Носороги - Ежен Іонеско

Жанів голос усе хрипшає.

Не хвилюйтеся, не хвилюйтеся.

Жан. Мені заважав мій одяг, а зараз уже й піжама починає муляти! (Розхристує піжамну курточку й знову закутується). Беранже. О! Та що з вашою шкірою?

Жан. Знову про шкіру? Це моя шкіра, і, певне, я її не мінятиму на вашу.

Беранже. Сказав би, що це вже шкура.

Жан. А вона міцніша. І негода мені не страшна.

Жан. Ви все зеленішаєте.

Жан. У вас сьогодні з кольорами негаразд. Увижається щось, ви знову п’яненький.

Беранже. Я пив учора, сьогодні ні.

Жан. Ну, це наслідок усього вашого пияцтва.

Беранже.Я ж пообіцяв вам виправитись, і ви добре знаєте, що я прислухаюсь до порад таких друзів, як ви. І через це зовсім не почуваю себе приниженим, навпаки.

Жан. А мені однаково. Бр-р-р…

Беранже. Що ви сказали?

Жан. Нічого не кажу. Роблю бр-р-р… Це така втіха!

Беранже (зазираючи Жанові у вічі). А знаєте, що сталося з Бефом? Він став носорогом.

Жан. Що сталося з Бефом?

Беранже. Він став носорогом.

Жан (обмахуючись полами курточки). Бр-р-р…

Беранже. Та годі вже жартувати.

Жан. Дайте мені дихати. Я маю на це право. Я в себе вдома.

Беранже. Хіба я заперечую?

Жан. Воно й добре, що не суперечите. Мені жарко, жарко. Бр-р-р… Хвилиночку. Піду охолоджусь.

Беранже (поки Жан метнувся до ванної кімнати). В нього гарячка.

Жан у ванній кімнаті. Чути, як він сапає, як дзюркоче вода з крана.

Жан (убік). Бр-р-р…

Беранже. Він уже дрижаки хапає. Тим гірше, подзвоню зараз лікареві. (Знов іде до телефону й хутко повертається, зачувши Жанів голос).

Жан. Так, отже, сміливець Беф став носорогом! Ха! га! га! Він вас одурив, він перебрався. (Вистромляє голову з ванної кімнати. Він дуже зелений. Гуля над носом уже трохи більша). Він замаскувався.

Беранже (ходячи по кімнаті, не дивлячись на Жана). Запевняю вас, що так і насправді було.

Жан. Ну хай собі, то його справа.

Беранже (обертаючись до Жана, що заховався у ванній кімнаті). Мабуть, не хотів він цього. Перетворення відбулось усупереч його волі.

Жан (убік). Звідки вам знати про таке?

Беранже. Принаймні ми всі так уважали.

Жан. А якщо він, однак, хотів, га? Якщо в нього був намір?

Беранже. Я б украй здивувався. Принаймні по пані Беф і знати не було, що вона здогадується…

Жан (хрипким голосом). Ха! га! га! Ота гладуха пані Беф! Га! так! так! Дурепа!

Беранже. Дурепа чи ні…

Жан (швидко виходить, скидає курточку й жбурляє її на ліжко, Беранже соромливо відвертається.Жанові груди й спина вже зелені, він знову заходить до ванної кімнати. Роблячи це все, водночас проказує). Беф ніколи не втаємничував дружину в свої плани.

Беранже. Ви помиляєтеся, Жане. Навпаки, в них така злагода.

Жан.Така злагода, ви певні? Гм, гм. Бр-р-р… (Йдучи до ванної кімнати, Жан хряпає дверима перед його носом).

Беранже. Велика злагода. Довести можна тим, що…

Жан (за дверима). У Бефа було своє приватне життя. В глибині серця він залишив для себе потайний куточок.

Беранже. Я мовчатиму, мабуть, не треба, щоб ви стільки говорили, здається, вам зле від цього.

Жан. Навпаки, я не так переймаюсь.

Беранже. Будь ласка, дайте я все-таки викличу лікаря.

Жан. Я таке категорично забороняю. Не люблю упертюхів.

Жан виходить у кімнату. Беранже, зляканий, ледь відсахується, бо Жан іще зеленіший, говорити йому дуже важко. Його голос невпізнанний.

Отже, з власної волі чи ні, та якщо він став носорогом, то це, мабуть, краще для нього.

Беранже. Любий мій друже, що ви кажете? Як можна думати…

Жан. Ви скрізь бачите лише погане. Бо для нього втіха бути носорогом, це для нього втіха! В цьому нема нічого дивного.

Беранже. Звичайно, нічого дивного в цьому нема. Хоч я сумніваюсь, що це така вже втіха для нього.

Жан. Чому саме?

Беранже. Мені важко сказати чому. Це й так зрозуміло.

Жан. А я вам кажу, що бути носорогом не гірше, ніж людиною.

Носороги, зрештою, такі ж, як і ми, і мають однакове з нами право на життя!

Беранже. З умовою, що вони не знищать нас. Ви хоч усвідомлюєте неоднаковість розумових здібностей?

Жан (ходячи по кімнаті, заходячи й виходячи з ванни). Гадаєте, що наші в чомусь вищі?

Беранже. Все-таки ми маємо мораль, і, на мою думку, її й порівняти не можна з тим, що в тварин.

Жан. Мораль! Ну, поговорімо про мораль, — а з мене вже досить тієї прекрасної моралі! Мораль треба переступити.

Беранже. А чим ви її заступите?

Жан (усе ходячи). Природою!

Беранже. Природою?

Жан (ходячи). В природи свої закони. А мораль протиприродна.

Беранже. Якщо я правильно зрозумів, ви хочете моральний закон підмінити законом джунглів?

Жан. І я житиму, я житиму за цим законом.

Беранже. Так кажуть, але, по суті, ніхто…

Жан (уриває його, ходячи туди-сюди). Треба відновити підвалини нашого життя. Повернутися до первісної цілості.

Беранже. Аж ніяк не згоден із вами.

Жан (потужно сапаючи). Я хочу дихати.

Беранже. Але ж поміркуйте, і ви збагнете, що в нас є філософія, певна система неспростовних цінностей, у тварин її нема. Її вивершили століття людської цивілізації.

Жан (ще у ванній кімнаті). Зруйнуймо це все, і тоді буде краще.

Беранже. Я не сприймаю вас серйозно. Ви химеруєте, ви просто поет.

Жан. Бр-р-р… (Він майже реве).

Беранже. Я й не знав, що ви поет.

Жан (виходить із ванної кімнати). Бр-р-р… (Він знову реве).

Беранже. Я занадто добре вас знаю, щоб вірити, ніби це ваші щирі думки. Бо — і ви це знаєте так само добре, як я, — людина…

Жан (уриваючи його). Людина… не кажіть більше цього слова!

Беранже. Я мав на думці людську природу, гуманізм…

Жан. Гуманізмові вже кінець! А ви старий сентиментальний дурник. (Заходить до ванної кімнати).

Беранже. Зрештою, хай там як, але розум…

Жан (у ванній кімнаті). Самі штампи! Верзете всякі дурниці.

Беранже. Дурниці!

Жан (з ванної кімнати, дуже хрипким, нерозбірливим голосом). Цілковиті.

Беранже. Любий Жане, мені дивно чути таке від вас! Чи у вас голови нема на в’язах? Зрештою, вам подобається бути носорогом?

Жан. А чом ні! Я не маю ваших упереджень!

Беранже. Говоріть виразніше. Я ж не розумію. Ви дуже погано вимовляєте.

Жан (і далі у ванній кімнаті). Вуха повідтикайте!

Беранже. Що?

Жан. Вуха повідтикайте. А я кажу: а чом