Вибрані твори. Том I - Бернард Шоу

голова знову схиляється. Із сходiв увiходять Джулiя i Парамор. Джулiя зупиняється, побачивши Чартерiса; обличчя її темнiє, груди здiймаються; Парамор же, спостерiгши, що Крейвеновi, очевидячки, погано, кидається до нього, виявляючи максимум «лiкарської уважности»)

Чартерiс (побачивши Джулiю). О, Боже! (Вiдступає пiд захист рухливої шафи).

Парамор (спiвчутливо до Крейвена, беручи його за руку й починаючи рахувати пульса). Дозвольте.

Крейвен (пiдвадячи погляд). Га? (Висмикує свою руку й пiдводиться, каже скорботно.) Нi, Параморе, цього разу це не печiнка, а приватна справа. (Мiж Джулiєю й Чартерiсом починається полювання; пристрасть його збiльшує те, що й мисливця, i її жертва зарiвно мусить маскувати про iнших справжню мету своїх рухiв. Спершу Чартерiс подається до дверей на сходи. Джулiя зразу ж вiдходить до них, перетинаючи йому шлях. Вiн повертається назад навколо рухливої шафи й крутить її, подаючись до других дверей; Джулiя поспiшає його наздогнати. Вiн уже майже втiк, коли його переймає Кетбертсон, що саме повертається. Одвертаючись назад, вiн бачить Джулiю просто перед себе. Тодi, не маючи нiчого iншого, вiн звертає у нiшу, що лiворуч од Ібсена.)

Кетбертсон. Доброго ранку, мiс Крейвен. (Потискують одне одному руки.) Чи не хочете поснiдати вкупi з нами? Парамор теж приєднується.

Джулiя. Дякую, з великою приємнiстю. (З удаваною безцiльнiстю подається до нiшi. Чартерiс, мало не впiйманий там, перескакує до другої нiшi повз камiннi ґрати, минаючи якi з гуркотом звалює додолу коцюбу, щипцi й лопатку.)

Крейвен (що пiдiйшов до рухливої шафи й зупинив її). Якого бiса ви там грюкаєте, Чартерiсе?

Чартерiс. Та нiчого! Це якась заклята кiмната, з неї нiяк не виберешся.

Джулiя (лукаво). Авжеж, — хiба нi? (Вона саме збирається зрушити з мiсця, щоб стати на вартi бiля дверей на сходи, коли Кетбертсон пропонує їй руку).

Кетбертсон. Дозвольте провести вас до їдальнi!

Джулiя. О, нi; ви ж знаєте, це проти клубних правил опiкувати жiнок. Той, хто ближче до дверей, той i виходить перший.

Кетбертсон. Ну, гаразд, якщо ви наполягаєте. Що ж, панове; ходiмте до снiданку по-iбсенiвському, по-безстатевому! (Повертається й виходить, за ним — Парамор з найввiчливiшим смiхом лiкаря у своїй вiтальнi. Крейвен iде останнiй.)

Крейвен (на дверях, серйозно). Ходiмо, Джулiє.

Джулiя (з величною нiжнiстю). Так, таточку, миленький, я зараз. Не чекай на мене, я буду за хвилину. (Полковник вагається.) Не турбуйся ж, таточку.

Крейвен (дуже серйозно). Не затримуйся довго, люба. (Виходить.)

Чартерiс. Ну, я пiшов. (Кидається до дверей.)

Джулiя (кинувшись до нього i вхопивши його за руку). А ти не йдеш з усiма?

Чартерiс. Нi! Пустiть мене, Джулiє. (Намагається одiйти; вона не пускає його.) Якщо ви мене не пустите, я заволаю по порятунок.

Джулiя (докiрливо). Леонарде! (Вiн видирається од неї). О, як ти можеш бути такий брутальний зi мною, коханий! Ти одержав мого листа?

Чартерiс. Спалив... (Вона одвертається, прикро вражена, i ховає обличчя в руках)... разом з її листом.

Джулiя (швидко повертаючись). Її?! Вона написала до тебе?

Чартерiс. Так, щоб порвати зi мною — через вас!

Джулiя (їй очi блищать). Ага!

Чартерiс. Ви задоволенi. Нiкчемо! Тепер ви губите в очах останню краплину пошани. (Вiн повертається, щоб пiти, але його затримує Сильвiя, що саме входить. Джулiя одвертається й стоїть, удаючи, що читає газету, яку взяла зi столу).

Сильвiя (по-простацьки). Агов, Чарторiсе, як живемо? (Фамiльярно бере його попiдручки й походжає з ним по кiмнатi). Бачили ви цього ранку Ґрейс Тренфiлд? (Джулiя випускає газету з рук i пiдходить на крок ближче, щоб послухати). Ви ж завжди знаєте, де її можна знайти.

Чартерiс. Але нiколи вже бiльше не знатиму, Сильвiє. Вона посварилась зi мною.

Сильвiя. «Сильвiє»! Скiльки разiв вам казати, що в клубi я не Сильвiя?

Чартерiс. Я забувся, пробачте, Крейвен, старий друже. (Ляскає її по плечi.)

Сильвiя. Оце краще. Трохи пересолили, а все ж краще.

Джулiя. Сiллi, не будь дурна.

Сильвiя. Джулiє, пригадай, будь ласка, що тут ми члени клубу, а не сестри. Тут я не дозволяю собi нiяких вольностей у поводженнi щодо тебе, — не дозволяй же й ти собi. (Іде до козетки й сiдає на своє попереднє мiсце.)

Чартерiс. Щира правда, Крейвен! Геть з тиранiєю старших сестер!

Джулiя. Ви, Леонарде, могли б вигадати дещо краще, анiж заохочувати дитину до того, щоб вона робила iз себе посмiховисько; хоч би й хотiли дошкулити менi!

Чартерiс (сiдаючи на кiнець столу). Ваш снiданок прохолоне, Джулiє. (Джулiя намiряється розлючено щось вiдповiсти, але їй перешкоджає Кетбертсон, що з’являється на дверях до їдальнi).

Кетбертсон. Що з вами сталось, мiс Крейвен? Ваш батько зовсiм занепокоївся. Ми всi вас чекаємо.

Джулiя. Дякую, менi саме нагадали про це (сердито минаючи його, виходить; Сильвiя озирається).

Кетбертсон (спершу подивившись їй услiд, потiм — на Чартерiса). Ще бiльша неврастенiя. (Іде услiд за нею).

Сильвiя (стрибаючи колiньми на козетку, говорить через її спинку). Що тут було, Чартерiсе? Джулiя залицялась до вас?

Чартерiс (говорячи до неї через плече). Нi. Ревнує до Ґрейс.

Сильвiя. Так вам i треба. У вас сидить справжнiй бiс зальотництва.

Чартерiс (спокiйно). Ви вважаєте, що це вiдповiдає клубним правилам — розмовляти отак з людиною, що майже могла б вам бути за батька? Сильвiя (хитро). О, знаю я вас, мiй голубе.

Чартерiс. Ну, то ви мусите знати, що я нiколи не придiляю особливої уваги жоднiй жiнцi.

Сильвiя (задумливо). А знаєте, Леонарде, я й справдi вам вiрю. Менi здається, що ви анi на крихту не турбуєтесь про одну жiнку бiльше, анiж про другу.

Чартерiс. Ви хочете сказати, що я про одну жiнку не турбуюсь анi на крихту менше, нiж про другу.

Сильвiя. Це ще гiрш. Але я хочу сказати, що ви нiколи не ставитесь до них тiльки як до жiнок. Ви й розмовляєте з ними так, як зi мною зараз, чи як з кожним iншим товаришем. Ось секрет ваших успiхiв. Ви не можете собi уявити, як вони побиваються за тим, щоб до них виявляли пошану, на яку претендує їхня стать.

Чартерiс. О, якби Джулiя мала бодай частину ваших мудрощiв, Крейвен! (Зiтхаючи, зiскакує зi столу i сiдає задумано на драбинку).

Сильвiя. Вона не може так легко сприймати все, —чи не так, старенький? Але не бiйтесь, що ви розiб’єте їй серце вона собi дає раду зi своїми маленькими трагедiями. Ми це помiтили вдома, коли прийшло наше велике горе.

Чартерiс. Яке?

Сильвiя. Я хочу сказати, тодi, коли ми довiдались, що бiдолашиий тато нездужає на Параморову недугу.

Чартерiс. Параморову недугу! Що то за Параморова недуга?