За двома зайцями - Михайло Петрович Старицький

1-й бас. Тобі пощастило, брате, єй-богу!

2-й бас. Тільки слухай сюди, пане Свириде: я пам'ятаю трохи дочку Сірків, здається, мов погана…

Голохвостий. То не мешаєть, пустоє, значить, дєло: аби побольше дєнєг, то ми, брат, при боцє заведемо… гм…

2-й бас. Важно!

1-й бас. Люблю!

Голохвостий (б'є по плечу). Хе-хе! (Одходить набік). Коли б уже скрутитись швидче: у мене просто через ту Секлиту душі нєту… Ну, що як ускочить? Хоч з Києва тікай, не то што! Здається только, я їх уложив добре, да вони й у сварці, на щастя… Господи, пом'яни царя Давида і всю кротость його!

Ті ж, Проня, Наталка, Настя. Проня входить манірно, за нею подруги.

Голохвостий (підліта з квітками). Позвольте, дорогая нєвєста, ради, значить, щасливєишого для меня дня, подать вам пукета і поцєловать ручку!

Проня (соромливо бере). Ах, мерси! Бонджур!

Голохвостий. Красниє цвєти прекрасной квєтцє. (Цілує руку).

Проня. Мерси! (Набік). Який душка!

Голохвостий. Позвольте одрикомендовать вам моїх шахверов: Орест — знаменитий бас митрополичий, і не менче знаменита октава митрополича — Кирило…

Проня (подає руку). Очинно рада. Сєдайте.

Баси. Спасибі; ми й постоїмо.

Проня. Нєт, чого ж безпокоїться? Ще й в церкві, как дасть бог, настоїтесь.

1-й бас. Для такої панни і потрудитись можна.

Проня. Ви мне комплімента пущаєте? Мерси!

1-й бас. Можна й припустить.

2-й бас. Стоїть.

Голохвостий. Обхожденіє понімають.

Проня. Да, модні кавалери. (Одходить під руку з Голохвостим).

Той лебезить.

1-й бас (до другого). Тут нас, брате, випивка!

2-й бас. Невже? Добре приймають?

1-й бас. Побачиш!

Настя (до Наталки). Дивись, як ота житься та кладе носа на плечі.

Наталка. Еге ж, ну їй уже можна…

Настя. Чіплятись на шию при всіх?

Баси підходять до них і просять під ручку.

Проня (до Голохвостого). Ах, не говоріть мінє такого, бо я как огонь зашарєюсь…

Голохвостий. Што ж дєлать, моя дорогая нєвєста, пуколько, когда ето свєтовоє дєло; да у меня просто сердце не видержить етой проволочки, єй-богу, может луснуть! Когда б поскоріше уже еті царамонії.

Проня. Да ужасть как долго! Я позову родите-лів зараз. (Іде до пекарні). жде велика чапля мані.

Ті ж і гості. Ввіходять поважні міщане й міщанки.

Гості. З неділею святою будьте здорові ї з чесним весіллям! Дай боже щастя сьому домові!

Міщанки. А де ж хазяї? Не видко…

Другі. Ото, певно, жених з квіткою.

Міщанки. Тайу куце ж убрався!

Другі. А нічого, з себе гарний!

Міщанки. Тільки худий, нічого й в руках подержати!

Голохвостий упада коло подруг.

Т і ж і старі Сірки, за ними Проня й Химка.

Сірко йде попереду, за ним Явдокія Пилипівна з хлібом з сіллю, Проня, похнюпивши очі; за нею у дверях становиться Химка.

Прокіп Свиридович (до Голохвостого, обнімаючи). От тепер ви вже наш: тепер нас ніхто не розлучить! Будьте ж щасливі в новій жизні!

Голохвостий цілує руку Явдокії Пилипівні.

Явдокія Пилипівна. Дай боже вам усякого щастя й здоров'я! Любіть мою дочку: одна тільки й є!

Прокіп Свиридович (бере Проню). От передаю вам їх з рук на руки, любіть і жалуйте! (Цілує Проню). Пошли вам боже всякого благополучія; а ви нас, дочко, у щасті не забувайте і вибачайте вже, що ми прості!

Явдокія Пилипівна (цілує Проню і плаче). Ніхто не знає, одна мати знає, як тяжко видавати заміж одним одну дочку. Була, жила в хаті, а завтра ні до кого й слова буде промовити!

Проня. Мамо! Годі! Коли б уже швидче!

Міщанки (плачуть). Так, так! Справді!

Міщане. Не тепер, то в четвер, а все-таки дівчат не мине те лихо!

ПрокіпСвиридович. Не плач, стара: треба ж колись віддати.

Явдокія Пилипівна. Ох, тяжко ж мені з дочкою розстатись.

Голохвостий. Не баріть, папонько й мамонько, діла: в церквє поп дожидаєть!

Прокіп Свиридович. Пора, пора, стара!

Явдокія Пилипівна. Химко, давай швидче килимця! Поблагословимо зараз та й до церкви!

Голохвостий (до басів). Гукніть на хвайтона, щоб готові були! (Про себе). Винеси, господи!

Простилають килима. Старі сідають на стільці з хлібом з сіллю.

Молоді становляться на килимі; два баси, Настя і Наталказ свічками по боках.

Ті ж і Секлита Лимариха, Устя, Марта і Меронія, а потім і Галя.

Секлита (за вікном). Пустіть, пустіть! Пропустіть Секлиту Лимариху!

Всі поторопіли.

Голохвостий (набік). Пропав я!

П р о н я. Тітка? Разом

Сірко. Сестра?)

Степан (з-за вікна). 1-і! Тітка Секлита, ще поміша весіллю, треба сповістити жида.

Секлита (сліта несамовито). Стійте, не благословіть! Не благословіть, кажу!

Явдокія Пилипівна. Бог з тобою, сестро! Разом

Прокіп Свиридович. Господь з вами!

Секлита. Га! Злодіяцьке весілля? Хотіли вкрасти мого зятя, жениха моєї Галі, та не вкрадете! Я вам докажу, що не вкрадете!

Сірки. Сестро, опам'ятайся, чи ти при собі?!

П р о н я. Що це за шкандаль! Якого жениха?

Секлита. Я при умі: Секлиту Лимариху не обійдете! Я за своє дитя встою, встою! Не пущу до вінця! Стійте, не підете! Не пущу, хоч лусну!

Марта. Не пускайте, кумо, не пускайте!

Прокіп Свиридович. Бога ради не кричіть: дивіться, скільки по вікнах людей!

Явдокія Пилипівна. Сестро! Секлито Пилиповно! Не роби сорому нам, прошу тебе! Чим же ми зинні?

Секлита (кричить). Не винні? Одбили жениха у моєї дитини? Я на всі Кожум'яки кричатиму: розбій, розбій!

П р о н я. Ой шкандаль! Шкандаль!

Коло вікон ціле стовпище, одне на одного лізе, ґвалт, крик: «Ой, не душіть!», «Пустіть хоч руку!», «Шибка, шибка!» Врешті верхня шибка луснула і брязнула на долівку.

Меронія, Марта, Устя то до вікон шепчуть усім, то до Секлити; вони дуже раді бешкету.

Прокіп Свиридович і Явдокія Пилипівна. Зачиняйте вікна, одгоньте людей!

Голохвостий. Що ж це, впустили якусь сама-шедшу!

Секлита. Я самашедша? Ти мене самашедшою зробив!

П р о н я. Вона п'яна! Залила очі та й лізе!

Явдокія Пилипівна. Голубко, сестро, не безчесть нас, не губи нашої Проні! Одна ж тільки! (Плаче).

Секлита. Сестро! В тебе дочка і в мене дочка! Нехай я буду й сяка й така, і проста, і ликом шита, а все-таки я мати своїй Галі! Не дам знущатись над моєю дитиною і запанілим поганцям! (До Голохвостого). Нащо ти дурив моє дитя, нащо топтав до неї стежку? Нащо залицявся, коли ти не думав її брати?

П