Маргаритко, моя квітко - Крістіні Нестлінгер

– Цілком нормальне похмілля, – незворушно констатував тато. – Ну, ясно! Жодна розумна людина не буде пити крюшон! Крюшон – це смертовбивство! – На думку тата, Маргариті зараз допомогло би пиво! Пиво – найкращий засіб від похмілля! Але проти цього запротестувала мама.

– Пиво з самісінького ранку, – сказала вона, – це теж смертовбивство! Чорна кава з квашеними огірками, – сказала мама, – от що треба було би Маргариті!

Маргарита вийшла з кухні. З переляку, що Меді зараз запропонує їй хліб зі смальцем, а Гансик – морозиво! У лазничці вона випила чотири склянки води і попленталася до школи. Там вона побачила Ґабріелу, яка мало не лускала від щастя. Анатоль таки прийшов! Після опівночі! І з приятелем! І той приятель був чарівний! Він би дуже добре пасував Маргариті! Надзвичайно!

– Це твій тип, – сказала Ґабріела.

– В мене взагалі немає свого «типу», – пробурмотіла Маргарита, схиливши голову, бо так вона найменше боліла.

Ґабріелину пропозицію «задля експерименту» провести вечір із чарівним «типом» Маргарита відхилила.

Після обіду вона пішла у «Ваксельберґер». То був останній робочий день Іксі. Подруги сумно сиділи за столиком. Інших відвідувачів у кав'ярні не було. Постійні клієнти, певно, товклись у басейні чи десь на природі. Іксі намагалася дивитись у майбутнє оптимістично.

– Я почну нове життя, – сказала вона. – І рада, що залишаю позаду все це гімно.

Та прозвучало це не дуже радісно. А прощаючись, Іксі ридала так, що Маргаритине ліве плече промокло наскрізь.

– Якби я принаймні тебе могла взяти з собою! – схлипувала вона.

Маргарита попросила в Іксі грубий зошит із боргами. Вона вважала, що добрі справи важливіші за добрі слова. Восени вона мала намір потрясти всіх боржників Іксі.

– І якщо ти все-таки колись повернешся, – сказала Маргарита, – в тебе буде стартовий капітал!

Увечері Маргарита почала пакувати речі. Спочатку вона напхала три валізи та дві торби, тоді знову викинула всі речі на ліжко і склала тільки торбу, тоді витягла все з торби і покликала на допомогу маму.

– В мене не виходить, – поскаржилася вона. – Допоможи мені! Маргарита не вміла пакувати валізи. Вона ж іще ніколи не

їздила в далекі подорожі сама. Дотепер валізи завжди пакувала мама, а Маргарита, прибувши на місце відпочинку, нарікала, що мама забула «найважливіше». Пакувати речі мама відмовилася.

– Навіщо це робити сьогодні, – спитала вона, – якщо ти їдеш аж післязавтра? Все тільки вимнеться і стиснеться!

Цю практичну пораду Маргарита сприйняла як доказ материної байдужості.

– Не хочеш ~ то так і скажи! – визвірилася вона і копнула порожню торбу.

– Але, Маргарито, – сказала мама. – Що з тобою? Як поводиться моя лагідна Маргаритка? Моїй Маргаритці так погано?

– Так! ~ прогарчала Маргарита і ще раз копнула торбу. Ремінь перечепився за її сандалю. Дівчина потягнула ногу назад. Разом із торбою.

– Клята торба! – викрикнула вона, схопила сумку і стягнула її з ноги! Разом зі сандалею!

– Подзвони Гінцелю, і тобі стане краще, – сказала мама.

– Іди звідси! – закричала Маргарита. – Геть з моєї кімнати!

– Але, Маргарито, – лагідно промовила мама і лягла на Мар-гаритине ліжко, – не кричи так на свою стару добру матір.

– Якщо не вийдеш ти, то піду я! – крикнула Маргарита і, гримнувши дверима, вибігла з кімнати.

У коридорі вона наштовхнулася на тата. Очевидно, він, прислухаючись до сварки, наближався до кімнати доньки.

– Ну, Маргарито, – сказав він і спробував притулити дівчину до своїх могутніх грудей. – Що таке з моїм золотком? Я ще ніколи не бачив мого ангелика таким сердитим.

Маргарита вирвалася з татових обіймів. Вона хотіла сховатись у лазничці. На дверях лазнички був засув. Він міг порятувати її від родичів! Але там, посеред гори блакитної піни, сиділа Меді. Маргарита повернулася назад, знову наштовхнулася на тата і вирушила в туалет. Там теж був засув!

– Зайнято! – гукнув Гансик, коли Маргарита посмикала за двері туалету.

– Як ви всі мені набридли! – крикнула вона і вибігла з квартири, гучно хряснувши за собою дверима.

Маргарита присіла на підвіконня в під'їзді. Ключа від квартири в неї при собі не було. Тож, аби потрапити назад, їй треба було натиснути на дзвінок. А якщо вона це зробить, то відчинить хтось із членів сім'ї і, зловтішно шкірячись, гарантовано видасть якийсь дурнуватий коментар на зразок: «Ну от, нашій Маргаритці вже легше!» Лагідним голосом і з розумінням! А Маргариті в цю хвилину воно було таке потрібне, як жаба в гороховому супі. «Не діждуться!» – вирішила вона, зісковзнула з підвіконня і подзвонила у двері сусідів.

– Ну що, пані сусідко? Великі розбіжності в поглядах? – спитав Конні, йідчинивши двері. – Твої верески лунали дуже загрозливо!

– Я тільки дала волю своєму настрою, – сказала Маргарита і хотіла пройти в антикварний салон.

Конні стримав її.

– Туди можеш іти, тільки якщо маєш охоту на тіток у кількості три штуки і дядьків у кількості дві штуки, – попередив він.

– Боже борони! – вигукнула Маргарита й пішла за Конні в його кімнату.

Там стояли дві спаковані дорожні сумки, грубі, як вгодовані свині.

– Ти вже спакувався? – здивувалася Маргарита.

– То хіба я? Мамуча все спакувала! – Конні запропонував Маргариті присісти на ліжко.

На всіх кріслах, які були в кімнаті, лежали стоси книжок.

– Але це таке ґлупство! – Конні вказав на свої вгодовані сумки. – Тепер речі пролежать там два дні. Доки я їх розпакую, всі лахи будуть як плісировані!

Маргарита скористалася ліжком Конні не як сидячим, а як лежачим місцем. Вона не мала би нічого проти, якби Конні приліг поряд із нею. Ба навіть чекала цього! Чому, в біса, вона мала страждати від своїх дурнуватих «вирваних зубів»? Конні був абсолютно придатним протезом!

На жаль, Конні не зрозумів змін у Маргаритиних почуттях. Цілком цнотливо і чемно він зайняв місце біля її ніг і не зробив анінайменшої спроби наблизитися. Він зачитував довжелезний список речей, що їх мамуча напакувала у вгодовані сумки.

– Голки, нитки і порошок від запорів я маю, отже, можеш не брати, – сказав він. – Надувний матрац я теж беру! А ти натомість можеш взяти фен. І, якщо можна, гострий ніж. Гострий ніж завжди придасться в дорозі!

Маргарита поклала свої гарні голі ноги хлопцеві поперек колін. Конні сприйняв це спокійно, зазначивши