Вибрані твори. Том III - Бернард Шоу

Шерлі (зі сльозами). О, Боже! Це правда: я тільки старий жебрак, що його викинули на смітник. (Гнівно). Але й ти дійдеш до цього й тоді побачиш. Ти дійдеш до цього раніш, ніж такий тверезий, як я; ти, що з самого дитинства наливаєшся джином.

Білл. Я не п’ю джину, старий брехуне. Але коли я хочу як слід провчити своє дівчисько, я повинен підбурити себе, розумієш? І ось я стою й розмовляю з такою нікчемною старою руїною, як ти, замість вишпетити її як слід. (Поволі доходячи до сказу). Я піду й витягну її звідти! (Люто прямує до дверей).

Шерлі. Ти швидше на ношах вирушиш до поліції, а коли там опинишся, вони швидко виженуть з тебе й джин, і чорта. Думай про те, що ти хочеш робити: тутешній майор — онука лорда Стівенеджа.

Білл (збентежений). Сто чортів!

Шерлі. Ось побачиш!

Білл (його рішучість підупала). Ну, що ж, я їй нічого не зробив.

Шерлі. А якщо вона скаже, що зробив, хто тобі повірить?

Білл (дуже схвильований, відступає до повітки). Господи, в цій країні немає правди. Подумати тільки, що ці люди можуть зробити! Я анітрохи не гірший за них.

Шерлі. Скажи їй це. Це якраз те, що такий дурень, як ти, повинен зробити. (Барбара жваво й діловито виходить із дому з блокнотом у руці й звертається до Шерлі. Білл, збентежений, сідає на лаві в кутку й повертається до неї спиною).

Барбара. Доброго ранку!

Шерлі (встає й знімає капелюха). Доброго ранку, міс!

Барбара. Сідайте. Улаштовуйтеся, як удома. (Він вагається, але вона дружньо кладе руку йому на плече й примушує його скоритися). Ну, ось! Що ви з нами потоваришували, то ми хочемо знати про вас усе. Ім’я, адреса, праця.

Шерлі. Пітер Шерлі. Монтер. Викинутий на вулицю два місяці тому, бо виявилося, що я застарий.

Барбара (анітрохи не здивувавшись). Ви можете видати себе за молодого. Чому ви не фарбуєте волосся?

Шерлі. Я це робив, але мій вік з’ясували на допиті у слідчого в справі моєї дочки.

Барбара. Не п’єте?

Шерлі. Ані краплини. Ніколи раніше не був безробітний. Добрий робітник. А зараз мене відіслали на шкуродерню, як стару шкапу.

Барбара. Це неважлио. Якщо ви виконали свій обов’язок, Господь виконає свій.

Шерлі (вперто). Моя релігія нікого, окрім мене, не стосується.

Барбара (догадавшися). Розумію. Матеріаліст?

Шерлі (палко). Хіба я це заперечував?

Барбара. Навіщо вам заперечувати? Мій батько теж матеріаліст. До нашого небесного батька можна прийти різними шляхами, і я гадаю, він знав, що творив, зробивши вас матеріалістом. Отже, піднесіться душею, Пітере. Ми завжди зможемо знайти роботу для людини, що не п’є — такої, як ви. (Шерлі обеззброєний з пошаною доторкується до свого капелюха. Вона повертається до Білла). Як вас звуть?

Білл (зухвало). А вам яке діло?

Барбара (спокійно занотовує в блокнот). Боїться назвати своє ім’я. Праця?

Білл. Хто боїться назвати своє ім’я? (Уперто, почуваючи, що він сміливо кидає виклик усій палаті лордів в особі лорда Стівенеджа). Якщо хочете розпочати проти мене справу, робіть це. (Вона спокійно чекає). Моє ім’я Білл Вокер.

Барбара (так, ніби це ім’я їй знайоме; намагається пригадати, де вона його чула). Білл Вокер? (Згадуючи). О, я знаю, ви та людина, що за неї Дженні Гілл молиться там у будинку зараз. (Записує його ім’я в блокнот).

Білл. Хто це Дженні Гілл? І хто просив її молитися за мене?

Барбара. Не знаю. Напевно, це ви розсікли їй губу?

Білл (підозріло). Так, це я розсік їй губу. Я вас не боюся.

Барбара. Як можете ви боятися мене, коли ви не боїтеся Бога? Ви смілива людина, містере Вокер. Треба мати певну мужність, щоб працювати тут; але ніхто з нас не насмілився б підняти руку на дівчину, як це зробили ви, бо боявся б кари Отця її небесного.

Білл (похмуро). Киньте цю лицемірну балаканину. Ви думаєте, напевно, що я прийшов сюди просити у вас милостині, як ось ці голодранці. Нічого подібного! Не потрібно мені вашого хліба й вашої юшки. Я не вірю у вашого Бога, так само, як і ви.

Барбара (сяючи й ніби з великою гідністю звертається до нього, цілком змінивши тон). О, пробачте, містере Вокер, що я записала ваше ім’я. Я вас не зрозуміла. Я його викреслю.

Білл (уважає це за образу, глибоко зачеплений). Що! Ви викреслите моє ім’я? Воно не гідне того, щоб потрапити до вашої записної книжки?

Барбара (роздумуючи). Бачите, яка рація записувати ваше ім’я, коли я для вас нічого не можу зробити. Де ви працюєте?

Білл (все ще зачеплений). Це не ваша справа.

Барбара. Цілком слушно. (Діловито). Я запишу (пише) вас як людину, що вдарила бідну маленьку Дженні Гілл по обличчю.

Білл (встає, похмуро). Послухайте. Досить про це!

Барбара (осяйна, смілива). По що ж ви до нас прийшли?

Білл. Я прийшов по мою дівчину, розумієте? Я прийшов, щоб забрати її звідси й звернути їй щелепи.

Барбара (вибачливо). Бачите, я правильно визначила вашу професію.

Білл (що збирався грубо відповісти, раптом почуває, на свій жах і сором що він ладний замість цього заплакати. Він знову сідає).

Барбара. Як її звуть?

Білл (похмуро). Її звуть Моґ Аббіджам. Це її ім’я.

Барбара. О, вона вирушила до наших бараків у Кенінґ-Таун.

Білл (перейнятий іще більшим обуренням проти Моґ за її зраду). Ах, так! (Загрозливо). Тоді й я піду за нею в Кенінґ-Таун. (Прямує до воріт, вагається й нарешті повертається до Барбари). Чи не брешете ви мені, щоб відчепитися від мене?

Барбара. Я не хочу від вас відчепитися. Я хочу, щоб ви лишилися тут, і хочу врятувати вашу душу. Краще лишайтеся: матимете сьогодні важкий день.

Білл. Хто в цьому буде винний? Ви, напевно?

Барбара. Дехто, що в нього ви не віруєте. Але після ви втішитеся.

Білл (відходячи). Я піду в Кенінґ-Таун, щоб не чути вашої балаканини. (Раптово повертається до неї з глибокою ненавистю). І коли я там не знайду Моґ, я вернуся сюди й розправлюся з вами, хоч би за це мені довелося відсидіти два роки; побий мене Бог, якщо я цього не зроблю!

Барбара (ще ласкавіше, ніж раніш). Це даремно, Білле, у неї є новий друг.

Білл. Що?

Барбара. Один із тих, кого вона навернула на путь істини. Він полюбив її, коли побачив, що