Четверо в яхті - Їжаки Путрамент

— Ану, беріть відра!

Хлопці зітхнули, почали виливати… Здісь поставив фок, і біля яхти запінилася вода. За кілька хвилин вони перетнули протоку. Підійшли до яхти, що стояла під протилежним берегом.

«Аталанту» привітали пересторожливі вигуки. Виявилося, що яхта сидить на мілині. Тому Люцина завернула і, не під'їжджаючи до них, стала в дрейф, носом проти вітру.

— Допомогти? — запропонувала вона.

— Дрібниці! — крикнув високий чорний юнак з чуприною папуаса. — Вже йде!

Другий член команди, сивуватий, трохи лисий, пузатий і в окулярах, пригорщами вичерпував коричньову воду.

— Ви не бачили тут байдарки з оранжовим парусом? — спитала Люцина.

— Ви гляньте! — промовив чорнявий до свого пузатого напарника.

Той кинув черпак, поправив окуляри. Тепер вони обидва дивились на Люцину з холодною діловитістю цінителів мистецтва. Хлопців це розлютувало. Куцик штовхнув Здіся, той Войтека.

— Ну, ну, громадянине! — погрозив Войтек, кидаючи відерце.

— Якщо я не помиляюся, цей юнак має намір посваритися з нами, — сказав чорнявий довгань. І звернувся до Люцини:

— Пробачте, ви хочете…

Дівчина повторила питання. Вони переглянулись, заперечливо похитали головами. Потім довгань поцікавився:

— Коли?

— Перед грозою.

— Перед грозою? Стривайте, щось таке було!

— І справді! Голуба байдарка з оранжовим парусом, так?

Людина кивнула головою.

— А за нею йшла ще яхта з чорним флагом. Знаєте, оті комедіанти з Миколайок.

— Он як! — мимоволі скрикнув Здісь.

— А в байдарці був якийсь чоловік… — почав товстий.

— Ні, хлопець! — поправив Здісь.

— Хлопець? — здивувався папуас.

— Ну звичайно, невеликий хлопець.

— У віці цього вродливого юнака? — спитав пузатий, показуючи на Войтека.

— Приблизно, — підтвердила Люцина.

— Розумію, — сказав пузатий. — Ви керуєте парусним гуртком у дитсадку. Один загубився, інші його шукають.

— Ну, ну, громадянине! — Войтек підскочив.

— Сядь! — засичала Люцина.

— Авжеж, авжеж, — повторив пузатий. — Нелегко з ними. Розпущені діти.

Люцина гнівно глянула на обох типів і схопилася за кермо. «Аталанта» зараз же завернула, парус наповнився вітром, яхта накренилася і рушила вперед.

— Куди попливемо? — спитав Куцик.

— Може, повернемося? — сказав Войтек. — Якщо пірати йшли за ним, значить, повинні були його врятувати. Так?

— Глянемо ще на протоку. Може, він сидить десь на березі, — запропонував Здісь. — Може, встигнемо…

Люцина кивнула головою. За кілька хвилин вони пройшли протоку. Раптом хмара закрила сонце. Спека вмить спала. Войтек аж чхнув, такий холодний вітер подув.

— Повертаємо, — заявила Люцина.

Вони різко завернули, пішли назад. Всі четверо дивилися тепер на небо.

— Встигнемо! — промурмотіла Люцина. — Ще кілька хвилин.

Дівчина помилилася. Хмара насувалась, вона була ще досить далеко, але вітер уже бушував. Налетів шквал. Яхта накренилася, якусь секунду здавалося, що вона перевертається. Але Люцина попустила шкот, великий парус подався вперед, і яхта негайно випрямилася.

А вітер дедалі дужчав, різкими поривами навалюючись на яхту. Хвилі били в правий борт, підкидали яхту, неприємно хитали її впоперек. Приголомшені хлопці чіплялися за борт, трималися за ванти, але, дивлячись на свого рульового, мовчали.

Люцина ледве встигла накинути плащ. Перехиляючись праворуч, вона тримала кермо, намагаючись в інтервалах між поривами вітру виграти кілька метрів і пересунутись на південь, до Гожиялок. Але кожний порив вітру так запекло підкидав яхту, що доводилося пускати кермо, і вітер знову відносив її на північ, до середини озера.

— Де ця хмара? — крикнула вона з люттю.

Хлопці здивовано глянули на дівчину.

— Авжеж, нас намочило б, зате вітер би вщух.

Велика й чорна хмара йшла над ними, вкриваючи третину неба. Золоті жилки блискавок розрізали її щохвилини, все дужче гуркотів грім, було видно смуги косих струменів води. Але над озером бушував тільки вітер. Він посилювався з кожною хвилиною. Яхта не встигла підійти до південного затишнішого берега протоки: її винесло у відкрите озеро.

Яке це видовище — Снярдви в таку погоду! На фоні далеких, ще освітлених сонцем берегів, на озері шаленіли довгі паралельні низки білоголових хвиль, уже закриті чорною зловісною тінню. Вискочивши на відкритий простір, «Аталанта» зразу потрапила в їх шалену кадриль. Яхта нахилилася, хлопці побачили її днище. Здісь заплющив очі.

— Ось так перевертаються яхти! — подумав він.

В цю саму мить Люцина пустила шкот. Хвиля перелетіла далі, але набігла наступна. Парус лопотів як шалений. Люцина знову схопила шкот.

— Дрейфуємо! — крикнула вона. — Куцик, спусти фок!

Яхта насилу завертала проти вітру. Хвилі весь час відкидали її назад. На додаток надто різко відпущений Куциком фал фока заїв на верхівці щогли, і фок ніяк не можна було спустити, він надувся, як аеростат.

— К чорту! — лютувала Люцина. — З тебе моряк, як з мене архієпіскоп! Як я тепер ляжу в дрейф з цим аеростатом на бугшприті? Іди, лізь, стягуй цю ганчірку!

— На ніс чи на щоглу? — розгубився Куцик.

— Куди хочеш, аби тільки зняти!

Куцик глянув на Здіслава, а потім, наче стрибаючи в ополонку, кинувся вперед. Вітер шаленів ще дужче. Не маючи, змоги поставити човен носом проти вітру, щоб він не перевернувся, доки зменшиться площа паруса, Люцина намагалась якось маневрувати, повертаючи яхту кормою до кожної хвилі, щоб в момент, коли хвиля мине, хоч трохи просунутись на південь.

Насправді ж вони більше втрачали, ніж вигравали. Хвилі штовхали їх не на південь, а на схід, саме на середину Снярдв. Високі дерева Гожиялок ставали все меншими, нижчими, більш затуманеними.

Люцина добре це бачила.

— Скоріше! — крикнула вона Куцикові, який став, нарешті, біля щогли і смикав нещасний фал, намагаючись цим примітивним і безнадійним засобом розплутати його.

Хлопець безпорадно глянув на неї.

— Обережно! — крикнув Здісь.