Вибрані твори. Том III - Бернард Шоу

Берджес. Хочу, Джеймсе. Далебі, хочу.

Морелл. Чому тоді ви не поводите себе так, як раніше?

Берджес (обережно знімає руку з плеча Морелла). Що ви маєте на увазі?

Морелл. Зараз поясню. Ви тоді вважали мене молодим бовдуром.

Берджес (улесливо). Та що ви, Джеймсе, я.

Морелл (перебиває його). Ні, таки вважали. А я вважав вас старим негідником.

Берджес (бурхливо протестуючи проти такого грубого самообвинувачення Морелла). Ні, Джеймсе, це неправда, ви обмовляєте себе.

Морелл. Так, я насправді так вважав. Утім, це не заважало нам підтримувати хороші стосунки. Бог створив вас таким, кого я називаю негідником, і він же створив мене таким, кого ви називаєте бовдуром. (Такий висновок похитнув підвалини моральних засад і понять Берджеса. Він увесь наче обім’як і, безпорадно втупившись у Морелла, виставляє перед собою руку, аби не втратити рівноваги, так наче підлога вислизає у нього з-під ніг. Тимчасом Морелл провадить далі спокійним, переконливим тоном). І не мені нарікати на творіння Його рук ні в одному випадку, ні в другому. Якщо ви прийшли сюди чесно, як істинний, переконаний, поважаючий себе негідник, який виправдовує своє негідництво і пишається ним, тоді ласкаво прошу. Однак (тут голос Морелла стає загрозливим, він підводиться і задля більшої переконливости грюкає кулаком по бильцю стільця) я не можу змиритися з тим, що ви приходите сюди задурювати мені голову своїми байками про те, який ви зразковий господар і добропорядна людина, тимчасом як ви звичайнісінький перевертень, що надягнув овечу шкуру заради вигідного контракту у муніципальній раді. (Енергійно трясе головою, підкріплюючи свої слова; потім підходить до каміна, де зручно розташовується спиною до вогню, і продовжує поважно говорити). Ні, я хочу, аби людина залишалася вірною собі навіть у своїх вадах. Отже, так: або беріть капелюха і йдіть геть, або сідайте і постарайтеся відверто дати мені гідне справжнього негідника пояснення: чого це вам припекло замирятися зі мною? (Берджес, чиє сум’яття угамувалося такою мірою, що він намагається виразити свої почуття, приголомшено посміхаючись і відчуваючи полегкість від цієї конкретної пропозиції. Він якусь мить обмірковує її, а потім повільно і з великою скромністю сідає на стілець, з якого щойно устав Морелл). Ось так. А тепер викладайте.

Берджес (мимохіть хихикнувши). Який бо ви чудний, Джеймсе, що й казати. Однак (мало не захоплено) вас не можна не любити, до того ж, як я уже казав раніше, певна річ, усе, що каже священик, не можна сприймати як правду, інакше світ перевернувся б, хіба ні? (Налаштовується говорити надалі про ще важливіші речі і, втупившись поглядом у Морелла, провадить з тупою серйозністю). Що ж, я готовий зізнатися, позаяк і ви бажаєте, аби ми були відверті один з одним: я справді колись вважав вас трошечки юродивим, але зараз я починаю думати, що мої погляди, мабуть, дещо застаріли.

Морелл (тріумфально). Еге! Нарешті ви теж дійшли такого висновку.

Берджес (значуще). Так, часи настільки змінилися, що мені важко це усвідомити. П’ять років тому жодній розсудливій людині навіть не спало б на гадку рахуватися з вашими ідеями. Сказати по правді, я навіть дивувався, що вам узагалі дозволяють читати проповіді. Та що там! Я знаю одного священика, якого лондонський єпископ кілька років не підпускав до кафедри, хоча той бідолашний тримався за релігію не більше за вас. Однак тепер, якби мені запропонували побитися об заклад на тисячу фунтів, якщо ви коли-небудь самі станете єпископом, я б відмовився. (Виразно). Ви й ваші послідовники стаєте впливовішими; я це бачу. І їм доведеться чимось догоджати вам, аби тільки затулити вам рота. Мушу визнати, Джеймсе, ваше чуття, зрештою, не підвело вас: для такого, як ви, ви обрали правильну лінію поведінки, завдяки якій ви у кінцевому підсумку матимете зиск.

Морелл (без жодних вагань, рішуче простягає йому руку). Вашу руку, Берджесе. От тепер ви кажете чесно. Не думаю, що мене зроблять єпископом; але якщо зроблять, я познайомлю вас з найбільшими ділками, яких тільки зможу залучити на свої прошені обіди.

Берджес (підводиться з придуркуватою посмішкою на вустах і потискає по-дружньому простягнуту руку). Який же ви жартівник, Джеймсе. Ну то як, покладемо край нашій сварці?

Жіночий голос. Скажи так, Джеймсе.

Здригнувшись від несподіванки, обоє чоловіків обертаються і бачать Кандіду, яка щойно увійшла і дивиться на них з притаманним їй виразом жартівливої материнської поблажливости. Це жінка тридцяти трьох років, ставна, випещена, хіба що трішки схильна до повноти, однак зараз цілком до міри, сповнена чарівности молодости й материнства. З її манери поводження відчувається, що ця жінка здатна прихиляти до себе людей, користуючись їх почуттями до неї, і робить це інстинктивно й без жодних докорів сумління. У цьому вона нічим не відрізняється від будь-якої іншої гарненької жінки, якій не бракує розуму сповна використовувати свої принади задля дрібної егоїстичної мети; втім, ясне чоло Кандіди, сміливий погляд її очей, чітко окреслені рот і підборіддя свідчать про широту поглядів і піднесеність натури, котрі роблять це її лукаве ставлення до людей шляхетнішим. Мудрий знавець людських душ, кинувши на неї погляд, одразу б здогадався, що той, хто повісив над її каміном Діву з «Першої Пречистої», зробив це тому, що помітив певну духовну схожість між ними; проте він навіть не запідозрив би, що така ідея могла народитися у голові її чоловіка або у неї самої, адже ніхто з них не цікавився творчістю Тіціана.

Зараз вона у капелюшку й пелерині; в одній руці у неї підперезаний ремінцями плед, з якого стирчить парасолька, а в другій — саквояж і паки ілюстрованих журналів.

Морелл (приголомшений своєю забудькуватістю). Кандіда! Як... (позирає на годинника і жахається того, що вже так пізно.) Моя любонько! (Кидається до неї, вихоплює у неї з рук плед, без упину картаючи себе). Я збирався зустріти тебе на станції, та не помітив, як пролетів час. (Жбурляє плед на канапу). Я так захопився розмовами (обертається до неї), що геть забув... Ет! (Обнімає її з почуттям каяття).

Берджес (дещо знітившись, не впевнений у тому, як до нього поставляться). Як живеш, Канді? (Кандіда усе ще перебуває в обіймах Морелла, підставляє йому щоку для поцілунку). Ми з Джеймсом порозумілися і уклали мирову. Почесну мирову, чи не так, Джеймсе?

Морелл (імпульсивно). Відчепіться з вашою мировою! Через вас я запізнився зустріти Кандіду. (Із співчутливим завзяттям). Бідолашна моя, як же ти упоралася із багажем? Як.

Кандіда (зупиняє його, звільняючись з його обіймів). Ну, годі, годі вже, годі! Я була не одна. У нас був