Вибрані твори. Том III - Бернард Шоу

Казенс. Ні!

Андершафт (схоплює його за плече). Чи може нормальна жінка перетворити неробу в людину й хробака — на жінку?

Казенс (пригнічений цим натиском). О, могутній батько, великий мільйонере!

Андершафт (наступаючи на нього). Скажіть мені: тут, у цьому притулкові Армії Спасіння, зараз перебуває двоє чи троє божевільних?

Казенс. Ви вважаєте, що Барбара така ж божевільна, як і ми?

Андершафт (легенько відштовхує його й раптово вертається до свого звичайного спокою й душевної рівноваги). Ну, професоре, будемо називати речі їхніми іменами. Я мільйонер, ви поет, Барбара — рятівниця душ. Що ми маємо спільного з вульгарною юрбою рабів та ідоловірців? (Знову сідає, презирливо знизуючи плечима на згадку про чернь).

Казенс. Стережіться. Барбара любить простий люд. І я також. Невже ви ніколи не відчували поезії такої любови?

Андершафт (холодно й сардонічно). Чи любили ви коли-небудь бідність, як святий Франциск? Чи любили ви коли-небудь бруд, як святий Сімеон? Чи любили ви коли-небудь хвороби й страждання, як наші сестри-жалібниці й філантропи? Такі примхи — не чесноти, а найнеприродніші з усіх пороків. Така любов до простого люду може втішити онуку графа або якогось професора університету. А я сам був простий чоловік і бідар, отже, для мене вона не мала в собі нічого чарівного. Хай бідарі запевняють, що бідність є благословенням неба; хай боягузи утворюють із своєї полох-ливости релігію, проповідуючи покору. Але ми інакше мислимо. Ми троє повинні стояти вище за простий люд. Інакше як змогли б ми допомогти дітям цього люду піднятися до нас? Барбара мусить належати нам, а не Армії Спасіння.

Казенс. У такому разі, я повинен вам сказати: ви не знаєте Барбари, коли сподіваєтеся відтягти її від Армії Спасіння отакими балачками, як зі мною.

Андершафт. Друже мій, я ніколи не прошу там, де можна купити.

Казенс. Чи повинен я це зрозуміти як натяк на те, що ви можете купити Барбару?

Андершафт. Ні, але я можу купити Армію Спасіння.

Казенс. Це зовсім неможливо!

Андершафт. Ви побачите. Всі релігійні організації існують тільки тому, що продаються багатіям.

Казенс. Але не Армія Спасіння. Це пристановище бідарів.

Андершафт. То більше підстав купити її.

Казенс. Певне, що ви не знаєте, як Армію опікують бідні.

Андершафт. О, я знаю! Бона вириває в них зуби. Цього для мене, як для ділової людини... цілком досить.

Казенс. Дурниці! Через Армію вони стають тверезі.

Андершафт. Я надаю перевагу тверезим робітникам. Вони дають більше прибутку.

Казенс. Чесні...

Андершафт. Чесні робітники виходять дешевші за інших.

Казенс. Прив’язані до дому...

Андершафт. То краще. Вони підуть на що завгодно, легше, ніж перемінити місце.

Казенс. Щасливі...

Андершафт. Неоцінна Гарантія проти революції.

Казенс. Вона відучує їх від егоїзму.

Андершафт. Навчає їх бути байдужими до їх власницьких інтересів, а це мені якраз підходить.

Казенс. Скеровує їхні думки до неба.

Андершафт (устає). А не до професійних спілок і соціалізму. Чудово!

Казенс (обурений). Справді, ви невиліковний старий шахрай.

Андершафт (указуючи на Пітера Шерлі, що якраз вийшов із будинку й понуро блукає по подвір’ї). Ось чесна людина!

Шерлі. Так. І чого я цим досяг? (Він говорить із гіркотою, підходить і сідає на лаві в кутку під повіткою). Сноббі Прайс з єлейносяйним обличчям і Дженні Гілл з тамбурином, що повний мідних монет, виходять із дому й прямують до барабана, на якому Дженні починає рахувати гроші.

Андершафт (відповідаючи Шерлі). О, ваші хазяї свого часу, напевно, чимало користувалися з цього! (Він сідає на стіл і ставить одну ногу на лаву. Казенс, приголомшений, сідає на цій самій лаві ближче до будинку. Барбара виходить із будинку на середину подвір’я. Вона збуджена й трохи втомлена).

Барбара. У нас допіру були блискучі пробні збори біля другого входу в Крилс-Лейн. Я ніколи ще не бачила, щоб люди були так зворушені, як у час вашої сповіді, м-ре Прайс.

Прайс. Я ладен радіти з того, що грішив раніше, коли б вірив, що це допоможе іншим стати на путь істинний.

Барбара. О, це допоможе, Сноббі. Скільки, Дженні?

Дженні. Чотири шилінги десять пенсів, майоре.

Барбара. О, Сноббі, коли б ви завдали ще один удар вашій бідній матері, ми зібрали б повних п’ять шилінгів!

Прайс. Коли б вона чула ваші слова, міс, вона, напевно, пошкодувала б, що я цього не зробив. Але я задоволений. О, яка щаслива буде вона, коли довідається про моє навернення.

Андершафт. Чи не додати мені тих двох пенсів, що їх не вистачає, Барбаро? Пожертва мільйонера, га? (Витягає два пенси з кишені).

Барбара. Як ви заробили ці гроші?

Андершафт. Як звичайно. Продаючи гармати, міноносці, підводні човни й нові патентовані ручні гранати.

Барбара. Покладіть їх назад до кишені. Ви не можете купити тут порятунку за два пенси. Ви повинні заслужити його.

Андершафт. Значить, двох пенсів замало. Я можу витратити більше, якщо хочеш.

Барбара. Якщо ви дасте два мільйони мільйонів, то й цих мільйонів не буде досить. Ваші руки закривавлені нечистою кров’ю, і ніщо, окрім праведної крови, не зможе їх очистити. Гроші марні. Заберіть їх! (Звертається до Казенса). Доллі, ви повинні написати для мене ще один лист до газети. (Він робить незадоволене обличчя). Так, я знаю, що ви цього не любите, але це треба зробити. Цієї зими ми засуджені на голод, усі безробітні! Генерал каже, що ми змушені будемо зачинити притулок, якщо не зберемо більше грошей. На зборах я мушу вимагати пожертви, аж мені соромно стає. Чи не так, Сноббі?

Прайс. Дуже приємно бачити, як ви це робите. Спосіб, що ним ви збільшили суму з трьох шилінгів шести пенсів до чотирьох шилінгів десяти пенсів, примушуючи їх прибавляти по пенсові після кожної строфи цього гімну, був просто надзвичайний. Жодний продавець з аукціону в Майл-Енд-Вест не міг би вам дорівняти.

Барбара. Так, але я хотіла б, щоб ми могли обійтися без цього. Останнього часу мені більш доводиться думати про збір грошей, аніж про порятунок душ. І що нам дають ці зібрані мідяки? Нам потрібні тисячі, десятки, сотні тисяч. Я хочу навертати людей, а не просити милостиню для армії в такий спосіб, що, якби це було для мене самої, я воліла б умерти.

Андершафт(з глибокою іронією). Щира самовідданість здатна на все, моя люба!

Барбара (не помічаючи його іронії, прямує до барабана, щоб узяти гроші й покласти їх до сумки, що вона носить при собі) Так, хіба це неправда? (Андершафт