Вибрані твори. Том I - Бернард Шоу
Чартерiс. Сильвiя потягла Кетбертсона у Берлiнґтонськi ряди купувати карамель. Йому подобається заохочувати її до карамелi, вiн вважає, що це риса жiночої вдачi. Та й до того вiн сам її їсть залюбки. Вони зараз прийдуть. (Походжає в напрямку до приймальнi, потiм удає, нiби розглядає фотографiю з Рембрандтового твору, щоб триматись якомога далi вiд Джулiї).
Крейвен. Так. А Чартерiс намагався переконати мене, що мiж Корк-Стрiт i Сейвiл-Роу найкоротший шлях проходить десь на Кондуїт-Стрiт. Ну, чи чули ви коли таку нiсенiтницю? Потiм вiн сказав, що мiй сурдут вже зовсiм зношений, i вмовляв мене зайти до Пуля та замовити новий. Як вам здається, Параморе, зношений мiй сурдут?
Парамор. Я б не сказав.
Крейвен. Авжеж нi. А потiм вiн вигадав сперечатись зi мною про єгипетську вiйну. Ми б прийшли сюди вже чверть години тому, якби не оцi його нiсенiтницi.
Чартерiс (все ще роздивляючись на Рембрандта). Я зробив усе, що змiг, щоб не дати йому вас потурбувати, Параморе.
Парамор (вдячно). Ви прийшли саме в пору. Полковнику, я маю сказати щось — виключно вам особисто.
Крейвен (стривожено схоплюючись). По секрету, Параморе; тiльки це мусить бути справдi по секрету.
Парамор (здивовано). Звичайно. Я саме хотiв запропонувати вам перейти до моєї приймальнi, — там нiкого нема. Ви пробачите менi, мiс Крейвен, Чартерiс пiдтримає вам кампанiю, поки я повернусь. (Іде до зелених дверей).
Чартерiс (злякано). О, послухайте, чи не краще б вам почекати, поки прийдуть iншi?
Парамор (щасливо). Нема потреби зволiкати тепер, наймилiший друже. (Стискає Чартерiсову руку). Ну, що ж, ходiмте, полковнику?
Крейвен. До ваших послуг, Параморе, до ваших послуг. (Крейвен i Парамор виходять до приймальної. Джулiя повертає голову i зухвало видивляється на Чартерiса. Його нерви не слухаються його; на хвилину вiн зовсiм розгублюється. Раптом вона пiдводиться. Вiн здригається i поспiшно вiдступає помiж стiл i книжкову шафу. Навкруги столу вона переходить на той же бiк, i вiн, не гаючись, переходить знову, ухиляючись од неї, на другий бiк, навпроти).
Чартерiс (знервовано). Не треба, Джулiє. Не зловживайте iз своєї переваги. Я тут цiлком у ваших руках. Будьте ж добрi хоч раз i не робiть сцени.
Джулiя (презирливо). Ви гадаєте, що я хочу торкнутися вас?
Чартерiс. Нi, звичайно, нi. (Вона виступає з-за свого боку столу. Вiн вiдступає за свiй бiк. Вона позирає на нього з найвищою зневагою, прудко пiдходить до канапи й велично на неї сiдає. З зiтханням великої полегкости вiн падає на Параморiв фотель).
Джулiя. Ідiть сюди! Я маю вам щось сказати.
Чартерiс. А саме? (Пiдкочує фотель на кiлька дюймiв ближче до неї).
Джулiя. Ідiть сюди, я вам кажу. Не буду ж я гукати вам через усю кiмнату. Ви що, боїтесь мене?
Чартерiс. Страшенно. (Повiльно, з величезним недовiр’ям пiдсуває фотель до кiнця канапи).
Джулiя (з розрахованою зухвалiстю). Ця жiнка сказала вам, що вона зреклася вас на мою користь, без жодної спроби захистити своє завоювання?
Чартерiс (шепоче переконливо). Покажiть же, що й ви теж здатнi на таку самiсiньку пожертву. Зречiться й ви мене!
Джулiя. Пожертву! Так ви гадаєте, що я конаю з бажання одружитися iз вами, так?
Чартерiс. Боюсь, що вашi намiри справдi робили менi таку честь, Джулiє.
Джулiя. О, пройдисвiте!
Чартерiс (зiтхаючи). Мушу визнати, що я справдi щось бiльше або менше, нiж порядна людина, Джулiє. Ви якось мали добродiйнiсть збудити в мене сумнiв щодо цього...
Джулiя. Справдi! Я нiколи не казала вам цього. Якщо ви не можете поводитись як порядна людина, то найлiпше вам повернутись до товариства тiєї жiнки, що зреклася вас, якщо таке пiдле створiння з холодною кров’ю можна назвати жiнкою. (Велично пiдводиться; а вiн зразу одкочує свiй фотель назад до столу). Я знаю вас тепер, Леонарде Чартерiсе, всього наскрiзь, усю вашу фальш, вашу дрiб’язкову злосливiсть, вашу жорстокiсть i пусту пиху. Мiсце, якого ви домагались, заслужила людина, що бiльш гiдна його.
Чартерiс (пiдскакуючи й пiдходячи щiльно до неї, ледве дихаючи з нетерплячки). Що ви хочете сказати? Кiнчайте. Ви погод...
Джулiя. Я заручена з доктором Парамором.
Чартерiс (у захватi). Джулiє, моя єдина ! (Хоче обняти й поцiлувати її).
Джулiя (вiдсахнувшись, причому вiн схоплює її руки й тримає у своїх). Як ви смiєте! Що ви, з глузду з’їхали? Ви хочете, щоб я покликала доктора Парамора?
Чартерiс. Кличте, кого хочете, любко моя, — кого хочете, хоч весь Лондон. Тепер менi вже бiльше не треба бути брутальним, захищатись, завжди лякатись вас. Як я передбачав цей день! Ви знаєте тепер, що я не хочу, щоб ви одружувались зi мною, анi щоб кохали мене — хай це все буде Параморовi. Я хочу тiльки милуватись i некорисливо радiти iз щастя (цiлуючи її руку) моєї любої Джулiї (цiлуючи другу), моєї Джулiї. (Вона вириває свої руки й пiдносить їх так, наче хоче вдарити його, — як минулого вечора у Кетбертсона). Тепер нема потреби загрожувати менi; я не боюсь цих рук — цих рученят, найлюбiших у свiтi.
Джулiя. І вам вистачає зухвальства так змiнювати свою полiтику пiсля всiх зневаг i мук, що ви менi завдали!..
Чартерiс. Не звертайте на це уваги, моя наймилiша! Ви нiколи мене не розумiли i нiколи не хотiли зрозумiти. Наш приятель-вiвiсектор нарештi зробив успiшного експеримента.
Джулiя (серйозно). Це ви — вiвiсектор i багато жорстокiший, багато безглуздiший, нiж вiн.
Чартерiс. Так, але зате я бiльшого навчаюся iз своїх експериментiв, анiж вiн! А жертви навчаються так само, як i я. Ось звiдки походить моя моральна вищiсть.
Джулiя (знов сiдаючи на канапу, смутно). Ну, зi мною вам не доведеться бiльше експериментувати. Ідiть досвоєї Ґрейс, коли вам потрiбна жертва. Тiльки з нею ви матимете мороку.
Чартерiс (докiрливо, сiдаючи бiля неї). І ви призвели мене до того, що я мусив був просити її руки, щоб тiльки урятуватись од вас! Ну якби вона згодилась, — щоб це було зi мною тепер?
Джулiя. Я гадаю, те, що зi мною тепер, коли я згодилась на Параморову пропозицiю.
Чартерiс. Але я б зробив Ґрєйс нещасною. (Джулiя насмiшкувато регоче). А втiм, я оце тiльки здумав, — ви теж зробите Парамора нещасним. А якби ви вiдмовили йому, вiн був би в розпачi. Бiдолаха!
Джулiя (її гнiв знов на хвилину вибухає). Вiн краща людина,
