П'ятнадцятирічний капітан - Жюль Верн

Місіс Уелдон, отямившись, змогла лише ледь чутно промовити:

– Це ти, Діку? Ти?..

Хлопець спробував підвестися на ноги, але місіс Уелдон поквапилася заключити його в свої обійми. Малюк Джек теж обійняв і став цілувати Діка Сенда.

– Мій друже Дік! Мій друже Дік! – повторював хлопчик. Потім, повернувшись до Геркулеса, він додав: – А я зовсім не впізнав тебе!

– Вдало я перевдягнувся! – відповів Геркулес і почав витирати з грудей білий візерунок.

– Фе, яким негарним ти був! – промовив малюк Джек.

– Нічого дивного: я зображував чорта, а дідько, як відомо, не дуже привабливий.

– Геркулесе! – вигукнула місіс Уелдон, простягаючи руку сміливому негру.

– Він вас звільнив, – промовив Дік Сенд. – І мене він також врятував, от тільки не хоче з цим погоджуватися.

– Врятував, врятував… Зарано ще говорити про порятунок! – відмовив Геркулес. – До того ж, якби не з'явився містер Бенедикт і не сказав мені, де ви знаходитесь, місіс Уелдон, ми нічого б не змогли вдіяти.

Так, це саме Геркулес накинувся на вченого, коли той, захопившись погонею за своєю дорогоцінною мантікорою, заглибився в ліс, опинившись від факторії на відстані двох миль. Якби цього не трапилося, Дік і Геркулес так і не дізналися б, де работорговець ховає місіс Уелдон, і Геркулесові не майнула б ідея пробратися в Казонде під виглядом чаклуна.

Поки каное пливло за течією, дуже швидкою, оскільки річка тут звужувалася, Геркулес розповів місіс Уелдон все, що відбулося з моменту його втечі з табору на Кванзі: як він непомітно йшов слідом за кітандою, в якій несли місіс Уелдон та її сина; як він знайшов пораненого Дінго і вони разом дісталися околиці Казонде; як він послав Діку записку з Дінго, повідомивши в ній, що сталося з місіс Уелдон; як після несподіваної появи кузена Бенедикта він марно намагався проникнути в факторію, охорона якої стала ще більш суворою; як, врешті-решт, йому вдалося вирвати бранців із рук жахливого Жозе-Антоніу Алвіша. Слід додати, що вдалося це якраз вчасно. Якийсь мґанґа, здійснюючи свою чаклунську подорож країною (це був той самий славнозвісний чарівник на якого з нетерпінням чекали в Казонде), з'явився в лісі, де Геркулес тинявся щоночі, прислухаючись, виглядаючи, готовий до будь-чого. Напасти на мґанґа, зняти з нього одежу та прикраси, натягнути на себе, прив'язати пограбованого чолов’ягу до дерева ліанами так, що сам дідько не зміг би розплутати, розфарбувати своє тіло, взявши за зразок зв’язаного мґанґа, і розіграти роль заклинателя дощів – все це зайняло лише кілька годин, однак знадобилася вражаюча довірливість дикунів, аби все пройшло блискуче.

У цьому короткому оповіданні Геркулеса ані слова не було про Діка Сенда.

– А ти, Дік? – запитала місіс Уелдон.

– Я, місіс Уелдон? – відповів Дік. – Я не маю про що розповідати. Остання моя думка була про вас, про Джека!.. Намарне я намагався розірвати пута, що прикували мене до стовпа… Вода накрила мене з головою… Я знепритомнів. Прийшовши до тями, я опинився в затишній місцині в заростях папірусу, де Геркулес дбайливо доглядав за мною…

– Ще б пак! Адже я тепер лікар, знахар, чаклун, чарівник і провісник! – зауважив Геркулес.

– Геркулесе, – промовила місіс Уелдон, – ви забов’язані розповісти, як ви врятували Діка.

– Хіба це я його врятував? – заперечив велетень. – Хіба не могла хвиля, що хлинула до старого русла, перекинути стовп і викинула нашого капітана там, де я його, напівживого, виловив з води? Втім, хіба так важко було в темряві пролізти до могили і, сховавшись серед убитих, зачекати, доки спустять воду і потім підпливти до стовпа, докласти трохи зусиль і висмикнути стовп із землі разом із прив'язаним до нього капітаном? Ні, це було зовсім не важко. Хто завгодно міг би це зробити. Ось хоча б містер Бенедикт… або Дінго! Справді, чи не Дінго зробив це?

Почувши своє ім'я, Дінго весело загавкав і Джек, обійнявши рученятами пса, лагідно поплескуючи його по голові, промовив до нього:

– Дінго, це ти врятував нашого друга Діка?

І він зхитав головою собаки справа наліво і зліва направо.

– Він каже «ні», – відказав Джек. – Ти бачиш, Геркулес, це не він! Скажи, Дінго, а чи не Геркулес врятував капітана Діка?

І хлопчик примусив пса декілька разів кивнути головою ствердно закивати.

– Він каже «так»! Він каже «так»! – вигукнув Джек. – От бачиш, отже, це ти!

– Отакої, Дінго, – відповів Геркулес, пестячи собаку, – як тобі не соромно! Адже ти обіцяв не видавати мене!

Так, це дійсно Геркулес, ризикуючи власним життям, врятував Діка Сенда. Але через скромність він довго не зізнавався в цьому. Втім, особисто він не вбачав у своїй поведінці нічого героїчного і стверджував, що кожен з його супутників вчинив би так само.

При згадці про супутників місіс Уелдон пригадала їхніх бідолашних товаришів, а саме про старого Тома, його сина Бата, про Актеона та Остіна.

Їх відправили до Великих озер. Геркулес бачив їх серед нащасних невільничого каравану. Певний час він йшов слідом, але так і не зміг поговорити з ними. Вони зникли! Вони загинули!..

І щиру посмішку на обличчі Геркулеса замінили сльози, які він не намагався стримати.

– Не плачте, друже мій, – промовила місіс Уелдон. – Я вірю, Бог змилостивиться і ми ще побачимося з ними.

Місіс Уелдон стисло переповіла Дікові Сенду все, що відбувалося у факторії Алвіша.

– Можливо, – зауважила вона на додачу, – краще було б залишитися в Казонде.

– Отже, я втрутився не вчасно! – вигукнув Геркулес.

– Ні, Геркулесе, ні! – заперечив Дік Сенд. – Ці негідники, без сумніву, винайшли б спосіб заманити містера Уелдона в пастку. Ми мусимо тікати разом і негайно! Тоді ми прибудемо на узбережжя раніше, ніж Негоро повернеться в Моссамедіш. Там отримаємо від португальської влади допомогу та захист і, коли Алвіш з'явиться за своєю сотнею тисяч доларів…

– Сто тисяч ударів палицею по голові старого негідника! – скрикнув Геркулес. – Я особисто передам йому цю винагороду!

Тим не менш, все це ускладнювало ситуацію, хоча й про повернення місіс Уелдон до Казонде, звичайно, не могло бути й мови. Отже,