Серед бурі - Борис Дмитрович Грінченко

Ти знаєш сам... Не першого тебе

До гетьмана з листом я ординую,

Але нема ні вісточки відтіль:

Всі посланці погинули без сліду.

То сторожкий ти будь та бережкий,

Щоб цілий був і щоб зробив ти діло.

Карпо

А як же я ввійду до міста знов?

Коваленко

Ми підемо з тобою вдвох до брами,

Там вартовий і випустить тебе,

Як вернешся, то мусиш ти сказати:

"Брід перейшов". Се гасло тільки ти,

Та вартовий, та я і будем знати -

Воно тобі відчинить браму знов.

Тепер же тут ніхто не може знати,

Що ти пішов: се знаєш ти, та я,

Та вартовий; певніша справа буде,

Коли ніхто не знатиме про се.

Карпо

Нехай і так... То, може б, пан полковник

Не брамою звелів мені іти,

А випустив мене з садка у хвіртку

Дак тут ніхто мене б уже не вздрів.

Коваленко

Не можна так: кущі-терни край брами,

І добре ти сховаєшся у їх;

Тут - голо все, то скоро вийдеш,- зараз

Тебе ляхи постережуть і вб’ють.

Тепер ходім,- я проведу до брами.

(Виходять обидва.)

Пилипенко - обережно визирає в двері і, бачивши, що нікого нема, увіходить.

Пилипенко

Уже пішли... Ідіть собі здорові!

Який швидкий: "Нехай ніхто не зна!»

А я почув і знаю ваше гасло!

Потрапив я сюди в щасливий час:

Підмовою чи зробиться з Лясковським,

А знаючи, як увійти сюди,-

Вже я зроблю!.. Коли б то вийти швидше!..

Оксана

(ввіходить швидко.)

Ходіть мерщій... Василь уже пішов.

Пилипенко

Ходім, веди! А се тут недалеко?

Оксана

Та тільки сад маленький перейти.

(Виходить. Сцена який час порожня.) Лясковський увіходить.

Лясковський

(озирається.)

Нема її... От не щастить ізнов!..

Побачити її саму хотілось…

А от - нема!.. А може, там вона?

(Зазирає в одні двері і в другі.)

Ніде нема!..

Оксана

(вбігає швидко.)

Ой, хто се тут?.. Пан сотник…

Лясковський

Еге, се я... Потурбував я пані?

Але я знав, що пані тут сама,

То і прийшов із шанців, щоб сказати...

(Спиняється.)

Оксана

Сказати - що?

Лясковський

Багато є сказать,

Та усього не виявиш одразу...

Оксана

Сідайте ж бо!

(Сама сідає.)

Лясковський

Еге, сідаймо... так... Сідає.

Дак з чого я почну?.. Хіба з такого?

Нема мені спокою вже давно…

Оксана

Чого ж то так?

Лясковський

Бо пані я побачив.

Оксана

Ви кажете, добродію, таке,

Що я його не вмію розуміти…

Лясковський

Дак зрозумій, що я тебе люблю!

Оксана зривається з місця. Лясковський теж устає.

Ні, не тікай, дай все мені сказати!

Не вільний я!.. Кохання обняло…

Подужати його не маю сили…

Мовчав я все, але тепер такий

Надходить час, що годі вже мовчати:

Ще день, чи два - й поляжемо ми всі;

Тебе ж люблю: не можу попустити,

Щоб смерть тебе забрала в час страшний,

І можу я тебе порятувати;

Але ж за те благаю в тебе я:

Не погордуй моїм коханням, пані,

До мене будь...

Оксана

Ні, годі, годі вже!..

Мені було б од вас піти відразу,

Не слухати тих божевільних слів.

Коли ж уже лишилась я, то мушу

Сказати так: як зважилися ви

Таке гидке мені казати й грішне?

Почтивості моїй, чесноті ви

Як зважились таку вчинити кривду?

Ідіте геть і більш не важтесь ви

До нашої приходити господи!..

А кривду сю - хай вам дарує бог!

Лясковський

Розгнівалась і слухати не хочеш...

Оксана

Ідіте геть! Я вже сказала вам,

І більше вас я слухати не буду.

Лясковський

Гаразд! Дарма! Послухаєш колись!..

І що тепер здається нецнотливе,

Лякає так,- вже здасться не таке,

Як смерть тобі над шиєю зависне.

(Виходить.)

Оксана (сама.)

О господи, яка гидота се!

За віщо він мене образив, скривдив?

Помітив що в мені такого він,

Що зважився прийти мене схиляти

Покинути під ноги честь свою?

Які слова, чи погляди, чи вчинки

Мої йому ту зважність надали?

Не знаю я, а кров кипить з образи!..