Серед бурі - Борис Дмитрович Грінченко
Стрілятимем,- їх де в кого багато.
Горленко
Ха-ха-ха-ха! Се пан обозний втяв!..
Старовський
Ну, не на те червінці, щоб стріляти!
А як нема вже змоги, то корись!
Та й скоримось ми не кому чужому,-
Ханенкові, і той у нас гетьман…
Один там біс - Ханенко, Дорошенко...
Коваленко
Ба ні, не так! Пан полковий суддя
Сказав таке, чого казать не личить:
Забув, хто єсть у нас тепер гетьман!
Ні, не одно Ханенко й Дорошенко,
Бо гетьманом Ханенка ізробили
Ляхи, не ми. Він здався їм на те,
Щоб булаву відняти в Дорошенка,
Бо сей не з тих, що вклониться ляхам.
Ханенко, се - попихач у ляхів!
Він, важучи свого народу волю,
Його права святії за ніщо,-
Все продає за панську зрадну ласку:
Аби він сам у злоті панував!
Гетьман Петро - хай Бог йому уділить
Предовгий вік! - стоїть за правду він
І мислить він про край, про посполите
Усіх добро. Не хоче він народ,
Що визволивсь, купивши волю кров’ю,
Оддати знов старим панам в ярмо,
Зробивши з нас довічні лядські слуги.
Білоченко
Не скоримось Ханенкові, ні-ні!
Горленко
Не зрадимо свойого краю й волі!
Крицький
Не продамось!
Жилинський
Незмога ж далі так!
Горленко
Ні, змога є! Міцні ще шанці й замок.
Жилинський
А те забув, що з міста є хідник,
Ще давній той: аби ляхи назнали,
То нищечком і влізуть уночі.
Коваленко
Уже тайник засипано землею.
Білоченко
Допильнував того я вранці сам.
Горленко
І живность є,- голодні не вмремо...
Крицький
А може, ще й надійде Дорошенко
З потугою...
Старовський
Де в чорта вже йому
Нам помогти, коли й самому скрутно.
Лясковський
Не згоджуюсь! Дозвольте зняти річ!
Де ж видно се, що зникла наша сила?
Ні, мусимо ми борониться знов,
Ні, мусимо боротись до загину
І за свого стояти гетьмана!..
Подужаєм! Ми ж козаки, панове!
Старовський
А ти ж казав...
Лясковський
Що тяжко нам боротись?
Казав!.. Дак що? Поборемо усе!
Старовський
Але ж бо ти...
Лясковський
Кажу, щоб биться й далі!..
Старовський (помовчавши трохи)
Як так, то й так...
Жилинський
Як сотник, так і я!
Коваленко
Так будемо ж до смерти борониться!
Признаюсь вам по щирості тепер:
Коли б ви тут усі постановили
Послухаться сього до нас листа,
Скоритися, то вже повів би інший
Вас кланятись ляхам, а я б узяв
Востаннє вже тоді у руки шаблю
Та й кинувся б на ворогів хоч сам.
Бо ліпше є за волю в бої вмерти,
Ніж статися невільником-рабом;
Бо тільки труп - той сорома не знає,
А хто живий, той не стерпить ярма.
Крицький
Ні, не стерпить!.. І ми того не хочем!
Білоченко
Якби ж усі такі були, як ти!..
Горленко
З тобою всі поляжемо,- веди!
Коваленко
За щирість сю спасибі вам, панове!
Смеркається,- на шанці треба йти.
Ще й посланця ми одіслати мусим.
Усі встають.
Нема чого відписувати їм:
Так одкажу,- нехай не дожидають!
Ми скоримось хіба, як у землі
Лежатимем... Ходіть тепер, панове!
Виходять усі, Коваленко позаду, але в ту мить одчиняються двері з другої хати і ввіходить Оксана.
Оксана
Василечку, стривай!
Коваленко
А що тобі?
Оксана
Я раду всю з тієї хати чула...
Який же ти... який ти смілий, гарний!..
З тобою я нічого не боюсь...
Коли б не се, а вдвоє більше військо
Нас облягло,- не страшно і тоді,
Бо що воно перед тобою зможе?
Коваленко
Хіба вже я нелюдську маю міць?
Ні, є кінець усякій людській силі,
І навіть той, хто дужчий за усіх,-
Той зломиться.
Оксана
Зломитись - не схилитись,
Не кланятись звитяжцям-ворогам!
І ти такий! За те такий і гарний,
І дорогий, коханий, любий мій!
(Припадає до нього)
Коваленко
А що, якби ляхи нас подоліли?
Оксана
Тоді б поліг в останнім бої ти.
Коваленко
