Вибрані твори. Том I - Бернард Шоу

Кокен (докiрливо). Нi, мiй любий. Нi, нi. Нiколи в свiтi. Я червонiю за вас — нiколи за все моє життя менi не було так соромно. Ви скористалися з нагоди, що це дiвча залишилось без захисту.

Тренч (палко). Кокене!

Кокен (невблаганно). Її батько, очевидно, справжнiй джентльмен. Я мав за честь познайомитись iз ним; я репрезентував вас; я дозволив йому повiрити, що вiн може залишити свою дочку з вами з абсолютним довiр’ям. І що ж я бачу, повертаючись? Що бачить її батько? О, Тренчу! Нi, любий мiй друже, нi, нi! Негарно, Гаррi, i непристойно.

Тренч. Нiсенiтниця! Нiчого такого ви не могли побачити.

Кокен. Не могли побачити! Вона, справжня ледi, особа з найвитонченiшим вихованням, — i у ваших обiймах; i ви кажете, що ми нiчого такого не могли побачити! — та ще коли саме тут офiцiант почав калатати у великий дзвiн, безперечно, щоб привернути увагу до його присутности! (Виговорюючи йому з подвоєною суворiстю). Чи вам бракуєпринципiв, Тренчу? Бракує релiгiйних переконань? Чи вам забракло знання свiтського поводження? Безперечно, ви поцiлували…

Тренч. Ви не бачили, щоб я її цiлував.

Кокен. Ми не тiльки що бачили, а й чули це; вiдзвук так i розкотився понад Райном. Не принижуйтесь до вибрiхування, Тренчу.

Тренч. Таж нiсенiтниця, любий мiй Бiллi. Ви…

Кокен. Ви знову за своє. Не вживайте ви цього паскудного зменшення. Ну, як менi зберегти до себе пошану супутникiв, людей заможних iз становищем, коли на кожному кроцi «бiлуєте»[3] мене? Моє iм’я Вiльям! Вiльям де-Бурґ-Кокен.

Тренч. Ой, лишенько! Отуди. Не ображайтесь ви, старенький. І що вам за рацiя кокошитися на кожну дрiбницю? Менi якось простiше звати вас Бiллi. Воно вам якось пасує.

Кокен (засмучений). У вас аж нiякої делiкатности по-

чуттiв, Тренчу, анiякого такту. Я нiкому цього не казав, та що ж, побоюсь, що з вас нiщо не в силi будь-коли зробити справжнього джентльмена. (Сарторiюс з’являється на порозi готелю). Ось iде мiй друг, Сарторiюс, безсумнiвно, щоб одержати вiд вас пояснення з приводу вашої поведiнки. Я б не здивувався, якби вiн принiс iз собою наган. Але я не хочу бути за свiдка болючої сцени.

Тренч. Не йдiть, чорти б його вхопили. Я зовсiм не хочу зустрiтись iз ним наодинцi саме зараз.

Кокен (хитаючи головою). Делiкатнiсть, Гаррi, делiкатнiсть! Пристойнiсть! Savoir taire! (Вiддаляється. Тренч намагається вислизнути в протилежному напрямку, подаючись, наче проходжаючись, до садової брами).

Сарторiюс (невблаганно). Докторе Тренчу!

Тренч (зупиняючись i повертаючись). А, це ви, пане Сарторiюсе? Ну, що ж, як ви вподобали церкву?

Сарторiюс мовчки вказує на стiлець. Тренч, напiвзагiпнотизований власною нервовiстю й враженням, яке справляє Сарторiюс, безпорадно сiдає.

Сарторiюс (сiдаючи теж). Ви розмовляли з моєю дочкою, докторе Тренчу.

Тренч (намагаючись поводитись невимушено). Так, у нас була розмова — так собi балачка, поки ви були в церквi з Кокеном. А як вам повелося з Кокеном, пане Сарторiюсе? Знаєте, я завжди був тої думки, що вiн надзвичайно тактовна людина.

Сарторiюс (не зважаючи на цi пiдступи). Я тiлькино мав розмову з моєю дочкою, докторе Тренчу; i я знайшов її пiд враженням, що мiж вами сталося щось таке, про що я, як батько — батько дiвчини, що не має матерi, мушу негайно дiзнатися. Моя дочка, можливо, нерозсудливо, зрозумiла вас дуже серйозно й…

Тренч. Але ж…

Сарторiюс. Будь ласка, одна хвилина. Я сам був юнак — молодший, може, нiж ви собi можете уявити на пiдставi враження, яке я справляю зараз. Я кажу, звiсно, щодо характеру. Якщо ви не серйозно…

Тренч (щиросердо). Але ж я цiлком серйозно. Я хочу одружитися iз вашою дочкою, пане Сарторiюсе. Сподiваюсь, ви не маєте перешкод.

Сарторiюс (виявляючи поблажливiсть до Тренчевої сумирности з iнстинктового бажання виявити свою вищiсть i все ж зважаючи на те, що вiн — родич ледi Роксдейль). Поки що нi. Можу сказати, що ваша пропозицiя, на мою думку, дуже почесна й щира i робить менi особисто велику честь.

Тренч (приємно здивований). Тодi, сподiваюсь, ми можемо вважати, що справу влаштовано. Як це любо з вашого боку!

Сарторiюс. Стiйте, стiйте, докторе Тренчу. Такi справи не влаштовуються так нашвидко.

Тренч. Не нашвидко, нi. Звичайно, ще є рiзнi угоди й таке iнше. Але ж можна розглядати цю справу як влаштовану помiж нас, правда ж?

Сарторiюс. Гм! Бiльше ви нiчого не маєте додати?

Тренч. Тiльки те, що… що… Нi, я нiчого не маю сказати, крiм того, що я кохаю…

Сарторiюс (уриваючи йому). Що-небудь про вашу родину, примiром. Ви не передбачаєте нiяких заперечень з їхнього боку?

Тренч. О, це ж їх аж нiяк не обходить!

Сарторiюс (палко). Пробачте, мiй пане, їх це дуже й дуже обходить. (Тренч збентежується). Я вирiшив, що моя дочка не мусить вступати в таке оточення, де її не зустрiнуть з цiлковитою повагою, на яку вона заслуговує своєю освiтою i своїм вихованням (тут вiн трохи губить владу над собою i повторює, нiби Тренч заперечив йому), — я кажу, своїм вихованням.

Тренч (спантеличений). Ну, звичайно. Але що примушує вас гадати, що моя родина не вподобає Бланш? Адже мiй батько був молодший син, i я мусив обрати собi професiю, ну, як звичайно; отже, мої родичi не чекатимуть вiд нас пiдтримки; вони ж знають, що для нас це рiч неможлива. Навпаки, вони допомагатимуть нам, вони завжди пропонують менi це.

Сарторiюс. Не це мене цiкавить, любий мiй. Родини часто вважають за потрiбне обернутися спиною до тих нових членiв, яких вони визнають за не досить пристойних для себе.

Тренч. Але ж, запевняю вас, мої родичi анi крихти не чванливi! Бланш — ледi, i цього з них досить.

Сарторiюс (зворушений). Я радий, що ви так гадаєте. (Простягає руку. Тренч, здивований, бере її). Я сам так гадаю. (Вдячно потискує Тренчеву руку й пускає її). Так, докторе Тренчу, ви поводились прекрасно й ви не матимете причин скаржитися на мене. З грошима не буде нiяких труднощiв: ви матимете, скiльки забажаєте. Я ґарантую це. Але я мушу мати ґарантiю i для себе, що ваша родина приймає її як рiвну.

Тренч. Ґарантiю?

Сарторiюс. Так, розумну ґарантiю. Я почекаю, поки ви напишете до ваших родичiв, пояснюючи свої намiрий додаючи те, що, на вашу думку, слiд сказати про мою доньку, а саме: що вона вiдповiдає