з вами, містере Марчбенксе. (Примушує його обмінятися рукотисканням). Як вам така погода? Сподіваюсь, ви не дозволяєте Джеймсові забивати вам голову усілякими безглуздими ідеями?

Марчбенкс. Безглуздими ідеями? А, ви маєте на увазі соціалізм? Ні.

Берджес. От і добре. (Знову дивиться на годинник). Але нічого не вдієш — я мушу іти. Вам зі мною не по дорозі, містер Марчбенкс?

Марчбенкс. А ви у який бік ідете?

Берджес. До станції Вікторія-парк. Потяг до Сіті йде о дванадцятій двадцять п’ять.

Морелл. Дурниці. Сподіваюсь, Юджин залишиться з нами снідати.

Марчбенкс (схвильовано перепрошуючи). Ні. я. я.

Берджес. Гаразд, гаразд, я не наполягаю. Звичайно ж, вам хотілося б поснідати з Канді. Сподіваюсь, ви коли-небудь пообідаєте зі мною у клубі «Фрімен Фаундерз», що у Нортон Фолгейт.

Марчбенкс. Дякую вам, містере Берджес. А де цей Нортон Фолгейт? Часом, не у Серреї? (Берджес захлинається від сміху у невимовному захваті.)

Кандіда (поспішає на допомогу). Тату, якщо ти зараз же не підеш, запізнишся на потяг. Приходь опівдні, тоді й розкажеш Марчбенксові, де знайти твій клуб.

Берджес (нестримно регоче). У Серреї! Ні, ви чули таке?! Непогано, еге ж? Я ще не зустрічав людини, яка б не знала, де розташований Нортон Фолгейт. (Ніяковіє через власну нестриманість). До побачення, містере Марчбенкс. Я знаю, ваше високе виховання не дозволить вам осудити мене за мої жартівливі вихватки. (Знову простягає йому руку).

Марчбенкс (різко й нервово хапає простягнуту руку). Ні, жодним чином.

Берджес. Ну, до побачення, Канді. Я завітаю пізніше. Бувайте, Джеймсе.

Морелл. Таки біжите?

Берджес. Та ви не метушіться. (Виходить з почуттям незворушної благодушности).

Морелл. Я проведу вас. (Виходить слідом за ним).

Юджин проводжає їх переляканими поглядом, затамувавши подих, аж поки Берджес не зникає за дверима.

Кандіда (сміється). Ну, Юджине? (Юджин здригається, обертається і стрімко рушає до Кандіди, однак нерішуче зупиняється, зустрівшись очима з її насмішкуватим поглядом). Якої ви думки про мого батька?

Марчбенкс. Я... та ми ж тільки-но познайомились. Як на мене — вельми приємний старий джентльмен.

Кандіда (з легкою іронією). І ви підете з ним обідати в клубі «Фрімен Фаундерз», еге ж?

Марчбенкс (розгублено, сприймаючи усе цілком серйозно). Так, якщо вам це зробить приємність.

Кандіда (зворушена). Знаєте, Юджине, ви дуже милий хлопчик, дарма що дивакуватий. Якби ви покепкували з мого батька, я б не образилася, однак мені ви подобаєтеся навіть більше тому, що поводилися тактовно із ним.

Марчбенкс. А хіба я мав покепкувати? Здається, він сказав щось кумедне; проте я завжди так ніяковію у присутності незнайомців, а ще я ніколи не розумію жартів. Мені дуже