Маргаритко, моя квітко - Крістіні Нестлінгер

– А от і ні, – сказала вона. – Гінцель справді любить мою маму. І вона його – теж. В них кохання з першого погляду!

– Маєш зараз щось до роботи? – спитав Конні, коли вони піднімалися сходами на свій поверх.

– Практично ні, – сказала Маргарита.

– Тоді склади мені компанію, – сказав Конні. – Нам з тобою треба обговорити деякі проблеми з перельотом.

Маргарита відчинила двері своєї квартири.

– А саме?

– З квитками до Афін все о'кей, – сказав Конні, зайшов у коридор і кинув на підлогу шість пакунків, які допомагав Маргариті нести нагору. – Але з рейсом Афіни – Парос щось не виходить. Ми все ще у списку бажаючих, і не відомо, чи дійде до нас черга.

Конні прокрокував у закмаєрівську вітальню, гепнувся на шкіряну канапу, озирнувся і сказав:

~ У вас тут дуже приємна порожнеча. Вона позитивно впливає на мою сітківку!

Маргарита підсіла до Конні:

– І що це означає? – спитала вона.

– Що я був би не від того, щоби стати вашим піднаймачем, – сказав Конні. – Я страшенно страждаю в нашому хатньому інтер'єрі, напханому антикваріатом!

– Ні, я маю на увазі той список бажаючих, – що це означає?

– нетерпляче перепитала Маргарита.

– Це означає, що ми довідаємося в останній момент, чи зможемо летіти, чи ні. Можливо, навіть не раніше, ніж в афінсько-му аеропорту.

– Шляк трафить, – пробурмотіла Маргарита.

– Точно, – сказав Конні. – Тому, гадаю, було би розумніше, якби ми відразу зарезервували собі місця на кораблі. Щоправда, доведеться пливти вісім годин. Ти не страждаєш на морську хворобу? Ми ж можемо потрапити в шторм!

Маргарита ще ніколи не плавала кораблем у шторм, тому не знала, чи добре переносить хитавицю.,

– Найгірше, що з тобою може статися, – це те, що ти почнеш блювати, як чапля, – сказав Конні, – але на цей випадок поряд з тобою буде людина, котра триматиме тебе за ручку і витиратиме тобі піт з чола.

Маргарита дала згоду на резервування квитків на корабель, зробила Конні «кампарі-оранж» і запитала його, чи не помирився він із Мартіною. Конні заявив, що про жодне примирення не може бути й мови, і швиденько попрощався, згадавши раптом, що терміново мусить щось купити. Маргарита здогадувалася, що в Конні не було ніяких пильних справ. Він утік тому, що до вітальні зайшов Гансик. Хлопець притарабанив давно пожерту молями колекцію пташиних пір'їн.

– Думаю, я знову почну збирати пір'я, – оголосив він Конні та Маргариті й хотів продемонструвати сусідові найкращі екземпляри своєї колекції. Та, очевидно, Конні не мав абсолютно ніякого бажання вислуховувати, чим різниться пір'я папуги та канарки.

І хоча Маргарита теж не мала жодного інтересу до такої лекції, та заради брата вона все терпляче витримала. А щоби від цієї тортури мав задоволення не тільки Гансик, Маргарита вициганила у брата всі «дублікати». Відтак вона отримала величеньку купку чудових різнокольорових пір'їн. Розкішні екземпляри для Гінцелевого ВІІФ АКТ! Цей щедрий дарунок Маргарита сховала в коробку з-під черевиків, сумно подивилася на кольорові пір'їнки і меланхолійно подумала: «Здається, я геть здуріла! Він кидає мене, а я збираю для нього пір'я! Це вже ненормально!»

Як не дивно, мама прийшла додому відразу ж після роботи. Вона сказала, що в неї болить голова, і тому вона не в стані сьогодні йти на свою групу психологічної підтримки. «І вечеряти, – заявила вона, – я теж не буду».

Вона взяла дві газети, пішла до своєї кімнати і зачинила за собою двері. Це мало означати: «Хочу тиші, прошу турбувати лише у крайньому випадку!»

Гансик і Маргарита з розумінням поставилися до маминого бажання, та Меді, яка повернулася з групи продовженого дня, це абсолютно не обходило. Вона вдерлась у мамину кімнату, залізла до мами в ліжко і почала доповідати їй розгніваним верескливим голосом про велику сварку з «дурною-предурною-най-дурнішою» однокласницею.

Маргарита спробувала виманити Меді з маминої кімнати.

– Ходи, побавимося в якусь гру, – сказала вона.

– Ти що, здуріла! – заверещала Меді. – Я тобі що, мала дитина? Якщо конче хочеш зі мною в щось пограти, то тільки в карти.В тарок!

Маргарита не вміла грати в тарок, тож була змушена відмовитися від цієї пропозиції і спробувала інше:

– Ходи до кухні, приготуємо твою улюблену страву!

– Ти що, здуріла! – заверещала Меді. – Моя улюблена страва – кукурудза з баночки, а її не можна приготувати!

– Залиш Меді в мене, – сказала мама. – Вона відволікає мене, і мені легше!

– Тому я й тут! – гордо вигукнула Меді й почала радісно боксувати маму в живіт.

Маргариті видалося трохи дивним, що вересклива Меді «відволікає» маму від головного болю, однак вона не протестувала й пішла до кухні готувати вечерю. Дівчина вирішила зварити гуляш. Цю страву любили і тато, і Гансик.

Коли Маргарита різала цибулю, задзеленчав телефон. Вона побігла в коридор, узяла слухавку, сказала: «Закмаєр», – повторила: «Закмаєр», – запитала кілька разів: «Алло, хто там?» -але ніхто не відповів. Вона поклала слухавку і знову заходилася біля цибулі. Коли Маргарита почала нарізати м'ясо, знову задзвенів телефон, і знову ніхто не відповів. Третій дзвінок пролунав, коли Маргарита смажила цибулю. Загалом, поки Маргарита готувала гуляш, телефон дзвенів сім разів, але ніхто не зголошувався. Однак Маргарита була впевнена, що на іншому кінці дроту хтось був. Щоразу вона чітко чула, як німий абонент клав слухавку.

На наступні два дзвінки відповідав Гансик. Пізніше він стверджував, що чув тиху музику. І дивне покашлювання.

Коли телефон задзеленчав удесяте, Маргарита саме накривала на стіл, а Гансик у своїй кімнаті сортував пір'їни. «Поцілуй мене в дупу», – пробурмотіла Маргарита, розкладаючи біля тарілок виделки та ножі. «Може, якщо ніхто не підійде, той козел нарешті заспокоїться», – подумала вона. Після десятого дзвінка Маргарита почула, як мама сказала: «Закмаєр, добридень». Оскільки дівчина була переконана, що «телефонний ідіот» із мамою теж не вступить у контакт, вона не особливо дослухалась. Аж поки не прискакала Меді.

– Мама з ним свариться! І як! – повідомила вона.

– Це не допоможе, – сказала Маргарита. – Такі типи тільки тішаться, коли люди нервуються!

– Мама ж його знає, – сказала Меді.

– Не вигадуй! – Маргарита похитала головою.

– Я не вигадую, – сказала Меді. – Вона тільки не хоче, щоби ми про це знали, – Меді смикнула Маргариту за футболку. – Якщо мама йому каже, що він може розказати їй