Маргаритко, моя квітко - Крістіні Нестлінгер

– Ну, тоді до вечора, – сказала мама.

– Ти ввечері будеш вдома? – здивувалася Маргарита.

– Маєш щось проти? – спитала мама.

– Та ні! – Маргарита встала. – Тільки мене не буде. Ґабріела влаштовує вечірку!

– Ну, то веселої забави! – мама взяла келішок із ґрапою і свою торбинку й пішла до столика Марі-Луїзи, де її радісно зустріли.

Сумно було Маргариті, коли вона поверталася від «малого італійця». Вона завжди важко переживала непорозуміння у стосунках із мамою.

Перш ніж вирушити ввечері на «забаву», Маргарита з'ясувала з татом фінансові справи. Тато був значно щедріший, аніж вона сподівалася.

– Мені ведеться просто блискуче, – пояснив він. – Гансика я позавтру відвезу до бабусі. Меді з Пепі від'їжджають в понеділок, і бабуся Пепі теж не хоче брати грошей за Меді. На дітиськах я заощаджую кругленьку суму. Знаєш, у що би мені обійшлися ці ненажери в Португалії?

Тато був у дуже доброму гуморі. Маргарита була схильна пояснити це не стільки його «блискучим» фінансовим становищем, скільки тією обставиною, що його кохана дружина вже другий вечір поспіль сиділа вдома.

– А ми двоє, – сказав тато й підсів до мами на канапу, – ми проведемо розкішну відпустку з усіма прибамбасами. То невже ж я залишу мою Маргаритку в біді! Рівні права для всіх членів родини! – Тато нахилився до мами і закарбував смачний поцілунок на її шиї.

Мама скривилася так, ніби в неї раптом розболілися зуби.

– Ми будемо їсти лососів і омарів, – сказав тато, – ми візьмемо напрокат велику машину і будемо зупинятися в п'яти-зіркових готелях! – тато знову поцьомав маму в шию. – І полетимо першим класом!

– Слухай, Закмаєре! – мама відклала в'язання й відіпхала татову голову зі свого плеча. – Летіти першим класом? Ти збожеволів? На дідька ці понти?

– За спеціальним тарифом, – сказав тато.

– Все одно! – вигукнула мама. – Скасуй замовленняі

– Вже викуплено! – сказав тато. – Нічого не можна змінити.

Мама знову взяла в'язання.

– Не нервуйся, моя красунечко! – тато хотів поцілувати її ще раз, але мама відсунулась, і тато поцілував повітря.

– А коли ви, властиво, відлітаєте? – спитала Маргарита.

– Першого серпня, – сказала мама.

Це не прозвучало так, ніби вона чекає – не дочекається цієї дати.

– Ні! – сяючи щасливою посмішкою, вигукнув тато. – Другого серпня! – Він знову поцілував маму і цього разу поцілив.

– Це ж річниця нашого весілля! І це буде наша весільна подорож. Коли ми одружилися, нам довелося перервати весільну подорож на третій день. Бо мамі через вагітність було не до того,

– тато посміхнувся, пригадуючи минуле. – Вона не могла витримати навіть прогулянку в гондолі. Блювала по десять разів на день. Бідна вона була!

Маргарита вже не могла витримувати одностороннє татове туркотіння. Вона заховалась у лазничці й розмалювала своє обличчя різними косметичними засобами: очі обвела чорним, вії намалювала синім, повіки – фіолетовим, щоки – рожевим, губи

– пурпуровим, а волосся напшикала золотим лаком.

– Ти виглядаєш, як кінозірка, – замилувався Гансик, коли Маргарита вийшла з лазнички.

Підбадьорена компліментом брата, Маргарита пішла на вечірку, яку Ґабріела влаштувала у своєму саду, з ліхтарями, свічками та персиковим крюшоном. Включно з господинею на забаві було дванадцять осіб. Усі, крім Маргарити і Ґабріели, прибули парами: Уші-1 – з хлопчиною з 7-В, Штефан – зі своєю Ірмі, Анні Фройденталер – зі своїм однокласником, Уші-2

– з юнаком, із котрим вона нещодавно познайомилась у басейні. А Отті Горнек – як не дивно – з Флоріановою хуторя-ночкою.

Під тиху (щоби не дратувати сусідів!) музику п'ять парочок вправлялись у взаємному обміні пестощами. А Ґабріела тим часом виливала Маргариті своє горе: її Анатоль не прийшов! Вона його «нарешті-нарешті» знову зустріла у басейні, й він залізно пообіцяв прийти на її свято.

З люті й горя Ґабріела безперервно пила персиковий крюшон, спорожняючи склянку за склянкою. «Будьмо, стара», – бурмотіла вона за кожним ковтком і закликала Маргариту теж піднімати келих. Маргарита робила їй цю ласку, цокалася з нею і пила. А оскільки персиковий крюшон був дуже солодкий, то вона не помітила, що поглинає неймовірну кількість алкоголю. Коли Штефан та Ірмі на очах у дівчат обнялись і поцілувалися, Ґабріела розридалася.

– У кожного хтось є, тільки я сама-самісінька, – схлипувала вона. – Всі цілуються, а мені лишається тільки напиватися! Мені ніколи не щастить! Ніхто мене не любить! Ніхто, ніхто, ніхто!

Ґабріела, схиливши голову на коліна, рюмсала і стогнала. Маргарита поплескала її по спині.

– Не переймайся, стара, – сказала вона. – Мені теж не ліпше!

Промовивши це, вона відчула, як у неї стиснуло горло. Душевний біль заразний! Але розревітися на забаві у присутності п'яти закоханих парочок – це вже справді нікуди не годиться!

Маргарита забрала руку з Ґабріелиної спини, встала – трішки похитуючись – і, навіть не попрощавшись, рушила додомцю, найкоротшою дорогою – через паркан. Погано освітленою доріжкою вона крокувала до центральної вулиці, зосередившись на тому, щоб іти рівно. «Бідна Ґабріела, – думала Маргарита. – Бідна, бідна Ґабріела! Але ж я, я ще набагато, набагато, набагато бідніша! Мені теж не щастить! Мене теж ніхто не любить!»

Напівдорозі на Маргариту напала гикавка. Маргаритиному затуманеному мозку це видалося дуже недоречним. Раз у раз видавати з себе «гик-гик» було смішно! Просто кумедно! А безмежний душевний біль не міг супроводжуватися кумедним «гик-гик»! Ще одна підлість, яку підсунуло бідній Маргариті життя! Інші люди могли страждати шляхетно та вишукано, а Маргаритину муку знецінювала якась дитяча гикавка!

Удома Маргарита застала тільки Гансика та Меді. Меді вже мирно похропувала, а Гансик саме вийшов до кухні за «опівнічною перекускою», яка складалася з велетенської банки оселедців.

– Тато і мама пішли, – наминаючи оселедець, сказав Гансик, – на пиво, в пивний сад, бо сьогодні такий теплий вечір.

Маргарита підсіла до Гансика.

– Гарно було? – спитав Гансик.

Черговий напад гикавки завадив Маргариті відповісти. ~ З'їж щось, – порадив Гансик, – і гикавка перейде!

Маргарита полізла у банку, виловила оселедець і проковтнула його. Не встиг він приземлитись у шлунку, як їй стало нестерпно погано. Крюшон і оселедець не порозумілися між собою. З великими зусиллями Маргарита подолала шлях до туалету. Виблювавши все випите і з'їджене, вона почвалала до ліжка. Гансик допоміг сестрі роздягнутися, накрив її, і вона заснула. Так моментально, як засинають лише дуже п'яні люди.

За сніданком Маргарита почувалась усе ще жахливо. У