Король Матіуш Перший - Януш Корчак
Дітей було багато, і сніданок тривав до самого вечора. Але порядок був зразковий: ніхто не бився, не лаявся, не ліз без черги. До вечора встановили телеграф, і Матіуш відправив першу телеграму: «Негренята дякують за смачний сніданок». Уночі на одному аероплані прилетіла лікарка, а іншим доставили найнеобхідніші ліки.
Минуло два тижні. І коли приїхали поважні пани з Червоного Хреста, вони подумали, що їх надурили, такі несхожі були діти на вмираючих від виснаження і хвороб. Але довгий ряд могил позаду табору переконав їх, що все це правда.
Білі діти прочитали відозву Матіуша й відразу почали збирати речі для негренят. А наступного дня в газетах надрукували телеграму, що негренята дякують за смачний сніданок. І діти подумали: от як швидко дійшли їхні дарунки, і ще з більшим завзяттям взялися за справу. І, як водиться, одні давали дійсно потрібні й корисні речі, а інші — усілякий мотлох, якого хотіли позбутися.
Присилали ляльок без голів, поламані губні гармоніки, списані зошити, старі зубні щітки, лото з бракованими фішками, абажури з тонкого рожевого паперу, закладки, ремінці для ковзанів, кишенькові ліхтарики з перегорілими батарейками, проколоті м’ячі, молотки для крокету, старі рвані вуалетки, коробки з-під цигарок.
Одна дівчинка прислала квітку в горщику, але вона по дорозі засохла. Якийсь ледачий хлопчик, скориставшись нагодою, збув усі свої шкільні підручники. І ще запитував у листі, чи люблять негренята вчитися, тому що особисто він — не дуже.
У таборі була вже не одна лікарня, а три. Але міцні негренята швидко видужали й не потребували більше медичної допомоги. Тому в одній лікарні влаштували лазню, в іншій навчали, як чистити зуби й витирати носи, а в третій, хірургічній, проколювати дівчаткам вуха для сережок.
Учитель гімнастики організував духовий оркестр, школу бальних танців і футбольну команду. У негренят виявилися надзвичайні здібності до футболу, і через місяць відбувся перший матч.
Їжі тепер було вдосталь. Нарешті прибув корабель з одягом. Але, на жаль, замість довгожданих штанів і суконь він привіз серветки, рукавички, покривала на ліжка, тюлеві фіранки й зовсім мало сорочок.
З’явилася нова турбота: якщо є покривала, треба майструвати ліжка. І під ударами сокир звалилася не одна столітня пальма. Із серветок вийшли відмінні фартушки для дівчаток. А тюлем і серпанком завішували на ніч ліжка малят від комарів і москітів.
Тим часом матері стали забирати дітей додому, а діти, набравшись знань, весело вирушали в дорогу з цим багажем.
Чим менше залишалося в таборі дітей, тим більше добродійників і рятівників приїжджало з Європи.
— Твоя мрія збулася, Клу-Клу. Скоро в Африці відкриється кіно, з’являться грамофони. Якщо тільки мавпи не перешкодять, — жартував Матіуш.
Усім відомо; що мавпи люблять передражнювати людей, недаремно є таке слово — «мавпувати». І от мавпи, спустившись із дерев, не боячись почали ходити табором і підглядати за людьми.
Зубний лікар присягався й божився, ніби своїми очима бачив у роті орангутанга дві золоті коронки.
— А в Мене мавпа вкрала бритву. Напевно, поголитися захотіла, — повідомив перукар.
Але жарти жартами, а за короткий строк вдалося зробити дійсно чимало.
— Ну, ти задоволена, Клу-Клу?
— А ти, Матіуше?
Той замість відповіді зітхнув. Звичайно, він задоволений, що вдалося допомогти негренятам. Але його тягнуло на безлюдний острів, а ще більше — на батьківщину, до товаришів.
Матіуш одержував багато листів. «Які ми раді, що ти знайшовся і знову допомагаєш дітям», — писали хлопці. І кожен лист закінчувався запитанням: «Коли ти повернешся на батьківщину?»
Іренка повідомляла, що її велика лялька розбилася. Антек писав про свої поневіряння. Стасик скаржився на вчителя математики, який вліпив йому двійку й залишив на другий рік. А Оленка приписала внизу: «Пам’ятаєш, як ми з тобою посварилися через гриби?»
Як мовиться, у гостях добре, а вдома краще. Негренята — славні хлопці, Матіуш дуже до них прив’язався, але тепер Клу-Клу сама зуміє продовжити почату справу, а йому час додому.
Хоч би на днинку потрапити в столицю, поглянути на палац, на королівський парк! Адже він так давно там не був!
І от він вирушив до Європи: порадитися з білими королями, що треба зробити, щоб більше ніколи не було воєн.
Тільки-но Матіуш ступив на палубу корабля, як грянув оркестр. Діти на березі заспівали й закричали: «Хай живе Матіуш!»
Він їде з комфортом: в окремій каюті, спить на м’якому матраці. Щастя знову посміхнулося йому.
Прибули в порт, і в очікуванні корабля, який мав доправити його до Європи, Матіуш оселився в готелі.
«Що чекає на мене в майбутньому?» — думав він, ніби передчуваючи, що пригоди його не скінчилися.
І справді, вночі у номер увірвалися двоє в масках, заткнули сонному Матіушу рота хусткою, зав’язали рушником очі, накинули плащ і, не давши навіть взутися, босоніж кудись повели.
За мить автомобіль із Матіушем швидко мчав у невідомому напрямку.
«Це витівки Молодого короля!» — промайнуло в нього в голові.
І він не помилився.
Так, Матіуша викрали за наказом Молодого короля. Сталося це так. Молодого короля змусили повернути Матіушу захоплені землі. Навіть порт, і той залишили Матіушу. Це раз. А два — його повалили з престолу, і королем знову проголосили старого батька. Це останнє, звичайно, найнеприємніше.
Зла, але сильна людина, бажаючи досягти свого, пускає в хід кулаки. А слабка, заради досягнення злочинних цілей, готує підступи, іде на зраду. У кожній школі є ябеди й капосники. Але ж про короля не скажеш: капосник, тому придумали слово — інтриган.
Так ось Молодий король був справжнісіньким інтриганом. Спочатку він задумав оголосити Матіуша божевільним. Але ця затія провалилася. Весь світ переконався, що Матіуш молодець, як він порозумнішав і подорослішав на безлюдному острові. Не кожен на його місці зумів би так швидко організувати допомогу негритянським дітям. І який зразковий порядок навів! Це навіть у кіно показували. То хіба божевільний на таке здатний?
Отож дорослі почали говорити про те, щоб надати дітям деякі права. І в окремих школах ввели самоврядування, почали випускати стіннівки. У багатьох містах відкрили дитячі клуби. Учителі збиралися на наради й обговорювали, як без стусанів, ляпанців і ляпасів досягти в класі тиші й порядку. Знову дозволили продавати портрети Матіуша. За Зелений Прапор
