Носороги - Ежен Іонеско
Дудар. Та в газеті написано, все ясно, ви не можете заперечити.
Ботар (з найглибшою зневагою). Пхе!
Дудар. Це написано, бо написали; дивіться, в рубриці про розчавлених котів! Пане начальнику, ось прочитайте повідомлення!
Пан Папільйон. «На церковному майдані нашого міста вчора перед обідом товстошкурий розтоптав кота».
Дезі. Та воно зовсім не там було!
Пан Папільйон. Ось і все. Більше нічого не пишуть.
Ботар. Пхе!
Дудар. Все ясно, досить і цього.
Ботар. Я не вірю газетярам. Вони всі брехуни, я знаю, про що говорю, я вірю тільки в те, що бачу на власні очі. Й понині, як колишній учитель, я люблю в усьому визначеність, наукову доведеність, розум у мене точний і методичний.
Дудар. А до чого тут методичний розум?
Дезі (до Ботара). Мені здається, пане Ботар, що ця новина дуже визначена.
Ботар. І це для вас визначеність? А про якого товстошкурого тут ідеться? Що саме розуміє під товстошкурим редактор рубрики про розчавлених котів? Він нам цього не каже. А що він розуміє під котом?
Дудар. Всі знають, що таке кіт.
Ботар. Тут ідеться про кота чи про кішку? І яка в нього масть, яка раса? Я не расист, я навіть проти расизму.
Пан Папільйон. Але, пане Ботар, не про це мова, до чого тут расизм?
Ботар. Пане начальнику, ласкаво перепрошую. Ви ж не заперечите, що расизм — одне з найбільших нещасть нашої доби.
Дудар. Звичайно, ми всі згодні, але ж тут не про…
Ботар. Пане Дудар, таким не легковажать. Історичні події переконливо довели, що расизм…
Дудар. А я вам кажу, що мова не про це.
Ботар. Такого не говорилося.
Пан Папільйон. Расизм тут ні до чого.
Ботар. Не треба втрачати жодної нагоди затаврувати його.
Дезі. Таж вам кажуть, що ми всі не расисти. Ви перекрутили питання, йдеться тільки про кота, якого розчавив товстошкурий, в даному разі носоріг.
Ботар. Але я не з півдня. У південців забагато уяви. Може, це тільки воша, яку розчавила миша. А з нічого таке згромадили.
Пан Папільйон (до Дудара). Таки спробуймо з’ясувати все до решти. Отже, ви навіч бачили носорога, що походжав собі вулицями міста?
Дезі. Він не походжав, він бігав.
Дудар. Я, власне, й не бачив його. Проте люди, яким можна вірити…
Ботар (уриваючи його). Таж самі бачите, що це теревені, ви повірили газетярам, які не знають, що й вигадати, аби лиш купували їхні огидні листки, аби, як ті слуги, догодити своїм хазяям! І ви, пане Дудар, вірите в отаке, ви, юрист, ліценціат права. Дайте я порегочу! Ха-ха-ха!
Дезі. Та хай мені руки відсохнуть, я бачила його, я бачила носорога.
Ботар. Та ви що? А я гадав, ви серйозна дівчина.
Дезі. Пане Ботар, мені ж не привиділось! І я була не сама, були ще люди, які бачили його.
Ботар. Пхе!.. Нема сумніву, вони щось бачили, тільки не це. Гультяї, дармовиси, нероби, ледацюги!
Дудар. Таж учора була неділя.
Ботар. Я працюю і в неділю. Я не слухаю священиків, що тягнуть вас до церкви, аби перешкодити вам діло робити, в поті чола свого заробляти на хліб.
Пан Папільйон (обурено). Ох!
Ботар. Перепрошую, я не хотів вас образити. Це не тому, що я зневажаю релігію, як можна було б сказати, я просто не визнаю її. (До Дезі). По-перше, ви знаєте, що таке носоріг?
Дезі. Це… це дуже великий звір, і бридкий!
Ботар. І ви ще нахваляєтесь, що все точно знаєте! Носоріг, панно, це…
Пан Папільйон. Не читайте нам лекцію про носорога, тут не школа.
Ботар. А шкода.
Під час останніх реплік можна бачити, як сходами обережно піднімається Беранже,нечутно відчиняє двері до контори, і на них стає видно напис: «Правниче видавництво».
Пан Папільйон (до Дезі). Гаразд! Панно, вже по дев’ятій, дайте мені книгу приходу на роботу. Лихо тим, хто спізнився!
Саме в той час, коли заходить Беранже, Дезі прямує до столика ліворуч, на якому лежить книга приходу на роботу.
Беранже (заходячи, тоді як інші й далі сперечаються, до Дезі). Добридень, панно Дезі. Я не спізнився?
Ботар (до Дудара та пана Папільйона). Я борюсь із невіглаством, де б воно не було!
Дезі (до Беранже). Пане Беранже, покваптеся.
Ботар.… І в палацах, і в хижах!
Дезі (до Беранже). Швиденько розпишіться в книзі приходу!
Беранже. Ох! Дякую! Начальник уже є?
Дезі (до Беранже, приставивши палець до губів). Тс! Так, він тут.
Беранже. Вже? Так рано? (Квапиться, щоб розписатись у книзі приходу).
Ботар (веде далі). Байдуже де! Навіть у видавництвах.
Пан Папільйон (до Ботара). Пане Ботар, я вважаю, що…
Беранже (розписуючись, до Дезі). Проте ще ж нема десяти хвилин на десяту…
Пан Папільйон (до Ботара). Я вважаю, що ви вийшли за межі ввічливості.
Дудар (до пана Папільйона). Пане, і я так думаю.
Пан Папільйон (до Ботара). Чи ви хочете сказати, що мій співробітник і ваш колега пан Дудар, ліценціат права, бездоганний службовець — невіглас?
Ботар. Я аж такого й не казав, хоча всі оті факультети, університет не варті середньої школи.
Пан Папільйон(до Дезі). Ну, де там книга приходу?
Дезі (до пана Папільйона). Ось вона, пане. (Простягає йому).
Пан Папільйон (до Беранже). Диви, ось і пан Беранже!
Ботар (до Дудара). Випускникам університету бракує ясних ідей, спостережливого розуму, практичних знань…
Дудар (до Ботара). Та що ви!
Беранже (до пана Папільйона).Добридень, пане Папільйон. (Поза спиною начальника, обходячи групу з трьох осіб, іде до вішалки, бере свою робочу блузу (або старий піджак) і на її місце вішає свій новий піджак. І саме тепер, коло вішалки, знімаючи одного піджака, вдягаючи другого, потім ідучи до робочого столу і витягуючи з шухляди нарукавники з чорного люстрину та ще щось, вітається). Добридень, пане Папільйон. Перепрошую, я мало не спізнився. Добридень, Дударе. Добридень, пане Ботар.
Пан Папільйон. Скажіть, Беранже, а ви теж бачили носорога?
Ботар (до Дудара). Випускники університету мають абстрактні знання і нічого не тямлять у житті.
Дудар (до Ботара). Дурниці!
Беранже (і далі щось порядкує, готуючись до роботи, надмірно кваплячись, ніби щоб виправдати своє запізнення; до пана Папільйона, природним тоном). Авжеж,звичайно, я бачив його.
Ботар (відвертаючись). Пхе!
Дезі. О! Бачте, я ж не вигадувала.
Ботар (іронічно). Хо! Пан Беранже каже це з галантності, бо ж він джигун, хоч і не скидається на такого.
Дудар. То це з галантності кажуть, що бачили носорога?
Ботар. Авжеж. Коли це
